Українська історія в «Божому ігрищі: історії Польщі» Нормана Дейвіса [Ольга Василівна Борисова] (fb2) читать постранично, страница - 4

такого характеру». Не можемо не відзначити, що все ж таки, вочевидь, не випадково Грюнвальдська битва ввійшла в історію як «битва народів», і це визначення входить у протиріччя з вищенаведеною думкою Дейвіса щодо її характеру. Але в аспекті, що нас цікавить, відмітимо, по-перше, що й на початок ХV ст. у нього українців усе так же немає (фігурують «русини»). А по-друге, підкреслимо, що ні поляки, ні росіяни, ні сам Дейвіс «не бачать» того, що в цій битві серед сил ВКЛ були не тільки смоленські полки (до яких, між іншим, тодішня Московія не мала жодного відношення), а й українські корогви. Львівська корогва — під блакитним з жовтим левом прапором, перемишльська — під блакитним з жовтим двоголовим орлом (дуже цікаво. А чи не звідси, а не від кельтського півня, походить той польський державний орел, про якого ми казали вище? — О.Б.), холмська — під зеленим з білим ведмедем між трьома соснами, три подільські — під білим з сонячними ликами, галицька — під білим з чорною галкою посередині знаменами. Були серед збірного війська й інші українські корогви. Але цього в книзі Дейвіса ніц немає.

Щодо ж результатів цієї битви Дейвіс зазначає, що «в німецькій міфології то була катастрофа, за яку помстилися тільки перемогою коло села Таненберг у серпні 1914 р. У радянській міфології то була попередниця Сталінградської битви» [1, с. 137]. Але Дейвіс вважає, що самі наслідки так широко розрекламованої поляками й росіянами перемоги, які можна виявити з умов Торнського договору 1411 р., були надто скромними для такої славетної перемоги. І ця його думка, між іншим, заслуговує на увагу.

Розглядаючи економічний розвиток Польщі в ХVІ ст., зокрема, реформу фінансової системи, внаслідок якої з 1526 р. у Польщі було запроваджено злотий, Дейвіс пише: «Хоч у багатьох місцях і далі використовували стару гривню як одиницю обрахунку, нові гроші з 1569 р. поширилися на Литву» [1, с. 142]. Але ж та «стара гривня» — це ж була грошова одиниця Київської Руси! Але ні її в такому разі унікальна стабільність, незважаючи на те, що Київської держави, яка її, власне, і ввела в обіг, вже на той час не існувало 300 років, ні той очевидний факт, що вона відігравала свою неабияку роль у становленні грошової системи ВКЛ аж до часу самої його унії з Польщею 1569 р. не привертають жодної уваги Дейвіса.

Козацька доба

Термін «козак» з’являється в Дейвіса на с. 153, коли він описує події початку ХV ст., але в дуже прикметному вияві. «Ще 1412 р., — пише він, — великий князь Вітовт почав будувати на правому березі Дніпра низку фортець, лишаючи в них залоги з татарських найманців, відомих як kazaky, або «вільні авантюристи». Як бачимо, козаки у нього — це «татарські найманці». Значить, та незаперечна істина, що українське козацтво виникало й піднімалось саме в боротьбі проти турецько-татарської агресії на українські землі, Дейвісом просто ігнорується.

Далі він викладає традиційну як для польської, так і для московської (царської й радянської) історіографії версію походження козацтва, а саме: «Ці прикордонні осередки приваблювали дедалі більшу кількість слов’ян (sic! Немає українців у Дейвіса. — О.Б.) — селян, що тікали від своїх панів, і злочинців, які ховалися від закону, і стали основою пізніших козацьких поселень». Далі — більше: «Але козаки дуже скоро перейняли грабіжницький спосіб життя татар і наприкінці ХV ст. самі були здатні робити далекі походи в Польщу. 1469 р. вони дійшли до Ярослава на захід від Львова (як бачимо, в Дейвіса то була все-одно Польща. — О.Б.), а 1502 р. — до вигину Вісли коло Сандомира».

Отже, немає в Дейвіса розуміння тієї простої істини, що Степ у всі часи була (і залишається) найважчим для життя простором планети, а вже у ХV ст. так тим більше вона була такою. У ній виживав тільки той, хто вів той єдиний спосіб життя, який тут був можливий, і який не мінявся протягом тисячоліть. Українські козаки, розпочавши процес колонізації й освоєння Степу, що, до речі, високо оцінив у своїх роботах А. Дж. Тойнбі (праці цього видатного англійського вченого чомусь англійський дослідник Дейвіс не використовує, навіть не згадує його імені, що видно з Покажчика імен та прізвищ [1, с. 1075]), не могли мати іншого способу життя, крім степового. І далеко не тільки з прикордонних городян і селян складалися козацькі поселення, а й з тогочасної української аристократії. На чолі перших козацьких загонів стояли такі вельможі, як Ілля та Костянтин Острозькі, Сангушки, Потоцькі, Замойські, Збаражські, Заславські, Корецькі тощо. І тягла їх у Степ зовсім не жадоба наживи, а туга лицарського серця за небезпеками військових пригод, за славою. Не якісь грабунки чи навіть охорона прикордонного населення породили козаччину. Уже в її первоначалах чітко видні ідеальні підвалини, які пізніше й винесли козацтво на чоло української історії. Гасло «За віру й народ!», з яким ішли на смерть ці славетні лицарі, залишилося у спадок усім майбутнім поколінням українців як вияв кришталевого ідеалізму. Для Дейвіса ж усі козаки — розбишаки й