Олександр (Езра) Мар’ямов
ТРИ НАСТУПИ ЕЗРИ ЛІ
Малюнки Анатолія Бондаровича
«Історія першого підводного човна знайдена в старій англійській історії фльоти. Всі її дані, прізвища і опис човна цілком відповідають історичним даним. Отже, поширена думка, що перший підводний човен сконструйовано Фультоном на замовлення Наполеона Бонапарта — неправдива».
* * *
Армія тікала в гори.
Виснажені загони тяглися на північ. Вони відступали за Делавар.
Військо сунулося, хворе на нежить і дизентерію, трясучись у пропасниці, під невпинними дощами осени 1776 року.
Моунт-Вернонський плянтатор з Потомаку, — Джордж Вашінґтон, командував утечею так само, як він же п'ять місяців тому, 17 березня вів армію в наступ на Бостон, змусивши генерала Гау звільнити місто.
Тепер від переможної армії фармера Вашінґтона ледве збереглося дві тисячі чоловіка. Всю надію доводилося покладати на Парсонса.
Командувач Парсонс сидів у Буффало.
З озер Онтаріо і Чемплейн ішли осінні вітри, утворюючи справжню облогу, навкруги міста дерев'яних бараків і новеньких, іще не обжитих хаток.
Парсонсова армія змушена була сидіти склавши руки й дивитись у виставлені на всьому узбережжі гармати англійської фльоти.
Це було найнепевніше, найгірше становище.
Десанту не було і все ж увесь берег — від Бостону на півночі до затоки Чезапік на півдні, разом з Н'ю-Йоркською гаванню — було забльоковано англійськими кораблями й відтягати війська звідти не можна було.
— Дайте мені три паршивенькі кораблі з півдня і я закінчу війну!
Командувач Парсонс встав з-за столу і підійшов до майорів Келгарна й Селкирка.
— Не треба закривати очей. Незалежність майже загублено. Двотисячну купку Вашінґтонових патріотів жене тридцятип'ятитисячна армія, а ми повинні сидіти тут, не рухаючись і дивитись, як на Н'ю-Йорк позирають гармати «Церберуса».
На пузирчастому склі шибок дерев'яної хатки командувача розтікалися краплі дощу. Буффало текло в осінніх калюжах. Шість років боротьби за незалежність конали в цій брудній, вогкій осені.
— Наступний бій — буде останній, майори!
Під вікном зачовгали кроки в калюжах, двері хати зарипіли й чиясь постать, ретельно поливаючи долівку дощем з вулиці, запитала:
— Полковник Парсонс?
І одержавши запрошення, постать цілком сміливо струсила з себе решту дощових крапель, підійшла до столу й привіталася :
— Бюшнель. Механик Бюшнель.
Гість зняв змоклого плаща, поклав на стіл чималий пакунок і запитав:
— Чи маєте час, полковнику?
І далі:
— Чи можемо ми лишитися з вами?
Крізь двері ще раз війнула осінь, дощ заплюскотів сильніше; потім двері зачинилися за майорами і механик Бюшнель, креслячи пальцем на столі, почав одразу:
— Тут стоїть, «Церберус».
Бюшнель спинив палець на масткій плямі, що в Парсонсовій уяві мала перетворитися на гирло Гудзонової ріки й на величезний фрегат з гарматами на Н'ю-Йорк. Механик поставив два пальці обабіч плями, трохи назад і говорив далі:
— Корвет «Орел» і фрегат «Зевес» стоять тут, ближче до океану. Вони й «Церберус» — основа бльокади. Я дам вам змогу потопити їх.
Папір та ганчір'я впали з пакунку на столі і в очі командувачеві вдарив шалений блиск міді й скла. Бюшнель випростався перед столом і гукнув:
— Незалежність Америці дам я!
Хоробливий блиск й нервове тремтіння зникли на його обличчі, бо Парсонс стояв мовчки, дивився на великий мідяний горіх, що лежав на столі й не розумів нічого.
— Це човен, — пояснив Бюшнель. Модель мого човна, що йтиме під водою і знищить бльокаду.
* * *
На ранок, Парсонс і Бюшнель підвелися з-за столу. Червоних опухлих очей командувача не приховав ні вітер, ні дощ, що скаженіли за хатою.
— Майоре Селкирк! — гукнув Парсонс, біля одного з напівсліпих, затеклих вікон. — Рушайте з нами.
За півгодини до озера дійшов майже ввесь Парсонсів штаб. У воді, близько берега блищали мідь і скло, так само, як і вчора на столі.
— Я зараз, — сказав Бюшнель і зник у мідяних створках дивного свого човна.
Плащі людей на березі вітер обліплював навкруги одежі, дощ трохи вгамувався. Люди дивилися, як мідяний човен борсається на поверхні озера й раптом побачили, що він іде під воду. Коли товстий скляний ілюмінатор зник так само, — рух течії довів, що човен рухається під водою.
Човен зник надовго, потім виринув близько берега. Бюшнель вийшов і сказав :
— Для наступу потрібна людина.
— Келгарн! — сказав Парсонс. — Майоре, оголосіть по частинах.
Потім він додав:
— Я думаю, що ми можемо перемогти...
— Полковнику, — відповів Келгарн.—У моїй частині є людина. Я дам просто наказ. Один з салдатів знає механіку.
— Ваша справа. Наступ призначимо на позавтра.
Так прийшов до Бюшнеля Езра Лі, сержант.
Він був незграбний і худорлявий. Віспа добре прогулялася його довгообразим обличчям з великими щелепами. Майор Келгарн спинився на ньому цілком випадково; він у механіці був не обізнаний зовсім, проте, субординація змусила його негайно з'явитися до Бюшнеля, щоб через день пливти самому на три англійські кораблі. Сержант Езра Лі був готовий на подвиг.
— Човен іде під воду, коли сповнено резервуар внизу,— пояснював йому Бюшнель. Далі ви крутите оцей гвинт і човен пливе під водою, коли ви беретесь до цього — ви підете нагору.
Езра Лі брався до ручок і оглядав резервуари.
— Під кораблем ви починаєте вигвинчувати оцей бурав. Він заходить у днище й прилютовує до корабля заряд пороху з механізмом годинника. Човен відходить і за годину вибух топить корабель.
Сержант Лі був готовий наступати.
На великому возі мідяний горіх, що в ньому міг сидіти один лише чоловік, і що тепер набув собі певну назву: “Turtle” («Черепаха»), вирушив до Н'ю-Йорку.
Сержант їхав з човном наодинці й поступово проймався чуттям гордости й самовдоволення, що завжди пов'язані з можливою смертю. Мідяна «Черепаха», ставши на воду Гудзонової ріки, набула зовсім іншого значіння для Езри Лі, ніж на малому озері до Буффало і всі ручки гвинтів та бурава не відпускали вже сержанта від себе.
Вітрила на «Церберусі» були спущені, щогли стояли в незайманій красі свого озброєння і гармати позирали на місто. Сержант побачив це просто з берега.
Малі хатки селища Н'ю-Йорк Лі оглядав як визвольник. В наступ він пішов уночі, вибравши корабель «Орел», гвинти запрацювали легко під його руками і він згадав, що сам веде човна лише вперше.
Коли вода закрила ілюмінатор і Лі залишився з непевним світлом малого каганця, йому зробилося задушно й моторошно в задраєному човні, проте, курс він зберігав вірний, зрідка вислизуючи на поверхню, щоб перевірити себе. Борти «Орла» вималювалися несподівано майже біля самого ілюмінатора. «Черепаха» ледве стукнулася об фрегат і відразу пішла під днище. Езра Лі лишив гвинти й перейшов до бурава. Він вийшов з свого гнізда й вдарився в дно. Езра Лі почув легкий звук, що просякав крізь мідь Бюшнелевого човна й здрігнувся від сильного штовчка. Лі скерував бурава ще раз і човен здрігнувся знову.
Сержант Лі спинився.
Після третього вдару він зрозумів:
— Бурав бився об мідь; дно «Орла» було вкрито легким покровом міді, щоб не набиралися ракушки і щоб не зменшувався хід. Він бився об дно і відштовхувався від нього силою власного удару.
Мала «Черепаха» билася й скаженіла під дном ворожого фрегата. Езра Лі вбирав і випускав гвинти, він потів і задихався без повітря. Човен виходив на поверхню, крізь ілюмінатор увіходило трохи повітря й Лі знову брався до роботи. Ранком «Черепаха» ледве не потрапила під шлюпку.
З «Орла» помітили башенку й спустили на воду людей.
Сержант Лі тікав, не спускаючись під воду, лишаючи дивні хвилясті візерунки своїх мідяних тіней. Потім у Лі майнула раптова думка і за мить між «Черепахою» і англійцями виплила на воду невелика міна.
Шлюпка вернулася на борт, а Лі приплив до берега.
Він вийшов до офіцерів мовчки й побачив на березі свого начальника. Майор Келгарн приїхав з Буффало. Він подивився разом з сержантом на затоку й побачив незайманий корпус «Орла».
— Що ж, сержанте? — запитав Келгарн. — Треба робити спроби.
Езра Лі витер рештки поту на лобі й сприйняв це, як наказ.
— Сьогодні вночі атакуйте «Зевес», сержанте.
І вночі знову повторилася та сама процедура. Лі вийшов у море й зробив спробу дістатися «Зевса», та його помітили ще раніше, ніж з «Орла» й змусили вернутися, навіть до того, як він міг розпочати підводну операцію.
Цей подзьобаний віспою, сумирний і тихий сержант, американський пуританин Езра Лі, несподівано для себе обертався на якогось відважного героя.
Протягом тижня він був під гіпнотичною владою несподіваних наказів майора Келгарна і своєї мідяної незграбної «Черепахи». Бюшнель поїхав з Буффало, лишивши свій винахід, що в нього ніхто не вірив, а частка протестувала ще й принципово: мовляв, — хіба ж можна у шляхетній війні вживати такого нешляхетного засобу як наступ під водою?
Вашінґтонова армія конала в ці часи в заметах Делавару і кораблі по-старому стояли в гавані й у затоці.
Нарешті, Езра Лі розпочав і третій свій наступ.
Він пішов на найбільший корабель бльокади. «Черепаха» пірнула в воду і пішла просто до «Церберуса», ріжучи воду і приховавши башенку під водою.
Лі не помітив, що з борту дивиться спеціяльний вахтений, пильнуючи появи невідомого, нового і смішного своєю подвійною, виявленою безсилістю — ворога.
«Черепаху» розбив перший постріл.
Він влучив у водяні резервуари і щільно закрите мале приміщення сержанта Лі затонуло в Гудзонових гирлах незаймане й ціле.
Сержант Лі, рядовий вольонтер американської армії потрапив на дно в закритій «каютці» підводного човна, що його зробив механик Бюшнель для звільнення своєї батьківщини.
Дивне геройство з наказу, потрійний подвиг маленького, вкритого віспою сержанта пішов на марне.
Мідяний човен розчавила вода. Товсте скло луснуло з силою і стінки затиснули труп сержанта Лі з виряченими від жахливого тиску водяної маси очима й роз'їденими морською сіллю віспинами на обличчі.
Підводний човен механіка Бюшнеля назавжди ліг на дно моря, але з півдня надходили кораблі Марі-Жозеф-Поля-Ляфайета, а в Делаварі формувалися нові загони Вашінґтона і незалежність молодої республіки почала справджуватися.
__________________________________
Примітки
Історична новела Олександра Мар’ямова «Три наступи Езри Лі» представлена тут за виданням «УЖ» (Універсальний журнал) № 6 (8) 1929, Харків; стор. 35-40.
Олександр Мар’ямов (Езра Мойсейович Мар’ямов, 1909-1972) – український журналіст, мандрівник, прозаїк, а також російський кінокритик, сценарист, драматург. Був співробітником українських журналів «Нова генерація», «УЖ», «Літературний ярмарок», «Глобус», «Шквал», «Кіно», «Робітничий журнал», «Всесвіт», «Металеві дні», «Кіно», а також ряду газет.
Малюнки до новели «Три наступи Езри Лі» нарисував видатний український художник Анатолій Мартинович Бондарович.
Оглавление
Олександр (Езра) Мар’ямов
ТРИ НАСТУПИ ЕЗРИ ЛІ
Примітки
Последние комментарии
10 часов 33 минут назад
10 часов 33 минут назад
21 часов 56 минут назад
21 часов 57 минут назад
23 часов 58 минут назад
1 день 57 секунд назад