Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи [П'єр Адо] (fb2) читать постранично, страница - 2

літературі.

У цій книзі я викладаю результати згаданих досліджень. Вона є насамперед історичним твором, який стосується періоду від античності до початку XX ст. та який окреслює еволюцію ставлення людини до природи винятково у контексті метафори знімання покривала з природи. Втім, я маю поточнити, що не розглядав двох проблем, пов’язаних із поняттям таємниці природи. Перша проблема належить соціологічному порядку і стосується езотеризму: не лише природа відмовляється розкриватися, той, хто думає, що проникнув у її таємниці, також відмовляється їх повідомляти. Зацікавлений цією темою читач може звернутися до чудової та ґрунтовної праці Вільяма Імона «Наука і таємниці природи. Книги таємниць у середньовічній та ранньомодерній культурі»^[4]. Ця книга, що заслуговує на переклад французькою, детально вивчає феномен, представлений з одного боку, численними книгами «таємниць», які набули поширення у Середні віки та на початку Нового часу, а з іншого — Академіями, які в Італії, Франції та Англії об’єднали учених для дослідження таємниць природи. Цей історичний феномен зіграв неабияку роль у народженні модерної науки. У цій соціологічній перспективі можна також звернутися до статті Карло Ґінзбурґа «Високе та низьке: тема забороненого знання у XVI—XVII ст.»^[5]

Другою проблемою є психологічний та психоаналітичний аспект, обумовлений уявленням про знімання покривала з жіночої фігури — Ізіди, яка символізує природу. За браком медичної та психоналітичної освіти я задовольнився натяком на це питання у присвяченому Ніцше розділі. У перспективі фемінізму ця проблема була розглянута Керолайн Мечент у книзі «Смерть природи, жінка, екологія та наукова революція»^[6]. Ця праця є надзвичайно цінною своєю великою поінформованістю і глибокими міркуваннями щодо долі західної цивілізації. Також потрібно згадати у цьому контексті статтю Евелін Фокс Келер «Таємниці Бога, Природи та Життя»^[7].

У цій книзі я намагався показати, що для пояснення концептів і образів, які до наших днів використовувалися для визначення методу і завдань науки про природу, потрібно звернутися насамперед до античної, греко-латинської традиції. Наприклад у своєму чудовому дослідженні фізико-хімічного порядку Бертран де Сен-Сернен цитує текст Паскаля, у якому зокрема є така фраза: «Таємниці природи приховані; хоча вона діє завжди, наслідки цього відкривають далеко не завжди»^[8]. Сен-Сернен коментує цей текст наступним чином: «Ця сторінка виявляє релігійні джерела позитивізму в теорії пізнання. Натяк на таємниці природи нагадує Книгу Іова, у якій Бог послідовно показує Іову різні чудеса Творіння, не розкриваючи, у який спосіб вони створені». Це правда, що можна певною мірою визнати релігійні джерела позитивізму, якщо розглядати його як настанову, яка забороняє йти далі наслідків, що даються шляхом спостереження і досвіду; ми повернемося до цього питання у розділі 11. Однак потрібно визнати, що вислів «приховані таємниці природи» походить не з Біблії, а з греко-латинської традиції, в якій часто використовуються такі формули, як arcana naturae, secreta naturae^[9] або aporrhéta tés phuseôs^[10]; це буде предметом нашого розгляду у розділі 3.

Ганс Блюменберґ, який був моїм другом і про смерть якого я дуже шкодую, переконливо показав у своїй книзі «Парадигми метафорології^[11]» яким чином історія деяких метафор, більшість яких не може бути адекватно перекладена концептами й висловами (наприклад, оголеність істини, природа як книга і письмо, світ як годинник), дає змогу розкрити еволюцію духовних настанов і бачень світу, притаманних різним епохам. Ці традиційні метафори тісно пов’язані з тим, що у риториці називають загальними місцями. Ідеться про формули, образи, метафори, що приймаються філософами й письменниками як усталені моделі, якими вони, як їм здається, вільно послуговуються, хоча насправді ці моделі певним чином визначають їхнє мислення. Протягом століть вони постають перед чередою поколінь як своєрідна програма, яку потрібно реалізувати, як завдання, яке потрібно виконати, як настанова, яку потрібно прийняти, навіть якщо сенс цих сентенцій, образів і метафор з часом докорінно змінився. Ці ідеї, образи й символи можуть надихати мистецькі твори, поеми, філософські дискурси або життєві практики. Саме у такий напрямок історії метафор і загальних місць вписується це дослідження, чи йдеться про формулу «Природа любить приховуватися», чи про поняття покривала чи його знімання, чи про образ Ізіди. Ці образи й метафори одночасно виражають ставлення людини до природи і впливають на нього.

Читач певно буде здивований тим, що слово «природа» пишеться у книзі то з маленької літери, то з великої. Я вирішив писати його з великої літери тоді, коли воно так пишеться у