Фраґменти свободи [Мірек Боднар] (pdf) читать постранично, страница - 3

перед вами
і викрикую прокляття:
здохни, Мао, здохни, Че,
скільки можна отруювати цих
беззахисних їбанатів,
які продовжують вірити
у світлі ідеали ваших платформ,
здохніть анархісти й комуністи,
здохніть аполітичні,
які й дня не можуть прожити без політики.

коли я лижу солодкий клітор своєї жінки,
він пахне суницями,
саме тому я ніколи не ходив і не ходитиму на вибори,
бо клітори жінок, чиї чоловіки ходять на вибори,
пахнуть кабінками для таємного голосування,
таїна сповіді замінилася таїною голосування,
вони прищеплюють любов до політики всім,
вони кажуть —
цікався політикою, інакше вона зацікавиться тобою,
вони кажуть —
найкраща влада та, про яку нічого не знають,
тобто знають тільки те, що вона є,
але ви не хочете нічого не знати про владу,
ви радо цікавитеся нею,
виходите на вулиці та майдани,
робите живі ланцюги,
ставите квіти і запалюєте свічки,
влада,
ваш маленький приватний божок,
пестунчик,
улюбленець долі,
і коли ви втріскуєтеся по самі вуха,
вам стає спокійно й затишно,
життя набуває сенсу:
дивитися політичні ток-шоу,
читати партійні брошурки,
писати листи до влади,
ходити на мітинґи і демонстрації,
розмахувати прапорами,
боротися з антинародним режимом
на сторінках незалежної преси.
може, я чогось не розумію,
але ця країна залажала,
і це, здається, надовго.
амінь.

* * *
бачив сьогодні одного чувака, що йшов стометрівкою.
але не просто собі йшов, а вів пса на повідку.
а пес той був не звичайний.
а був то сибірський хаскі!
і я раптом зрозумів
(та пижджу, звичайно,
не раптом, а вже колись давно зрозумів,
а сьогодні оце нагадався собі),
що дуже хочу пса.
але не звичайного пса, а саме сибірського хаскі!
бо сибірський хаскі — це найкрасивіший пес у світі!
ви знаєте, які в нього очі?
ах, ви не знаєте, які в нього очі!
голубі, коротше, в нього очі,
як прапор Арґентини,
тільки без сонечка і білої смужки.
а бачили, який в сибірського хаскі хвіст
і яким красивим стовпчиком він стоїть?
жоден пес не має такого красивого хвоста!
а ще я вважаю, що сибірський хаскі має виховати в мені любов
до зими, до всіх цих морозів, снігів і завірюх,
до всієї цієї зимової холодної непрухи.
нордичний тип, коротше, в мені розбудити.
а який ще пес має нордичний тип, окрім сибірського хаскі?
правильно, тільки інший сибірський хаскі!
тож як колись побачите мене з сибірським хаскі,
то знайте, що я дуже щаслива людина!

18

* * *
йду вчора по вулиці і слухаю музику в навушниках.
навушники маю такі, голімі, затички що називається
(такі, певно, треба називати не «навушники», а «увушники»).
і тут раптом один з них випадає з вуха.
ставлю його на місце, роблю кілька кроків — і він знову випадає.
і так кілька разів.
я починаю психувати і кричу на той увушник з усієї сили:
«ти шо, блядь, охуїв?!!»
(подумки, звісно ж, кричу.
що я, дебіл, щоб уголос кричати?)
ставлю його знову на місце і, о диво, — вже не випадає.
але то не через те він перестав випадати, що я на нього крикнув,
а через те, що після того, як я на нього крикнув,
то помітив, що дріт увушника зачепився за каптур
і коли я рухаю головою — він випадає.

20

* * *
...і я би хотів так само
тішитись цим солодким обманом,
жити з вами дружнім кланом
і заправляти цим веселим балом;
хотів би пробивати точки з планом
десь на районі за вокзалом,
плисти цим чорним каналом,
блукати цим чортовим туманом
і цим смутним кварталом.
хотів би з другом на пару
ходити до строкатого базару,
здавати скляну і пластикову тару,
тусити від бару до бару
і співати пісні під гітару;
хотів би мати відсотки від навару
і збутого товару.
хотів би бути таким, як і всі,
пірнати в ці дні навісні,
змащувати будні пісні,
забуватися, ніби у сні,
і радіти життю у всій його красі.
але наразі на жодну з приманок не клюю,
спокійно й прицільно на все це плюю
і в світову порожнечу скорботно блюю.
мені до лампочки ваша фієста,
мені по барабану моя сієста.
чао, Ернесто.

21

* * *
насмажив собі грінок, а зверху помастив їх гірчицею,
ням-ням, смакота.
потім запив те все діло чайочком, а насамкінець загриз два ябка.
отакий мав сніданок сьогодні.
нудно, ой, нудно мені, братчики й сестрички,
нема про що розказати, нема про що промовчати.
вчора з Юрою визначили і поставили мені діагноз —
любовотоксикоз.
отаку маю хворобу.
пишаюсь нею.
вона психічна.
нудно, ой, нудно мені, братчики й сестрички,
нема про що розказати, нема про що промовчати.
познайомились з Робертом оце днями.
я би не хотів писати про те, що Роберт там, типу, анархіст і мандрівник,
що він з Польщі, але вже кілька місяців живе в Україні,
бо тут йому подобається більше, аніж там
(а взагалі-то він хоче або до Сибіру, або до Киргизстану,
або ще кудись, де є степи і гори),
про те, що пише книжку про свою боротьбу з Бабілоном,
і про те, як досягти гармонії з ним,
що йому подобається