Мандалай та інші вірші [Радьярд Кіплінг] (fb2) читать онлайн

РАДЬЯРД КІПЛІНГ

МАНДАЛАЙ

І ІНШІ ВІРШІ

ПЕРЕКЛАД І КОМЕНТАРІ

ОЛЕКСАНДРА ОМЕЛЬЧЕНКА

2024

ЦИГАНСЬКА СТЕЖКА

THE GIPSY TRAIL

Білий метелик до берізки в’юнкої,

Бджілка до конюшинного цвіту,

А циганська кров до циганській крові

По усьому широкому світу.

По усьому широкому, дівчино, світу

Ця стежка циганська вірна завжди,

По світу усьому над ним і під ним

Зможе нарешті до тебе прийти.

Від чужинського табору темноти,

Від брудної і сірої міста гряди,

Бо ранок очікує нас на краю землі,

Звідти, циганко, йди.

Дикий кабан на засохле болото,

Журавель червоний у свої очерети,

А юна циганка до молодого цигана

Зв’язана путами мандрівної породи.

Пістрява змія у розколоту скелю,

Козулі самець на кам’янисту рівнину,

А юна циганка до молодого цигана

І знову обоє на циганську стежину.

Знову і знову на циганську стежину!

Слідуй шляхом морським навздогад,

Йди за хрестом* циганської стежки

По світу усьому і вертайся назад.

Слідуй на Північ за ромським паттерном,

Де айсбергів брили блакитні пливуть,

Де мерзлими бризками сіріє бушприт

І щогли у лати закуті сивіють.

Слідуй на Південь за ромським паттерном,

Де в небі нічному Полярне Сяйво одно,

Де помело Божества – дикий вітер,

Підмітаючий морське біле дно.

Слідуй на Захід за ромським паттерном,

Де сонце у воду робить свій перехід,

Де джонок вітрила здійняті в безпритульному дрейфі

І цілим одним стають Захід і Схід.

Слідуй на Схід за ромським паттерном,

Де розливається тиша у межах значних,

Бузковою хвилею на опаловий берег

У махімських* лісах мовчазних.

Дикий яструб у розхристане небо,

Олень на квітучі луги низини,

А серце чоловіка до серця діви все лине,

Як і було у всі дні давнини.

Серце чоловіка серцю діви належить,

Шатра мого світло, пришвидши свій біг,

Бо ранок очікує нас на краю землі

І весь світ біля наших ніг.

КОМЕНТАРІ

«Йди за хрестом...» Мається на увазі циганський знак – паттерн або паттеран – дві перехрещені гілки, які вказують циганський маршрут, яким потрібно слідувати.

«У махімських...» Махім (Mahim) – тепер район Мумбая (колишній Бомбей).

МАНДАЛАЙ

MANDALAY

Дивлячись на Схід, на море, у Мулмейні*, біля пагоди старої,

Бірманська дівчина сидить, і знаю про думки в її настрої,

Бо у храмі дзвони кажуть і шумить від вітру гай

«Повертайсь, солдат британський, повертайся в Мандалай!»*

Повертайся в Мандалай,

Де пароплавів старих край:

Хіба шльопання колес не чуєш із Рангуна в Мандалай?

По дорозі в Мандалай,

Де летючим рибам рай

І здіймається світанок, наче грім, що шле Китай.

У юбці жовтій і зеленім капелюшку – мала просту одежину,

Жартома так само звали – Супйолат – як короля Тібо* дружину.

У диму її шерути* вперше я її побачив, небайдужу до британця,

Та християнські поцілунки марнувала на ногу ідола-поганця:

А той ідол глиняний весь уквітчаний стояв –

Великим Богом Буддою його хтось називав –

На жаль вона йому молилася, коли її я цілував,

По дорозі в Мандалай....

Коли на рисове поле опускалась імла і сонце повільно сідало,

Вона брала своє маленьке банджо і співала: Кала-ло-ло!*

З рукою на моєму плечі, одне одного притуливши до щік,

На пароплави дивились ми і як хатхі* складують тик.

Слони складують тик,

Ступаючи в мутний потік,

Де така важка висіла тиша, що страшно ворухнуть язик!

По дорозі в Мандалай...

Але все це давно і далеко в минулому – так і знай

І немає омнібуса, щоб від Банка* відвіз в Мандалай;

І тут, у Лондоні, від солдата зі стажем дізнаєшся ось що:

«Якщо почуєш як кличе Схід, не звернеш увагу більш ні на що».

Ні! Більш ні на що не звернеш увагу,

Окрім гострого часникового запаху

І сонця, і пальм, і дзвонів церковних, що видзвонюють благу;

По дорозі в Мандалай...

Мені остогидло стирати підошви на цій шорсткій бруківці,

І кістки мої з-за клятого англійського дощу в лихоманці;

З Челсі до Стренду йду з юрбою служниць, які пащекують,

Теревенять багато вони про кохання, але що вони розуміють?

Пики м’ясисті і руки, які не миють...

О, Господи! Що вони розуміють?

Маю дівчину охайнішу і милішу, і землі, що більш зеленіють!

По дорозі в Мандалай...

Хочу туди де краще видається гіршим, на схід від Суеца,*

Де християнства законів нема і чоловік у спразі нап’ється,

Бо у храмі дзвони дзвонять, що там в лінивому настрої

Все ж буду я дивитися на море, у Мулмейні, біля пагоди старої.

По дорозі в Мандалай,

Де пароплавів старих край,

Хворих під навіс поклали, коли йшли ми в Мандалай!

По дорозі в Мандалай,

Де летючим рибам рай

І здіймається світанок, наче грім, що шле Китай.

КОМЕНТАРІ

«...у Мулмейні». Мулмейн (Moulmein) або (Mawlamyine) – морський порт у Бірмі (тепер М’янма).

Мандалай – столиця Бірми.

«...як короля Тібо». Тібо (Thibaw) – король Бірми, скинутий британцями.

«У диму її шерути». Шерута (cheroot) – довга тонка сигара, обрізана з обох країв.

«...співала: Кала-ло-ло!» «Kulla-lo-lo»: Kalá на бірманському означає іноземець або незнайомець; таким чином цей вираз означає «привіт іноземцю».

«...як хатхі». Хатхі (hathi) на хінді означає слон.

«...щоб від Банка». Мається на увазі площа біля Банку Англії, де сходяться шість вулиць у лондонському Сіті.

«...на схід від Суеца». Тобто в країни Азії, що означає, за словами англійського коментатора, «знайти полегшення від англійської погоди та англійської моралі».

БРІД РІЧКИ КАБУЛ

FORD O’ KABUL RIVER

Місто Кабул біля річки Кабул, -

Сурміть у сурми! Шаблі наголо! -

Там назавжди товариша втратив,

Бо не всім допливти повезло.

Брід, брід, брід річки Кабул,

Брід річки Кабул у пітьмі.

Там вода піднялась і ріка розлилась,

І лише половина ескадрону перебралась*

Через брід річки Кабул у пітьмі.

Місто Кабул - прокляте місце, -

Сурміть у сурми! Шаблі наголо! -

Клянусь, не забуду твоє я лице,

Бо не всім допливти повезло.

Брід, брід, брід річки Кабул,

Брід річки Кабул у пітьмі.

Тримайся віх, що показують путь

І вони точно тебе проведуть

Через брід річки Кабул у пітьмі.

Місто Кабул із сонця і пилу брудного, -

Сурміть у сурми! Шаблі наголо!-

Краще б втопився я замість нього,

Бо не всім допливти повезло.

Брід, брід, брід річки Кабул,

Брід річки Кабул у пітьмі!

Чути було як коні воду молотять,

Чути було як люди в воді хлюпотять

Через брід річки Кабул у пітьмі.

Місто Кабул - треба взяти його, -

Сурміть у сурми! Шаблі наголо! -

Заради цього я залишив того,

Кому допливти не звезло.

Брід, брід, брід річки Кабул,

Брід річки Кабул у пітьмі.

Не суходіл аж ніяк в дідька там;

Ніколи й нізащо не йди туди сам

Через брід річки Кабул у пітьмі.

Місто Кабул до дідька триклятого, -

Сурміть у сурми! Шаблі наголо! -

Я бачив його живого й здорового,

Перш ніж йому допливти не звезло.

Брід, брід, брід річки Кабул,

Брід річки Кабул у пітьмі.

Боже допоможи їм, якщо помиляться,

Бо в чоботях важких вони втопляться*

У броді річки Кабул у пітьмі.

Розвертай коня від міста Кабула, -

Сурміть у сурми! Шаблі наголо! -

Він і половина загону загинула,

Бо не всім допливти повезло.

Брід, брід, брід річки Кабул,

Брід річки Кабул у пітьмі.

Впала вода і ріка починає міліти,

Та кликати марно перебродити

Через брід річки Кабул у пітьмі.

КОМЕНТАРІ

«...половина ескадрону перебралась». Тобто десь 60 військових. Вказується, що тоді разом з 46 людьми втопились і 13 коней.

«Бо в чоботях важких вони втопляться» (boots will pull ’em under) Вказують, що кіннотники носили важкі чоботи для верхової їзди, які могли і справді затягнути їх під воду.

БЛУДНИЙ СИН

ЗАХІДНА ВЕРСІЯ

THE PRODIGAL SON

WESTERN VERSION

Ось і прийшов до своїх я ізнов,

Нагодований, прощений і знаний ізнов,

Кісткою від кісток затверджений знов

І втішений плоттю від плоті моєї*.

Теля відгодоване оббілували для мене,

Але свиняче їдло до смаку більш для мене,*

Гадаю, кращими свині будуть для мене,

Тож знову на Скотні Двори піду* до праці моєї.

Я ніколи й не був ошатним вже надто,

(Що над розумом брата тяжіє занадто)

А серед свиней не буває докорів, ось так-то,

За те, що ти трохи свиня.

Тож я йду із ціпком, щоб за гроші купити десь

Хліба, що не з пшениці, а майже з полови весь,

Та слава Богу! – від їжі такої навіть смішно десь,

Чого не буває, коли їсть сім’я.

Мій батько у мороці смутку повчає мене,

Брат у дурному настрої і зневажає мене,

Мати моя у віровченні наставляє мене,

Допоки не вибігаю і не посилаю до біса це.

Незважаючи на те, що дворецький їх утискає,

Я знаю, ким сумирна прислуга мене вважає,

Морально розбещеним чудовиськом називає,

Та будь я проклятий, якщо справедливо це!

Я знаю, розтринькав статки свої, бо я це зробив,

На розгульне життя – саме так я зробив,

Але в архівах нічого нема, що я це зробив

Гірше ніж кращі за мене.

Про гроші патякають, які розтратив я там,

Про те, як помчав, щоб якнайскоріше опинитися там,

Але забувають, хто мене одного послав бути там,

Як і всякий син не бідніший за мене.

Тож для грабунку став мішенню одразу,

І втратив (уявіть собі) всі гроші одразу,

Але не здався, не поступивсь і одразу

На Скотні Двори пішов працювати.

Там я проводив дні і ночі зі свинями,

Молоком і маїсом ділився зі свинями,

Поки не дізнався, як набути дохід з тими свинями

І маю знання, які можу продати!

Тож знов повертаюсь до своєї роботи,

Бо не так вже і легко когось грабувати,

І шию чиюсь обійнявшись ридати,

Не зовсім готовий.

Прощавайте, батько, я йду. Хай щастить вам!

Хай бог береже вас, матінко. Писатиму вам!

Не хотів би неввічливим бути, та скажу це я вам:

Брате, ви - гончак шолудивий!

КОМЕНТАРІ

«Кісткою від кісток... плоттю від плоті моєї». Посилання Кіплінга на Біблію (Буття, розділ 2 вірш 23) «сказав чоловік: ось, це кістка від кісток моїх і плоть від плоті моєї...»

«Теля відгодоване оббілували для мене, Але свиняче їдло до смаку більш для мене» Посилання на «Євангеліє від Луки» на розділ 15 вірші з 11 по 32, тобто на притчу Ісуса про блудного сина.

«...на Скотні Двори піду...» В оригіналі «off to the Yards». Маються на увазі Union Stock Yards, що в просторіччі звалися «чиказькі бійні».

ПРЕСА

THE PRESS

Солдат може забути патрони пістоля,

Моряк на морі гойдання,

Масон може забути слово пароля,

А священник слова в поховання.

Служниця може забути коштовне намисто,

Наречена швачки весільної сукні адресу,

А єврей Єрусалим може забути геть-чисто,

Перед тим, як ми всі забудемо Пресу!

Хто колись вистояв у найважчі години,

Перед махиною Херрілда й Хоу* страшною,

Що реве наче буря, і паперові рулони

Щоніч пожирає у п’ять миль довжиною.

І хто запалив люльку в спокої ранковому,

Що постає після опівнічного стресу,

Той продав своє серце Мистецтву старому і чорному,

Як щоденну ми називаємо Пресу.

Хто колись грав у найазартне грання,

В яке тільки може грати людина,

Ані збільшення слави, ані пізнє кохання,

Не заманять надовго, бо для гри вже година.

Як кінь бойовий, що здалеку чує битви шуми,

Так і Душа, що увійшла у ритуальні процеси,

Каже: Ха! Ха! при звуці сурми*

І голосу громоподібному Преси.

Чи можеш номери надати дням, які виконали?

Чи щоденній «Таймс», яку ми породжували?

Чи можеш блискавки послати, щоби здійснили

Волю Твою на Землі і вони на ній впанували?

Чи дивні хвости і крила Ти дав павичам

Лише заради дурості чи інтересу?

Посядь у серці людей і в основу речам

Ти, хто постійно супроводжує Пресу!

Папа може видати свій Інтердикт* в Ватикані,

Профспілка потішити може себе декретами,

Та мильні бульбашки ці всі були попробивані,

Нами чи такими як ми газетами.

Осторонь будьте, бо битва та вас розчавить,

Допоки Влада й Престоли не визнають, що є Принцеса,

Хто єдина над ними всіма по-справжньому править,

І це Преса – Преса – Преса!

КОМЕНТАРІ

«...махиною Херрілда й Хоу». Херрілд (Harrild) – британський виробник друкарського обладнання. Хоу (Hoe) - американський винахідник, який розробив ротаційний друкарський верстат, який використовував рулон паперу довжиною п’ять миль (8 км).

«Як кінь бойовий, що здалеку чує битви шуми... Каже: Ха! Ха! при звуці сурми». Посилання на біблійну «Книгу Іова» розділ 39 вірш 25. На відміну від англійського перекладу, де кінь каже: «Ha, ha», в українському перекладі біблійної книги кінь вигукує: «Гу! Гу!»: «при трубному звуці він подає голос: гу! гу! і здалеку чує битву, гучні голоси вождів і крик».

«Папа може видати свій Інтердикт». Інтердикт - (лат. interdictum — заборона) — у католицькій церкві папська заборона усіх церковних діянь, яка накладалася на міста і навіть на цілі країни. Така ж мильна бульбашка, як і заяви існуючого на сьогодні понтифіка.

ТОММІ

TOMMY

Я зайшов пінту пива випити у заклад громадський, що уздрів,

А шинкар мені каже: Ми червоно-мундирних* не обслуговуємо вояків.

Дівчата за барною стійкою сміялись і реготали з мене до смерті,

А я вийшов назовні і кажу собі, слова гіркі і відверті:

Томмі* те, Томмі се, Томмі йди геть, нам на тебе начхати.

Але такі: Дякуємо пане Аткінс, коли оркестр почав грати,

Оркестр почав грати, мої хлопчики, оркестр почав грати,

О такі: Дякуємо, пане Аткінс, коли оркестр почав грати.

Я прийшов у театр тверезим, як тільки можливо бути,

П’яним давали місця в партері, а мені - навіть не хочуть чути.

Відправляють мене на гальорку, або в мюзик-хол посилають,

Але, коли доходить до битви, Боже, на перші місця мене пхають.

Томмі те, Томмі се, Томмі, чекайте назовні, не місце тут воякові.

Але такі: Спецпотяг для Аткінса, коли корабель на припливі,

Корабель на припливі, мої хлопчики, корабель на припливі,

О такі: Спецпотяг для Аткінса, коли корабель на припливі.

Так, з червоних мундирів, що охороняють твій сон глузувати

Дешевше, аніж бути в мундирі і дешевше навіть їх не кормити,

Штовхати п’яних солдатів, коли розгуляються за рамки прийнятні

У рази краще, ніж у спорядженні показати, що ви такі ж боєздатні,

Ще й Томмі те, Томмі се, Де душа твоя? - прискіпуються моралісти,

Але такі: «Тонка червона лінія героїв»*, коли барабани почали бити,

Барабани почали бити, мої хлопчики, барабани почали бити,

О такі: «Тонка червона лінія героїв», коли барабани почали бити.

Ми не герої «тонкої червоної лінії» та й негідниками нас не зви,

Ми самотні чоловіки у казармах, і такі ж найчудовіші, як і ви;

А якщо іноді комусь поведінка наша є неприпустимою, як для них,

Так самотні чоловіки у казармах не перетворюються на святих;

Тим часом Томмі те, Томмі се, йди як підвладний позаду, а не спереду,

Але такі: Будь ласка пройдіть вперед, сер, коли вітер лихий попереду,

Вітер лихий попереду, мої хлопчики, вітер лихий попереду,

О такі: Будь ласка пройдіть вперед, сер, коли вітер лихий попереду.

Ви говорите про кращу їжу для нас, про школи і таке інше:

Ми зачекаємо, якщо ви будете поводитися з нами більш розумніше.

Не патякайте про куховарські помиї, а доведіть нам в обличчя,

Що мундир солдата королеви-удови – це не ганьба чоловіча!

Бо Томмі те, Томмі се, викиньте геть цього грубіяна!

Але такі: «Країни нашої рятівник», коли в небезпеці країна;

І такі: Томі те, Томмі се, і все, що вам завгодно;

Та Томмі не клятий вам дурень – Томмі все видно!

КОМЕНТАРІ

«...червоно-мундирних». Британські військові ледь не до кінця 19 століття носили червоні мундири.

«Томмі» Повністю Томас Аткінс – ім’я, яке спочатку використовувалося в прикладі того, як слід заповнювати солдатську книжку. Це було викладено в наказі Міністерства Оборони від 31 серпня 1815 року, а зразок сторінки було включено до кожної солдатської книжки. Пізніше це ім’я стало загальною назвою піхотинця, скорочене до «Томмі» або взагалі до «Т.А.»

«Тонка червона лінія». Перелицьована цитата з газети «Таймс», де було сказано про «тонку червону смугу, увінчану сталевою лінією». Репортер так назвав ланцюг британського полку, який відбив кавалерійську русняву атаку під час Кримської війни під Балаклавою.

ШИЛІНГ У ДЕНЬ

SHILLIN’ A DAY

Мене звуть О’Келлі. Я чув у казармах побудки сурму

Від Бірра до Барелі, від Лідза до Лахора,

Етави, Лакнау й Джамму.*

Пройшов крізь шрапнелі в Пешавар і Джайпур

І ще п’ять десятків з кінцем їх на «пур».*

На своєму шляху, безоднею «чорної смерті» шокований,

Я знав лише смуток, хворобу і біль від поранень.

Я старий і знервований,

І зі служби вже вигнаний,

А все що я вислужив – це шилінг у день.*

(хор)

Шилінг у день! Шилінг у день!

Яка ж гарна платня в нього щодень,

Як же ж пощастило йому получати той шилінг у день!

О, це зводить мене з розуму, як згадую ті дні,

Як мчали битися з газі,* з шаблями на ремні,

Обидва ескадрони так мчали відчайдушно вкрай,

І було байдуже тоді, загинемо чи ні.

Але ж не впали у відчай,

Дружина в наймах зазвичай,

А я тепер посильний, щоб міг з боргами розплатитися.

Хоч дощ іде, хоч все почне навкруги мерзнути,

І біля «Гранд Метрополя»* нам випаде зустрітися,

Чи не дасте мені листа по Лондону доставити?

(хор)

Дайте йому листа!

Кращого не знайшли в нього хисту.

Старший Сержант відставний – несе листа по місту!

Лише подумайте, добу яку пережив він жахливу.

Лише подумайте, що побачив наживо.

Лише подумайте, яка в нього пенсія і

Хай Боже береже Королеву!

КОМЕНТАРІ

«Від Бірра до Барелі, від Лідза до Лахора, Етави, Лакнау й Джамму». Бірр – місто в Ірландії, Лідз – в Англії, Барелі, Лакнау, Етава, Джамму – міста на півночі Індії.

«...з кінцем їх на «пур»». «Пур» - на санскриті означає місто, селище. Це слово в англійській версії назв індійських міст записується як «pore», «poor» і «pur».

«...шилінг у день». Шилінг це 12 пенсів була пенсією сержанта. Рядовий взагалі отримував 4 пенси.

«...мчали битися з газі». Газі – мусульманські бійці з фанатичною вірою в те, що якщо їх уб’ють в бою з «невіруючими», їхні душі будуть жити в блаженстві з Аллахом, і матимуть вічне життя.

«...біля «Гранд Метрополя»». Кіплінг об’єднав в одну назви двох готелів.

БОТИ

(Піхотні колони)

BOOTS

(Infantry Columns)

Ми йдемо – гуп – гуп – гуп – гуп - гупаєм по Африці,

Маршируємо – туп – туп – туп – туп - топаєм по Африці,

(Боти – боти – боти – боти – знов і знов то вверх, то вниз!)

На війні немає звільнень!*

Сім – дев’ять – вісім - п’ять – двадцять дев’ять миль за день,

Одинадцять – десять – дев’ять – тридцять миль у переддень,

(Боти – боти – боти – боти – знов і знов то вверх, то вниз!)

На війні немає звільнень!

На них – на них – на них – на них не дивись ти зверху вниз.

(Боти – боти – боти – боти - знов і знов то вверх, то вниз;)

Кожен – кожен – кожен – кожен може з розуму зійти від них!

А на війні немає звільнень!

Пробуй – пробуй – пробуй – пробуй думати про щось, про інше,

Глузд – глузд – глузд – глузд, Боже, збережи, щоб мені не стало гірше.

(Боти – боти – боти – боти знов і знов то вверх, то вниз!)

На війні немає звільнень!

Рахуй – рахуй – рахуй – рахуй патрони в бандольєрах* в себе,

Очі – очі – очі – очі не змикай, бо задні упадуть на тебе.

(Боти – боти – боти – боти - знов і знов то вверх, то вниз!)

На війні немає звільнень!

Спрагу – голод – жару - втому – із нас може витримати всяк,

Але не – не – не – не - бачення того і лише, як

Боти – боти – боти – боти знов і знов то вверх, то вниз!

На війні немає звільнень!

В день – день – день - день не так й сутужно з компаньйонами,

Але в ніч – ніч – ніч – ніч, як наодинці, тупотять мільйонами

Боти – боти – боти – боти знов і знов то вверх, то вниз!

На війні немає звільнень!

Йшов - йшов – йшов – йшов по Пеклу тижнями й відкрилось,

Що це – це – це – це не вогонь, чорти, пітьма чи ще щось,

А боти – боти – боти – боти знов і знов то вверх, то вниз!

Бо на війні немає звільнень!

КОМЕНТАРІ

«На війні немає звільнень!» Цитата з біблійної «Книги Екклезіаста». В одному з англійських перекладів згадується саме війна, але в українському перекладі говориться: «...і немає визволення у цій боротьбі...» (розділ 8 вірш 8).

«...рахуй патрони в бандольєрах». Бандольєра – плечовий ремінь-патронташ.

МАРШ «ХИЖІ ПТАХИ»

(Війська закордонної служби)

«BIRDS OF PREY» MARCH

(Troops for Foreign Service)

Кроком руш! Бруд на обмотках наших штанин.

Вперед! Дивись як крапає з корогви в чохлі.

Вперед! В заплаканих вікнах обличчя дружин,

Вони не те, що можна взяти на кораблі!

Веселіше! Ми ніколи не домаршируємо до перемоги!

І дожити, щоб почути гуркіт гармати, не матимем змоги.*

Великим хижим птахам

Просто станемо кормом.

І ніколи ваші солдати вже не переступлять ваші пороги!

Лівим плечем уперед! - і ми за ріг завертаємо.

На місці! – і нехай хвіст колони наздоганяє.

Господи! Посудини переповнені, і ми всі не влізаємо...

Веселіше! Ми їдемо, а куди ніхто з нас не знає!

Кроком руш! Не такий страшний чорт, як зображають!

Веселіше! Розважимось, перед бути доставленим.

Стій! Не в вас одних чуття дружини втрачають.

Веселіше! І хай Бог допоможе сьогодні одруженим!

Агов! Підіймайтесь, голодні жебраки, на своє горе.

(Чуєте, як вони хочуть чаю і швидко, кожен канудить)

Повна дурня їсти хліб, змочений в чаї – вам в море,

І вже завтра, в твіндеку згасите піч, бо вас знудить!

Стій! Подружжя з дітьми мають йти попереду нас!*

Звісно, знову заблокували клятий трап багажем!

Веселіше, кінногвардійці, ніжно оберігаючі нас,

І з восьмої ранку тримаючі нас під дощем!

Застряглий в строю, просякнутий до спіднього споду,

Вже страждаючий від нудоти, ще до судна гойдання,

Ось дім твій щасливий... Шикуйсь уздовж борту!

Ставай! Відставити спів і розмови! Мовчання!

Веселіше! Нам не дожити, щоб побачити розтриклятої перемоги!

Веселіше! І дожити, щоб почути гуркіт гармати не матимем змоги.

(Ще веселіше!)

Шакалам й шулікам

Просто будем обідом

І ніколи ваші солдати вже не переступлять ваші пороги!

(Гіп-гіп! Ура!)

Орел і ворона шугають,

Вони нас чекають

І ніколи ваші солдати вже не переступлять ваші пороги!

(Гіп-гіп! Ура!)

Так, великим хижим птахам

Просто станемо кормом

І ніколи ваші солдати вже не переступлять ваші пороги!

КОМЕНТАРІ

«...почути гуркіт гармати, не матимем змоги». Не зрозумілий коментаторам рядок, що Кіплінг мав на увазі: чи то солдати не доживуть до салюту в честь перемоги, чи то взагалі до бойових дій не доживуть.

«Подружжя з дітьми мають йти попереду нас!» Лише деяким дружинам – якомусь проценту - було дозволено супроводжувати полк у закордонних відрядженнях; ті, що залишалися, були залишені напризволяще плюс те, що могли переказати їм їхні чоловіки.

ЕЛЬДОРАДО

EL DORADO

Місто золота, на чиїх воротах так сяє

Так далеко від зрозумілих Життєвих щаблів,

Що серце моє, ними зваблене, має

Спитати, чи буває казка правдивою,

Бо кажуть: Тут спокій і душа стане щасливою,

Чи все ж це омана дияволів?

У ту далечінь мого коня проведіть

Крізь наших найсумніших життєвих щаблів,

Де, кажуть, те золоте місто стоїть,

Місто людського вічного спокою,

З палацами на підмурках з міцною будовою,

З муром міцним від земних усіляких дияволів.

За наш міський мур на милю від’їхавши,

На лише одну на шляху життєвих щаблів,

Я поблукав, і навіть упав вже вертавши,

Бо благодать я відчув на тому рівнини відрізці

Оселитися назавжди в тому самому місці,

Що жодному непідвладне з дияволів.

А що доброго за оборонними мурами?

Який зиск шукати назовні життєвих щаблів?

Навіщо далеко блукати до сутінок днями,

Бачивши, що ніхто більше з нас не пішов

І на фарлонг від кренеляжу не відійшов,*

Але виявив, що країна твоя повна дияволів.

Що відривають кінцівки, щоб на шматки розірвати,

Що зграями бродять заради злочинних щаблів,

Коли тільки-но денне світло починає згасати,

Бентежачи серце в цьому глузд віднайти,

Того, хто спокій шукає і не може знайти,

Хто блукає назовні серед дияволів.

Як ви відчули благодать оселитися там?

Як вдалося бути без ран від життєвих щаблів?

Чи існує те місто, яке підкорилось би нам,

Збудоване з золота, як нам казали,

Якби ми тільки наважилися і поблукали

На самоті, серед темних дияволів?

Ні, це місце насправді було невеликим –

Невеличке місце на шляху життєвих щаблів –

Але, щоб служити потребам було досить великим

І побудовано так міцно, що буде стояти,

Допоки життя нашого міста буде тривати,

Нашого міста, яке під облогою усіляких дияволів.

Його приємніші стіни далеко видніються,

Аніж місто мрії моєї найвищих щаблів,

Дві слабкі білі рученьки за мене тримаються,

Чистесенький ротик з червоним в нім мостиком,

Очі, що вразили серце до смерті, як дротиком

І витягли з рук розпусних дияволів.

Світла більше у двох темно-сірих очах,

Аніж в страшних метеорах з вищих неба щаблів,

І душу мою зберегли від потали в гріхах,

Що золотим тим містом і є, мною знайденим,

І сильний тепер, через те що став я пов’язаним,

Сильніший за всіх невгамовних дияволів.

І якщо хтось інший може перемогти

Золоте місто під час життєвих щаблів,

І в ньому захоче життя повести,

Він повинен самотню свою однину

Відвести у пустелю, давно перетворену

У поселення усіляких дияволів –

В оселю гріховодства і хтивості –

І обладунки одівши, битися або впасти

За фарлонг від муру нашого міста -

Бо так і було – я переступив тих щаблів.

КОМЕНТАРІ

 Під Ельдорадо розумілося місто, наповнене величезними багатствами. Ельдорадо шукали іспанські завойовники, але й англійці не пасли задніх, наприклад, фаворит королеви Ілізабет І Тюдор сер Волтер Ролі. В переносному значенні Ельдорадо — це омріяна мета, про що і вірш.

«І на фарлонг від кренеляжу не відійшов». Фарлонг – 200 метрів. Кренеляж - це зубці на кріпосних мурах і баштах.

МИ І ВОНИ

WE AND THEY

Вся наша рідня, кого не візьми

Батько, мати, сестра, тітки сини

І усі подібні до нас, кажем – це Ми,

А всі інші, не схожі на нас – це Вони.

Вони над морем живуть, не бачив зими,

А ми живемо над дорогою, в чеканні весни,

Але Вони – не повірите – вважають, що Ми,

Лише інший різновид, таких як Вони.

Ми їмо з тарілок свинину і м’ясо телят

Ножами й вилками срібного лиття,

А ті, що свій рис із листя руками їдять,

Із жахом полишають свій образ життя.

А ті, що живуть на деревах разом з дітьми,

Бенкетують личинками і ласують глини,

Та (хіба не обурливо) вважають, що Ми

Просто огидні, а такі ж як Вони.

Ми полювати птахів йдемо із рушницями.

Вони ж левів своїх простромлюють списами

І бігають з голими навіть сідницями,

Ми ж з напнутими в шати по вуха тілесами.

Вони люблять друзів своїх пригощати чаями,

Ми любимо друзів повсякчас до самої труни.

І після цього всього вважають, що Ми

Абсолютні невігласи, а не те, що Вони.

Ми їжу їмо, що на кухні готуємо знову і знов.

Ми запираємо двері, неначе заслін.

Вони ж п’ють парне молоко чи гарячу ще кров,

Під солом’яними стріхами, що не мають стін.

На мзду живуть у Нас лікарі, яку даємо їм Ми.

Їхні ж хвороби лікують за платню чаклуни.

І все ж (нахабні язичники) вважають, що Ми

Зовсім нестерпні, не так як Вони.

Всі люди хороші погодились, кого не візьми,

І всі люди хороші говорять, і чути їх здалини,

Що всі люди хороші, подібні до нас – це Ми,

А всі інші, не схожі на нас – це Вони.

Але якщо дістанетесь морем туди, де немає зими,

А не дорогою, хоч і неблизької до вас сторони,

Ви можете завважити (представте собі), що Ми

Лише інший різновид, таких як Вони.

ЦИГАНСЬКІ ХУРИ

GIPSY VANS

Якщо за походженням ви не ром,

Що крадуть вдень і вночі,

Замкніть своє серце подвійним замком

І викиньте геть ключі.

Під найчорніше каміння їх заховайте,

Під батькове вогнище у ніч глуху

І з законних прав очей своїх не спускайте,

І тримайтеся правильного шляху.

Тоді можете підіймати на глум той набрід,

Що в циганських хурах повз вас проїжджають...

Бо неправильно, щоб чужинський рід

Жив так, як роми мають.

Якщо в вас тече не циганська кров,

Що вимагає і робить вас жертвами,

Задовольняйтесь тим, що є, без умов

І займайтеся лише своїми справами.

Оріть, боронуйте і кладіть в землю тук

І сійте те, що маєте сіяти,

Але ніколи не випускайте свого серця з рук

І не дайте йому завіятись.

Тоді можете на їжі нажитися, себе поборов,

Коли циганські хури повз вас проїжджають...

Бо не природньо, щоб чужинська кров

Кохала так, як роми мають

Якщо тільки у вас не циганські очі,

Що бачать все, але майже не плачуть,

Не піднімайте голову зоряної ночі,

А то зорі ті ваші сни заклопочуть.

За місяцем через шибку віконну спостерігайте

І погодою у стані її будь-якому милуйтесь,

Але під дощ опівнічний не вибігайте

І додому в ранковій росі не вертайтесь.

Тоді ви можете зщулитись і закрити очі,

Коли циганські хури повз вас проїжджають...

Бо не личить чужинським панам опівночі

Гуляти так, як роми мають.

Якщо походите ви не з циганського племені

Це все беріть до уваги з однаковим статусом:

Бережіться Судочинства і втрати Доброго Імені,

І будьте обережні, і з Місцем, і з Часом,

І з життям, щоб не втратити, у манері своїй проживаючи;

Та коли закінчиться вам відпущений строк,

Ваш Бог, і ваша дружина, і цигани співаючи

Будуть сміятися з вас і з ваших пересторог!

І гнити будете в могилі своїй там, де поховані,

Коли циганські хури повз вас проїжджають...

Бо це не підстава для чужинського племені

Вмирати так, як роми мають.