Спекторский Евгений [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

class="book">аристократії до демократії, від теократії і теології до демократії і демології, хоч і прославляється

як вдосконалення, насправді є вельми зловісною ознакою нівелювання соціальних рівнів,

занепаду, який веде до повного застою і заклякнутості.

НАДЗВИЧАЙНА ЯСНІСТЬ, з оцінки Є. Спекторського В. Зеньковським

Йому більше, ніж кому б то не було з російських світських мислителів, вдалося зробити для

богослов’я культури.

...Переконливо показує, що... всі крупні проблеми життя нерозв’язні без Христа.

...Витончено і у той же час глибоко, з чудовим знанням суті справи в різних видах культури і з

прекрасним урахуванням всієї історичної реальності здійснює Є. В. свій аналіз – і сила, і правда, і

незрівнянна висота християнства виступає у нього з надзвичайною ясністю.

ПЕРЕЙШОВ ДО РЕЛЯТИВІЗМУ, з енциклопедії «Російське зарубіжжя. Золота книга еміграції»

Для ранніх філософських поглядів Спекторського характерне захоплення німецьким ідеалізмом,

від якого він незабаром перейшов до філософського релятивізму. Підсумком еволюції стало

схвалення ним християнського ідеалізму, який ліг в основу всіх філософських побудов.

Проте захоплення релятивізмом наклало відбиток на наступну творчість Спекторського.

Професійно займаючись богослов’ям, він віддавав перевагу над християнським догматизмом

релігійній філософії у формі християнського ідеалізму. При цьому він відокремлював віру від

церковності і не пов’язував себе приналежністю до певної конфесії: «Християнство ми розуміємо

ширше за окремі віросповідання і окремі церкви».

У християнстві Спекторський понад усе привертає його «прикладне» значення.

ПРОТИ ЯЗИЧНИЦТВА, з розвідки В. Щученка «Деякі ідеї християнською культурологи Є. В.

Спекторського у світлі сучасного суспільного розвитку»

Розуміння співвідношення природи і культури, за Є. В. Спекторським, історично змінювалося. У

античному світі культура мислилася як початок, підпорядкований природі. Завданням мистецтва

уявлялося наслідування природі, а завданням моралі – життя у згоді з природою.

Вдосконалення культури продовжувалося і в середні віки, проте культура не одержала в цю епоху

твердої основи. Затвердилося ставлення до природи як до чогось гріховного і сатанинського;

аскетизм був поставлений вище за культуру. Іншими словами, разом з тенденцією життєтворчого

світосприйняття посилилася тенденція світозречення.

Нарешті, в епоху переходу від середньовіччя до нового часу запанував образ культури, яка

оголосила себе незалежною по відношенню до Бога. Людина побачила себе деміургом і творцем;

зміцнилося людинобозтво. Місце Царства Божого зайняло, говорить Є. В. Спекторський, царство

людини і природи. ...Настав час «моторів, а не мотивів», «техніки», тобто засобів, а не «ідеології»

як телеологічного початку.

Культура, за переконанням Є. В. Спекторського, стала духовно безцільною, приземленою...

Настала загальна культурна криза, причина якої в слабкості культуру ідей, котрі б надихали

культуру, релігійній забарвленості «ідеології», тоді як незвичайно інтенсивно розвивалися засоби, тобто «техніка».

Поняття «техніка» і «ідеології» мають для Є. В. Спекторського ключове методологічне значення.

Під «технікою» він розуміє сукупність засобів за всієї їх безвідносності до цілей, точніше, до

вищих духовних цілей. Це не «техніка» у вузькому значенні слова, тобто як сукупність

матеріально втілених механічних пристроїв. Це вся система засобів, способів духовної діяльності

(бібліотека, лабораторія, юридична техніка, техніка політичного устрою і управління, техніка

приватного, державного і суспільного господарства, промислова технологія тощо).

Інша справа – «ідеологія». Якщо техніка націлена на дослідження причин, то «ідеологія»

телеологічна, а її завдання – вироблення цілей.

Найважливіша причина криз, за Є. В. Спекторським, – ослаблення віри, повернення до

язичницької «ідеології» і язичницької культури. Життєво важливе завдання тому – зупинити

процес відходу від віри, затвердити вищі ідеали християнства у всіх сферах культури і суспільного

життя. Лише християнська культура може успішно протистояти культурі язичницькій, може

справитися з натуралістичною обмеженістю, з обожнюванням спочатку гріховної істоти – людини,

з відкотом до первісних форм релігійної свідомості, до бездуховності.

ЗАКОН АПРІОРІ – ДИШЛО, з статті «Є. Спекторський і