З далеких планет [Василий Павлович Бережной] (doc) читать постранично


НАУКОВО-ФАНТАСТИЧНІ ОПОВІДАННЯ
ДЕРЖАВНЕ ВИДАВНИЦТВО ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ УРСР
Київ 1963
У2
З-11
Грізний космос. Холодне мерехтіння далеких світів. Ще недавно Всесвіт здавався неприступним. Але сьогодні вже будять громами світанкову тишу ракети, штурмуючи космічні висоти.
Та думка фантастів лине далі, в майбутнє, коли зореплавство стане звичним і буденним.
Друже, прочитавши ці оповідання, ти переживеш разом із зоряними капітанами небезпечні пригоди в глибинах Всесвіту, відчуєш романтику наукових пошуків і відкриттів.
Написали їх уже відомі читачеві українські письменники-фантасти В.Владко, О.Бердник, В.Бережний і викладач Харківського авіаційного інституту В.Міхановський.
Цією збіркою видавництво починає система­тичні випуски науково фантастичних оповідань українських радянських письменників.
Малюнки В.АВРАМЕНКА
Володимир Владко
ДВІЙНИКИ СТЬОПИ ЛОЗНІКОВА
1
Коли міжпланетний корабель — дві згвин­чені на одній осі металічні кулі, що нагаду­вали величезні ган­телі, — нарешті зробив по­садку, з тріском і гур­ко­том ламаючи й тро­щачи дерева густого лісу, Капітан екс­педиції, не гаючи ані хвилини, викликав до себе двох офіцерів — начальника розвідки Номер Три і начальника інформації Номер Чо­ти­ри, його нерухомі холодні очі без вій оглянули обох. Видовжене тіло Номера Чо­ти­ри було вище Ка­пітанового майже на голову. Капітан роздра­товано сказав:
— Де дисципліна, Номер Чотири? Чому ви дозволяєте собі бути вищим за мене, ко­ман­дира? — Він сердито простягнув уперед руку з одним пальцем.
Тіло начальника інформації негайно зіщу­лилося до розмірів Капітана. Навіть як го­диться стало трохи меншим. Номер Чотири відповів:
— Так точно, Капітане. Пробачте. Це від удару об чужу планету.
Рука Капітана зникла. Він знову поглянув на офіцерів. Обидва мали цілком нормальний вигляд. їхні краплиноподібні напівпрозорі ті­ла, вкриті зморшкуватою шкірою, не псували будь-які кінцівки чи виступи. Єдиною відмін­ною рисою у кожного з них були тільки двоє круглих очей без вій, що уважно і шанобливо вглядалися в Капітана. Тіла обох офіцерів спиралися внизу на короткі, широко розстав­лені ступні. Це було цілком припустимо, на­віть з погляду дисципліни, бо й сам Капітан спирався на такі ж самі ступні — для опори. Капітан задоволено відкашлявся.
— Уважно слухайте мене, — мовив він.
Наче по команді, за круглими нерухомими очима офіцерів з’явилися великі вуха, скеро­вані в бік командира.
— Ми зробили посадку, — вів далі Капі­тан. — Як і завжди, без будь-яких усклад­нень. Аналіз повітря вказав, що воно цілком придатне для дихання. Як і слід було чекати, згідно карти, складеної нашими міжпланетни­ми автоматичними зондами, нам пощастило обрати район великого лісу біля річки. Я га­даю, що тут мало населення. Для нас це зруч­но. Вам відомо, що ми вже обслідували плане­ту, сусідню з цією. І встановили, що вона не­придатна для колонізації. Тепер черга за цією новою планетою… Ви щось хотіли сказати, Но­мер Чотири?
Рукою, що виросла справа, начальник ін­формації явно хотів замислено почухати собі довге вухо, але зразу ж таки відмовився од цього. Його рука зникла так само несподівано, як і з’явилася.
— Ви неуважні, Номер Чотири, — вів далі Капітан. — Де дисципліна? Ви не маєте права робити те, чого не зробив я, ваш командир. Центральне керівництво — основа основ! Я даю вам думки — виконуйте їх. І без зай­вих невиправданих рухів. Куди це годиться?
— Пробачте, Капітане, — покірно відпо­вів Номер Чотири.
— Все це у нього від удару об чужу плане­ту, — шанобливо додав Номер Три.
— Отже, я сказав, що тепер черга за цією новою планетою. Її населення ми ще не обсте­жили. Але ми маємо довідатися все про ньо­го. Спочатку нижчі зразки тваринного світу. Потім вищі. Всім цим займеться Номер Три, і відразу ж таки. Нам нема коли ждати… Що?..
— Пробачте, Капітане, — зам’явся на­чальник інформації, — мені здавалося б, що треба зробити ще додаткові проби… можли­во, повітря і вода на цій планеті…
Його голе зморшкувате тіло напружилося, збираючись брижами навколо круглих очей. Він, мабуть, дуже хотів допомогти собі жеста­ми, проте дисципліна не дозволяла йому ви­тягти з тіла ані руки, ані пальця, якщо цього не робив Капітан. Але командир презирливо мовчав, запитливо втупивши в нього холодний погляд. Нарешті він сказав:
— Зайві розмови, Номер Чотири! Більше ніяких проб не треба. Досить і того, що ви­явив аналіз. Зрозуміло? І потрудіться більше не перебивати мене. Командую я. Вам, офі­церові Великих Молюсків, слід було б знати це… Що, Номер Три?
— Ще раз пробачте, Капітане, — так са­мо шанобливо відзначив начальник розвід­ки, — це у Номера Четвертого ненавмисно.
На нього справді погано вплинув удар об чу­жу планету. Він не втримався у цю мить, і от… не встиг ще одужати…
— Все одно дисципліна є дисципліна, — жорстко відповів Капітан. — Так чи інакше, мені доведеться ще раз нагадати вам, Номер Чотири, наш головний наказ. Тим більше, що з