Спекторский Евгений (fb2)

- Спекторский Евгений [Справочник-дайджест] 20 Кб (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:





СПЕКТОРСЬКИЙ Євгеній Васильович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Правознавець, філософ, теоретик та історик культури.

З дворянської родини. Батько, Спекторський В., – мировий суддя.

Народився в 1875 р. в м. Острозі Волинської губернії Російської імперії (нині – районний центр

Рівненської області України).

Помер 3 березня 1951 р. в м. Нью-Йорку (США).

Закінчив Радомську гімназію (1893), юридичний факультет Варшавського університету (1893-

1898), стажувався у Франції та Німеччині (1901-1902).

Працював викладачем, деканом юридичного факультету, ректором Київського університету св.

Володимира (1913-1919), піклувальником Київського учбового округу (1919), викладачем

Бєлградського університету (1920-1924; 1927-1930), празького Російського університету (1924-

1927), Люблянського університету (1930-1945), Нью-Йоркської православної духовної академії

(1847-1951).

Член-кореспондент Сербської академії наук.

Член-кореспондент празького Слов’янського інституту.

Почесний член Товариства російських учених в Югославії.

Почесний член Російської академічної групи в Празі.

Почесний член Бєлградського товариства галліполійців.

Голова Київського філософського товариства.

Голова національно-просвітницької організації «Російська Матиця» (1930-1945).

Голова Словенського товариства філософії права і соціології (1930-1945).

Голова Російської академічної групи в США (1948).

Голова бєлградського Російського наукового інституту.

Як вчений дебютував працею «Жан Жак Руссо як політичний письменник» (1898).

Потім настала черга наступних доробків: «До питання про систематизацію в суспільствознавстві»

(1903), «Організаційна теорія суспільства» (1904), «Органічна теорія суспільства» (1905), «Нариси

з філософії суспільних наук» (1907), «Фізікалізм в суспільній філософії XVII ст.», «Едгар Вейгель

– забутий раціоналіст XVII ст.» (обидва – 1909), двотомні «Проблеми соціальної фізики в 17

столітті» (1910; 1917), «Поняття суспільства в античному світі: етюд з семантики

суспільствознавства» (1911), «Бєлінський і західництво» (1912), «Природне право у

протестантських авторів XVII ст.» (1914), «Номіналізм і реалізм в суспільних науках» (1915),

«Посібник до лекцій з енциклопедії права», «Що таке конституція», «Засновницькі збори і

конституція» (усі – 1917), «Держава» (1918), «Християнство і культура» (1925), «Основи науки

про державу і суспільство» (1927), «Чехов» (1930), «Матеріали до бібліографії російських

наукових праць за кордоном» (1931), «Історія соціальної філософії» (1932), «Лібералізм» (1935),

«Принципи європейської політики Росії в XIX і XX ст.» (1936).

Не поділяючи більшовицьких ідеалів, емігрував до Югославії (1920-).

Серед друзів та близьких знайомих С. – О. Блок, А. Денікін, П. Новгородцев, Г. Вернадський, Г.

Шпет, П. Георгієвський, Д. Грімм, С. Завадський, М. Катков, П. Струве, М. Лосський, Г.

Флоровський, С. Булгаков та ін.


***

КУЛЬТУРА – ХРИСТИЯНСЬКА СПРАВА,

з наукового кредо Є. Спекторського

Справжня ідеологія всякої культури завжди релігійна. ...Християнська справа – це культурна

справа. І навпаки, всяка справді культурна справа – це християнська справа.


НЕПОХИТНІСТЬ, уривок з книги Є. Спекторського «Епохи російської культури»

На нас (емігрантів – авт.) спрямовані уважні, рідко доброзичливі, здебільшого недовірливі, а то й

зовсім ворожі погляди іноплемінників. І це зобов’язує.

Ми нікому не можемо перешкодити ненавидіти нас. Але від нас залежить, щоб нас не зневажали.

А для цього ми повинні з повною свідомістю і гідністю пам’ятати золоті слова Суворова:

«Помилуй Боже, ми росіяни».

Сенс цих слів – не космополітизм, не чужобісівство, і не похваляння, а як висловився Толстой в

«Севастопольських оповіданнях»: «відчуття, що рідко виявляється, сором’язливе в росіянинові,

яке проте лежить в глибині душі кожного», а саме, любов до батьківщини.

Це відчуття підказує нам, що правий був Пушкін, коли ототожнював Росію з непохитністю.


АМОРАЛЬНІСТЬ У КУБІ, уривок з книги Є. Спекторського «Християнство і культура»

Після майже двох тисячоліть культури вийшла якась моральна пустеля, котра покоїться на трьох

китах, що зловісно коливаються: аморальному пролетаріаті, аморальному капіталі і аморальній

державі.

...Одна з основних рис нашої сучасності, саме демократизація всієї нашої культури, перехід від

аристократії до демократії, від теократії і теології до демократії і демології, хоч і прославляється

як вдосконалення, насправді є вельми зловісною ознакою нівелювання соціальних рівнів,

занепаду, який веде до повного застою і заклякнутості.


НАДЗВИЧАЙНА ЯСНІСТЬ, з оцінки Є. Спекторського В. Зеньковським

Йому більше, ніж кому б то не було з російських світських мислителів, вдалося зробити для

богослов’я культури.

...Переконливо показує, що... всі крупні проблеми життя нерозв’язні без Христа.

...Витончено і у той же