Проблема трьох тіл [Лю Цисінь] (fb2) читать постранично

Лю Цисінь Проблема трьох тіл

Перелік Головних дійових осіб

Згідно з правилами написання повного китайського імені, спочатку зазначено прізвище, а потім власне ім'я.

Родина Є

Є Чжетай （叶哲泰, Yè Zhétài） — Учений-фізик, професор Університету Цінхуа

Шао Лінь （绍琳, Shào Lín） —  Учена-фізик, дружина Є Чжетая

Є Веньцзє  （叶文洁, Yè Wénjié） — Учена-астрофізик, донька Є Чжетая

Є Веньсюе  （叶文雪, Yè Wénxuě） — Молодша сестра Є Веньцзє, активна учасниця руху хунвейбінів

База «Червоний берег»

Лей Чжичен  （雷志成, Léi Zhìchéng） — Комісар з політичних справ бази «Червоний берег»

Ян Вейнін （杨卫宁, Yáng Wèiníng） — Головний інженер бази «Червоний берег», раніше студент Є Чжетая

Теперішній час

Ян Дун （杨冬, Yáng Dōng） — Учена-фізик, яка спеціалізується на Теорії струн, донька Є Веньцзє і Ян Вейніна

Дін Ї （丁仪, Dīng Yí） — Фізик-теоретик, хлопець Ян Дун

Ван Мяо （汪淼, Wāng Miǎo） — Дослідник наноматеріалів

Ши Цян （史强, Shǐ Qiáng） — Детектив поліції, прізвисько Да Ши

Чан Вейси （常伟 思, Cháng Wěisī） — Генерал-майор Народновизвольної армії Китаю

Шень Юйфей （申玉菲, Shēn Yùfēi） — Японська вчена-фізик і член «Рубежів науки»

Вей Чен （魏成, Wèi Chéng） — Математичний геній, відлюдник, чоловік Шень Юйфей

Пань Хань （潘寒, Pān Hán） — Учений-біолог, друг Шень Юйфей і Вей Чена, член «Рубежів науки»

Ша Жуйшань （沙瑞山, Shā Ruìshān） — Астроном, один зі студентів Є Веньцзє

Майк Еванс — Спадкоємець нафтової імперії

Полковник Стентон — Морська піхота США, командувач операції Ґучжен

Частина перша. Мовчазна весна

一 Роки божевілля

Китай, 1967 рік

Загони хунвейбінів^[1] атакували багатоповерховий будинок штабу Квітневої двадцять восьмої армійської бригади упродовж двох днів; їхні прапори, які розгойдував вітер, невтомно майоріли навколо будівлі штабу, немов вогонь, що пристрасно нищить сухі дрова.

Командир загону згорав від нетерпіння, але він побоювався не захисників будівлі — ті, понад двісті солдатів Двадцять восьмої бригади, були не більше, ніж жовторотими недосвідченими молодиками порівняно зі згуртованими і перевіреними, як на парадах, так і в реальних справах ветеранами його передового загону, сформованого на початку Великої пролетарської культурної революції в перші місяці 1966 року.

Його страх був обумовлений більше ніж десятком залізних печей усередині будівлі, доверху начинених бризантною вибуховою сумішшю і послідовно з'єднаних між собою електричними детонаторами.

Командир не міг бачити ці детонатори, але він міг їх відчувати, як залізна руда відчуває наявність магніту. Якщо захисники повернуть вимикач — вони зникнуть разом з обложниками в ревучому полум'ї, що звільнить і тіло, і душу.

І ці жовтороті мали необхідну відвагу і достатню рішучість, щоб це здійснити.

Порівнюючи з бувалою першою хвилею призову «червоногвардійців», ті бунтарі, що нещодавно приєдналися до них, були більше схожі на зграю вовків на розпеченому вугіллі — біснуваті до шаленості.

На даху будівлі штабу з'явився стрункий силует юної дівчини, яка почала розмахувати величезним прапором Двадцять восьмої бригади. Її появу одразу зустріли безладним шквальним вогнем з усіх видів зброї: прадавніх американських карабінів, чеських кулеметів, японських гвинтівок «Арисака Тип 38» й абсолютно нових стандартного зразка рушниць і пістолетів-кулеметів, украдених із розташування Народно-визвольної армії Китаю після публікації «Серпневої передовиці»^[2], які разом навіть зі списами, мечами-дадао та іншою холодною зброєю, творили новітню історію.

Багато солдатів Двадцять восьмої бригади раніше вже демонстрували подібну завзятість: видираючись нагору будівлі штабу, вивішуючи прапори на вулицю, час від часу вигукуючи через мегафон гасла і девізи й засипаючи листівками атакуючих унизу.

І кожному із таких сміливців вдавалося втекти з-під граду куль неушкодженими, досягаючи визнання своєї доблесті й хоробрості.

Дівчина, що з'явилася на даху, очевидно, теж вірила у свою щасливу долю — у революційному запалі вона вимахувала прапором так, неначе вважала, що своєю пристрасною молодістю зможе перетворити ворогів унизу на попіл; уявляючи, що новий ідеальний світ виникне вже завтра з піднесення й завзяття, котрі циркулюють у її крові... Вона насолоджувалася своєю сліпучою багряною мрією, допоки рушнична куля не пробила тендітне тіло 15-річної дівчини. Воно було настільки невагомим, що навряд чи спромоглося хоча б трохи загальмувати швидкість кулі на вильоті, яка вийшла за спиною з високим звуком, схожим на пташине клекотання.

Їхні погляди були прикуті до прапора, що вислизнув з її рук й помалу падав до підніжжя будівлі; її гнучке тіло, здавалося, падало ще повільніше, ніж червоне полотнище, — неначе