Гулак-Артемовский Семен (fb2)

- Гулак-Артемовский Семен [Справочник-дайджест] 19 Кб (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:




ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ Семен Степанович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Композитор, оперний співак, драматург, актор. Фундатор національної опери.

З родини священика.

Народився 4 (16) лютого 1813 р. в х. Гулаківщині Київської губернії Російської імперії (нині – у

складі м. Городище, однойменного районного центру Черкаської області України).

Помер 5 (17) квітня 1873 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ). Похований на

Ваганьківському цвинтарі. Надгробок віднайшли аж 1953 року. Тоді ж на місці поховання

встановили пам’ятник з написом: «Cемен Степанович Гулак-Артемовський. Композитор, співак,

автор опери «Запорожець за Дунаєм».

Закінчив Київські повітове духовне училище (1824-1830) і духовну семінарію (1835-1838).

Вокальної майстерності навчався в Петербурзі, Парижеві та Флоренції (1839-1842).

Співав у хорі київського вікарія у Софійському соборі та Михайлівському Золотоверхому

монастирі, Придворній співацькій капелі в Петербурзі (1838-1840), флорентійській опері (1841-

1842), був солістом російської імператорської опери (1842-1864), московського Великого театру

(1864-1865). Далі наш земляк почав втрачати голос, що стало його творчою трагедією.

За життя співак виконав шістдесят оперних партій і драматичних ролей: зокрема партії в операх

Белліні, Доніцетгі, Моцарта, Россіні, Вебера, Глинки, Верстовського, Даргомижського, Верді, ролі

Карася і Чупруна, які були йому особливо близькі.

Критики відзначали не тільки великий діапазон прекрасного голосу (бас-баритон), а й великий

діапазон артиста, якому вдавались і трагедії, і билини, і комічні образи.

Окреме місце у творчій спадщині посідають українські пісні, зокрема «Стоїть явір над водою»

(присвячена Т. Шевченку), «Спати мені не хочеться» та ін.

Перу нашого земляка належать: дивертисмент «Українське весілля», музика до водевілю «Ніч

напередодні Іванового дня», комедія «Ніч напередодні Іванова дня», опера «Запорожець за

Дунаєм». Він також є автором низка романсів і пісень. На жаль, перший його водевіль «Картина

степового життя циган», написаний співаком, не зберігся, хоча він і був поставлений на сцені

відомого Олександринського театру в Петербурзі. Втрачені також «Ніч напередодні Іванового

дня» і «Руйнівники кораблів».

Г.-А. захоплювався народною медициною, робив художні мініатюри на слоновій кістці, склав

«Статистично-географічні таблиці міст Російської імперії», проект петербурзького водогону.

Іменем Г.-А. названо провулок у м. Києві (1955).

Серед друзів та близьких знайомих Г.-А. – Т. Шевченко, М. Гоголь, М. Костомаров, М. Маркевич,

М. Глинка, О. Даргомижський, А. Ведель, Л. Жемчужников, П. Романі, Н. Кукольник, С.

Волконський, П. Михайлов-Остроумов, А. Аларі, Є. Семенов, В. Штернберг та ін.


***

АКТИВНИЙ СУБ’ЄКТ

, з життєвого кредо С. Гулака-Артемовського

Людина – активний суб’єкт світу і має грати щонайактивнішу роль у його пізнанні.


ТВОЯ ВЕЛИКА ДУША, з листа Т. Шевченка С. Гулаку-Артемовському

Благородніший ти з людей, брате-друже, мій єдиний Семене! Ну скажи по правді, – чи є де така

велика душа на світі, окреме твоєї благородної душі, щоб згадала мене в далекій неволі та ще й 15

карбованців дала?

Благодарю тебе всім серцем і всім помишленієм моїм.


ДОБРИЙ СПІВАКА, з листа Т. Шевченка Г. Тарновському

Та що то за опера, так ну! А надто як Артемовський співа Руслана, то так, що аж потилицю

почухаєш, – далебі правда. Добрий співака, нічого сказати.


СУПЕРНИКІВ НЕ МАЄ, з листа П. Михайлова-Остроумова М. Волконському

Маю надію, що Артемовський з часом перевершить усіх басів Італійських. Його прекрасному

голосові тут немає суперників.


ЗАХОПЛЕНИЙ МУЗИКОЮ ТА СПІВОМ, з інтернет-порталу Тернопільського державного

педагогічного університету ім. В. Гнатюка

З дитинства Семена готували до прийнятого духовного сану задля чого у 1824 р. батько віддає

його у Київське духовне училище. Спочатку хлопчик навчається ретельно, отримує похвальні

відгуки начальства, та вже через декілька років, захоплений найбільше музикою та співом у

митрополичому хорі Софійського собору, хоровими концертами Березовського, Бортнянського та

Веделя, вкрай занедбує навчання. Від відрахування з училища у перші роки його рятує лише

чудовий голос. Та після смерті батька в 1830 р. його таки виключають.

Тоді за здібного співака заступився сам тодішній митрополит Болховітінов, котрий був ще другом

Артема Веделя. Саме за його клопотанням юнака приймають співаком у хор Михайлівського

монастиря, де він незабаром стає солістом. В 1835 р. він повертається на навчання в семінарію, і

на цей раз успішно здає іспити за перший курс навчання та переходить на наступний, середній.

Ось так би і став Гулак-Артемовський священиком та ще, можливо, регентом у якійсь столичній

церкві, якби не один особливий випадок, що перевернув надалі всю його долю...

Улітку 1838 р. до Києва прибув засновник російської композиторської школи М. Глинка, що був

також капельмейстером Придворної співочої капели в Петербурзі і за традицією, що тяглась ще

від часів цариці Катерини II, набирав співаків для її поповнення на Україні. Звичайно це були

хлопчики 10-12 років. Проте цього разу він прагнув знайти і дорослого співака з сильним і

красивим баритоном. Такий голос потрібен був йому для виконавця партії Руслана у його другій

опері «Руслан і Людмила». Випадково відвідавши Михайлівський монастир, він заслухався

чудовим голосом соліста хору та познайомився з ним.

Розуміючи, що в Петербурзі Гулак не отримає належної освіти (на той час столиця Росії ще не

мала своєї консерваторії), Глинка шукає мецената, який би оплатив навчання талановитого співака

за кордоном. Для цього в квітні 1839 року він влаштовує його прилюдний виступ, на який був

запрошений весь «цвіт» російської аристократії. Прекрасний, сильний і Гулака-Артемовського,

його виняткова музикальність і задушевність виконання так зачарували всіх присутніх, що одразу

ж після концерту власник сталеварних заводів на Уралі П. Демидов зголосився допомогти

молодому талантові і оплатити його навчання в Парижі та Італії.


ЩАСЛИВИЙ ЧАС, з нарису М. Куценка «Щирий приятель Шевченка з Приазов’я»

Великою втіхою для Шевченка було товариство нових людей. Поет тоді жив у студентській

кімнаті на Василівському острові (у Петербурзі – авт.), і вона перетворилася на своєрідний

«літературний курінь». Окрасою його були дві яскраві постаті – співак Семен Степанович Гулак-

Артемовський і козак-чорноморець Яків Герасимович Кухаренко. Курінний отаман був знавцем

чорноморсько-запорозького побуту. Це була людина лицарської душі, добра і проста. Кухаренко,

живий носій запорозьких традицій, зробився предметом ніжної симпатії всього українського

оточення. Кухаренко полюбив Шевченка і згодом писав, що ладен йому душу свою послати.

У «літературному курені» панував дух особливої «січової богеми». Як і Шевченко, Гулак і

Кухаренко теж знали безліч українських пісень. Тоді ж Яків Григорович показав Тарасові п’єсу

«Чорноморський побут», яка зачарувала поета, і він клопотався, щоб п’єса була надрукована в

одному з петербурзьких часописів. Не вдалося.

27 листопада 1844 року Тарас Григорович просив Кухаренка надіслати йому п’єсу

«Чорноморський побут», щоб поставити її на аматорській сцені на Великодніх святах. І додав, що

земляки вже розучують і «Москаля-чарівника», і «Шельменка-денщика», «Сватання на

Гончарівці» і «Назара Стодолю».

Шевченко з несамовитим завзяттям поставився до цих вистав, вдруге писав до Кухаренка:

«Отамане, якби ти знав, що тут робиться! Тут робиться таке, що цур йому й казати. Козацтво

ожило!!!».

Згадуючи пору своєї молодості, Шевченко вже по двох роках писав Гулаку-Артемовському, що то

був щасливий час.


НА СЛАВУ УКРАЇНІ НЕЗАЛЕЖНІЙ, з статті «С. С. Гулак-Артемовський – український співак

і композитор» на інтернет-сайті refineua.com.ru

«Звідкіля це ти узявся? Де ти досі пропадав?». Який українець не стрепенеться, тільки почувши

перші акорди знаменитого дуету Одарки й Карася з опери Семена Гулака-Артемовського

«Запорожець за Дунаєм»! Якби наш земляк залишив по собі лише цю воістину народну оперу, то й

цього було б достатньо, аби обезсмертити своє ім’я в українській культурі.

Дитячі роки Семена пройшли на берегах звивистої, чарівної річки Ольшанки, в атмосфері

домашнього затишку і злагоди (батько й мати були людьми освіченими, своїх дітей Петра, Павла,

Семена та Марію не тільки любили, але й виховували в повазі до книги, пісні, Святого письма ).

Хлопець ще змалечку вирізнявся чудовим дискантом…

…Немалою перешкодою у світському навчанні Гулака-Артемовського була приналежність до

духовного відомства, але завдяки клопотанням Глинки спеціальною постановою Синоду він був

звільнений від духовного сану і мав тепер можливість «вступити на цивільну службу».

…Його контракт був надзвичайно кабальним, але це була єдина нагода займатися улюбленою

справою. Партія лорда Генріха в опері Доніцетті «Лючія ді Ламмермур» стала і дебютом і

трампліном до тривалого успіху на сцені Великого театру. Справді творчою перемогою стала

партія Руслана в опері Михайла Глинки «Руслан і Людмила». На одній із вистав був Тарас

Шевченко: «...Ну й опера! Особливо, коли Артемовський співає Руслана.

…При всій любові та пошані до нього, співак відчував, що його артистична дорога завершується.

Двадцять два роки самовідданої праці на сцені пролетіли неймовірно швидко.

Тріумфально йшла ця неповторна опера не лише на вітчизняній, а й багатьох сценах світу. І нині

репертуар Національної опери імені Т.Шевченка в Києві неможливо уявити без «Запорожця за

Дунаєм». Багатогранна творча спадщина Семена Гулака-Артемовського служить на славу Україні

незалежній.


ЗВИНУВАТИЛИ У ПЛАГІАТІ, з статті В. Рославич «Навіщо робити з нас перекотиполе?»

У 1863 році в Маріїнському театрі в Петербурзі вибухнув скандал. З’ясувалося, що музику для

«своєї» опери С. Гулак-Артемовський переважно «запозичив» у Моцарта (з опери «Викрадення з

сераля»), лише додавши туди декілька народних мелодій і трохи переробивши окремі місця.