Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи [П'єр Адо] (fb2) читать постранично, страница - 3

цитованому мною тексті, або коли воно позначає якусь персоналізовану трансцендентну сутність, скажімо, богиню.

Хочу сердечно подякувати всім тим, хто допомагав мені у написанні цієї книги документами, порадами чи побажаннями. Дякую зокрема Еріку Віню за терпіння і справедливі зауваження, Сільвії Сімон за надану допомогу. Також дякую Кончетті Люна, яка коректно і плідно допомагала мені в усіх питаннях щодо бібліографії й редагування цього твору. Також я користувався цінними порадами та допомогою Монік Александр, Веронік Будон-Мілло, Ільзетраут Адо, Сандри Ложьє, Жана-Франсуа Балоде, Рене Боне, Луї Франка, Рішара Гуле, Дітера Гарлфінґера, Філіпа Офмана, Нуччіо Ордінеа, Алена Сеґондса, Браяна Стока, Жака Тюіє. Я висловлюю всім їм мою щиру вдячність.

П’єр АДО

ПРОЛОГ В ЕФЕСІ Загадкова сентенція

Упродовж усієї нашої розповіді ми впізнаватимемо три переплетені між собою провідні лінії: відому формулу Геракліта «Природа любить приховуватися» з її багатовіковим успіхом, поняття таємниці природи та, зрештою, образ прихованої Природи, що його уособлює Артеміда-Ізіда. Отже історія, яку ми розповідатимемо, символічно починається в Ефесі, у Малій Азії, десь близько 500 року до нашої ери. В цей день, як переповідає традиція^[12], Геракліт, один з найдавніших грецьких мислителів, приніс до храму знаменитої Артеміди Ефеської книгу, ймовірно без назви, у якій підсумував все своє знання.

У цій книзі міститься загадкова сентенція^[13], усього три грецькі слова — phusis kruptesthai philei. Їх традиційно перекладають формулою «Природа любить приховуватися», хоча цілком імовірно, що Геракліт ніколи не мислив її у цьому сенсі. Наступні покоління постійно інтерпретуватимуть ці слова, які дають нам змогу побачити те, що ми вважаємо початком розмірковувань над таємницею реальності; однак цілком можливо, також, що ці слова є завершенням тривалих роздумів, які тягнуться з глибини віків. У цьому ефеському храмі перебувала статуя Артеміди — ідол з чорного дерева, строкато вдягнена, з прикрасами на шиї та грудях, нижня частина тіла затиснута у вузький футляр: загадкова та дивовижна фігура, що прийшла з правіків (іл. 2).

Упродовж всього шляху, який ми зараз розпочинаємо, ми будемо простежувати зв’язки, які виникли того дня та на довгі віки, між цими словами й цією фігурою Артеміди, яка, як ми побачимо, потроху ототожнилася з фігурою Ізіди. Ми також простежимо крок за кроком метаморфози теми покривала та його знімання — як у випадку покривала Смерті, чи покривала Ізіди, так і у випадку таємниць Природи чи таємниці Буття.

Три грецькі слова phusis kruptesthai philei, вимовлені й написані Гераклітом, завжди будуть навантажені значенням — тим значенням, якого їм надав Геракліт, і тим, яке згідно з думкою наступних віків ці віки в них відкрили. Ще дуже довго, можливо навіть і назавжди, вони зберігатимуть свою таємницю. Як і Природа, вони люблять приховуватися.

Що хотів сказати сам Геракліт, коли вимовив або написав ці слова? Насправді дізнатися це надзвичайно важко, щонайменше з двох причин. Насамперед тому, що з часів античності неясність Геракліта стала приказкою. Двома століттями пізніше Аристотель казав, що неможливо розставити розділові знаки у тексті філософа з Ефесу, «адже не ясно, до якої частини фрази — наступної або попередньої, належить певне слово»^[14]. До речі, ця неясність є однією з рис архаїчної мудрості, яка охоче виражається у формі загадок. У «Протагорі» Платона Сім Мудреців доводять свою мудрість «стислими й достопам’ятними висловами», які вони подарували Аполонові, написавши на його храмі в Дельфах. Таким є стиль давньої філософії, як каже Платон, «лаконська стислість»^[15]. Проте Геракліт не задовольняється загадковою стислістю, він також хоче показати засобами цієї літературної форми те, що для нього є законом будь-якої реальності — боротьбу між протилежностями і постійні метаморфози внаслідок цієї вічної боротьби протилежних сил.

Отже, не йдеться про те, щоб довіритися інтерпретаціям цього незрозумілого тексту, які нам залишили давні мислителі, тим більше, що ті, хто жив після Сократа, зокрема Платон і Аристотель, жили в універсумі думки, який повністю відрізнявся від світу мислителя з Ефесу. Мова еволюціонувала, думка набула інших форм і автори цієї доби — між іншим, так само, як і модерні автори, — не помічають суперечностей у своїх власних інтерпретаціях. Щоб зрозуміти цей текст, потрібно радше порівнювати Геракліта з Гераклітом, або щонайменше з авторами, не надто віддаленими від нього у часі. У тому, що стосується Геракліта, можливості порівняння на жаль надто обмежені, адже до нас дійшло лише сто двадцять шість фрагментів його творчості, в цілому не більше десятка сторінок. Ці фрагменти мають форму коротких сентенцій, загадкових