Фраґменти свободи [Мірек Боднар] (pdf) читать постранично

Мірек Боднар

Фраґменти свободи

Івано-Франківськ
2011

Кожне прагнення і устремління чогось є обмеженням. Кожна мрія має свої межі, бо є конкретною. Кожна свобода є ув’язненням у своїй безмежності. Кожне бажання — виснажує. Бо от, наприклад, ти хочеш трахнути дівку. І вона красива та мила, але чомусь морозиться. А в тебе стояк. І ти сам починаєш морозитись, аж
доки не вламуєш її і не споюєш, і вона починає лизати тобі шию. Та, зрештою, ти й сам нормально бухнув і
хочеш просто поспати, і ніякий трах із п’яною дівкою тебе вже не цікавить.
Щось таке можна сказати про пристрасть кожного поета до свободи. Будучи максимально вільним, він
ув’язнює себе прагненням. Він пише «вольні вірші», декларує свою неприв’язаність до чого-небудь у кожному вчинку, хоча насправді закутий у залізні ланцюги. І коли врешті починає розуміти, що залажав, то перестає думати, і все стає на свої місця. Адже, як казав Фабіан з фільму «Вавилон ХХ», суть не в тому, щоб якомога швидше подолати завітний шлях, а в тому, щоб якомога більше на цьому шляху побачити. Нехай це лише
фраґменти свободи. Зрештою, по-іншому і не може бути.
Тексти Мірека Боднара — чи не єдине для мене виправдання живого журналу. Коли інші викладають уже
готові, сяк-так відшліфовані речі, то Мірек там-таки їх пише, і це незлецьки у нього виходить. Його письмо нагадує Бистрицю або якусь іншу річку, яка тече лише тому, що не може не текти. У ній багато всілякого
сміття: пластикові пляшки, використані презервативи, діряві черевики, обгризені кістки і зовсім мало риби. Риба — це, типу, поезія. Але ж ми не прийшли сюди порибалити. Ми прийшли поплавати і випити пива,
розслабитись і посміятись або навіть розчулитись і напитись.
Мірекові вірші соціальні і про любов. На одному з літературних сайтів є рубрика під назвою «Український шансон». Здається, ці тексти ідеально туди підходять. Багато зворушливої правди життя, багато красивих фраз і пафосу, присутність якого автор у жодному разі не визнає. А коли натрапляєш на такі тексти,
як-от «дивитися політичні ток-шоу…», то розумієш, що Мірек недаремно захаращує френд-стрічку. І хоч яким
пофіґістом він хоче здаватися, а все ж таки його хвилюють суспільні настрої, бо ж не просто жити в країні, де «таїна сповіді замінилася таїною голосування». Тож він сповідається своїм друзям, з ким, як відомо,
«не набутися».
Василь Карп’юк

© Мірек Боднар, тексти, 2009, 2010
© tsyhofsky, карточки, 2011

* * *
у ці люті січневі морози
згадався мені один липневий тиждень літа 2007 року.
згадався через знайомство з Робертом.
це був післяшешорський тиждень, як я його собі називаю.
на фестивалі я зрозумів, що до мене повернулася колишня любов
і що попереду нас із нею чекає багато цікавого.
але відразу ж по фестивалі ми тиждень не бачились.
це був найспекотніший тиждень того року.
провів я його за читанням французького щоденника Анджея Бобковського.
(а десь саме в цей час року минулого я читав щоденник Вітольда Ґомбровича).
/ліричний відступ/
коли любов приїхала, ми зустрілися і пішли до річки.
(вона привезла мені «Признания и проклятия» Чорана).
ми сховалися від сонця в затінку дерев.
вона лежала на животі і читала мій щоденник,
який я почав писати в поїзді дорогою на фестиваль
(жалюгідна базґранина,
після того, як вона прочитала тих кілька сторінок, я його знищив).
я сів їй на ноги і почав робити масаж.
потім трохи помасував її пишний красивий зад.
потім розсунув їй ноги і запхав палець всередину.
дірка була волога і тепла,
губки — м’які і рожеві.
після того ми плюскалися в річці, вода в якій сягала ледь нижче колін.
/кінець ліричного відступу/
отже, маємо:
люті січневі морози,
знайомство з Робертом,
шешорський фестиваль,
повернення любові,
спекотний липневий тиждень літа 2007 року,
читання щоденників двох польських письменників,
ліричний відступ.
питається, як пов’язати ці фраґменти в одне ціле?
я поки що не знаю, але відчуваю, що інґредієнти дібрано правильно.

5

* * *
швидкість моєї ходьби зменшилася вдвічі
(а я люблю дуже швидко ходити),
бо, розумієш, насипало снігу і під ногами утворилася ожеледиця,
а коли ожеледиця — швидко не походиш,
бо є ймовірність наїбнутися в два прітопа, трі пріхлопа.
ну що, фанати і адепти сніжку, задоволені?
вітаю.
а я от не люблю сніг — і все тут.
а ще вдягнув сьогодні свій улюблений зимовий білий-з-візерунками светр,
а потім одягнув куртку, яку купив оце недавно восени,
подивився на себе в дзеркало в передпокої
і подумав, що виглядаю, як якийсь їбанат —
светр-то довгий, майже до колін,
а куртка коротка, навіть сраки не прикриває.
зупинив вибір на куртці, а светр подарую Прохаськові —
в нього куртка якраз до колін.
(пижджу, звичайно, — нікому не даруватиму того светра,
а як і буду, то комусь із друзів або коханій,
якщо таке щастя (кохана тобто) колись з’явиться в моєму житті знову).
а ще йшов сьогодні стометрівкою після роботи,
і аж до тієї