Мандалай та інші вірші [Радьярд Кіплінг] (fb2) читать постранично

РАДЬЯРД КІПЛІНГ

МАНДАЛАЙ

І ІНШІ ВІРШІ

ПЕРЕКЛАД І КОМЕНТАРІ

ОЛЕКСАНДРА ОМЕЛЬЧЕНКА

2024

ЦИГАНСЬКА СТЕЖКА

THE GIPSY TRAIL

Білий метелик до берізки в’юнкої,

Бджілка до конюшинного цвіту,

А циганська кров до циганській крові

По усьому широкому світу.

По усьому широкому, дівчино, світу

Ця стежка циганська вірна завжди,

По світу усьому над ним і під ним

Зможе нарешті до тебе прийти.

Від чужинського табору темноти,

Від брудної і сірої міста гряди,

Бо ранок очікує нас на краю землі,

Звідти, циганко, йди.

Дикий кабан на засохле болото,

Журавель червоний у свої очерети,

А юна циганка до молодого цигана

Зв’язана путами мандрівної породи.

Пістрява змія у розколоту скелю,

Козулі самець на кам’янисту рівнину,

А юна циганка до молодого цигана

І знову обоє на циганську стежину.

Знову і знову на циганську стежину!

Слідуй шляхом морським навздогад,

Йди за хрестом* циганської стежки

По світу усьому і вертайся назад.

Слідуй на Північ за ромським паттерном,

Де айсбергів брили блакитні пливуть,

Де мерзлими бризками сіріє бушприт

І щогли у лати закуті сивіють.

Слідуй на Південь за ромським паттерном,

Де в небі нічному Полярне Сяйво одно,

Де помело Божества – дикий вітер,

Підмітаючий морське біле дно.

Слідуй на Захід за ромським паттерном,

Де сонце у воду робить свій перехід,

Де джонок вітрила здійняті в безпритульному дрейфі

І цілим одним стають Захід і Схід.

Слідуй на Схід за ромським паттерном,

Де розливається тиша у межах значних,

Бузковою хвилею на опаловий берег

У махімських* лісах мовчазних.

Дикий яструб у розхристане небо,

Олень на квітучі луги низини,

А серце чоловіка до серця діви все лине,

Як і було у всі дні давнини.

Серце чоловіка серцю діви належить,

Шатра мого світло, пришвидши свій біг,

Бо ранок очікує нас на краю землі

І весь світ біля наших ніг.

КОМЕНТАРІ

«Йди за хрестом...» Мається на увазі циганський знак – паттерн або паттеран – дві перехрещені гілки, які вказують циганський маршрут, яким потрібно слідувати.

«У махімських...» Махім (Mahim) – тепер район Мумбая (колишній Бомбей).

МАНДАЛАЙ

MANDALAY

Дивлячись на Схід, на море, у Мулмейні*, біля пагоди старої,

Бірманська дівчина сидить, і знаю про думки в її настрої,

Бо у храмі дзвони кажуть і шумить від вітру гай

«Повертайсь, солдат британський, повертайся в Мандалай!»*

Повертайся в Мандалай,

Де пароплавів старих край:

Хіба шльопання колес не чуєш із Рангуна в Мандалай?

По дорозі в Мандалай,

Де летючим рибам рай

І здіймається світанок, наче грім, що шле Китай.

У юбці жовтій і зеленім капелюшку – мала просту одежину,

Жартома так само звали – Супйолат – як короля Тібо* дружину.

У диму її шерути* вперше я її побачив, небайдужу до британця,

Та християнські поцілунки марнувала на ногу ідола-поганця:

А той ідол глиняний весь уквітчаний стояв –

Великим Богом Буддою його хтось називав –

На жаль вона йому молилася, коли її я цілував,

По дорозі в Мандалай....

Коли на рисове поле опускалась імла і сонце повільно сідало,

Вона брала своє маленьке банджо і співала: Кала-ло-ло!*

З рукою на моєму плечі, одне одного притуливши до щік,

На пароплави дивились ми і як хатхі* складують тик.

Слони складують тик,

Ступаючи в мутний потік,

Де така важка висіла тиша, що страшно ворухнуть язик!

По дорозі в Мандалай...

Але все це давно і далеко в минулому – так і знай

І немає омнібуса, щоб від Банка* відвіз в Мандалай;

І тут, у Лондоні, від солдата зі стажем дізнаєшся ось що:

«Якщо почуєш як кличе Схід, не звернеш увагу більш ні на що».

Ні! Більш ні на що не звернеш увагу,

Окрім гострого часникового запаху

І сонця, і пальм, і дзвонів церковних, що видзвонюють благу;

По дорозі в Мандалай...

Мені остогидло стирати підошви на