В’яземського з вродженою княжною Трубецькою.
За зауваженням Р. Ю. Данилевського, «поет запозичував прозаїчну форму і картину вечірньої
природи з геснерівського стилістичного арсеналу (назвавши ім’я письменника, якому наслідував),
проте додав своїй ідилії парадну манірність, не характерну для стилю Геснера».
Справді, в тексті Державіна чередниці і чередники Геснера поступилися місцем князеві і княгині, а
композиційним центром ідилії виявився сам поет, оскільки він єдиний міг спостерігати «явище
кохання» в колісниці на рожевій хмарі. Подальший просторовий монолог богині звернений лише
до поета («Мені, що чув, віщала лише»), а ідилія закінчується словами: «Це – В’яземська, яку
бачив я під час нинішнього шлюбного твого спогаду. Ніхто не бачив, окрім поетів».
Під час співпраці Державіна з «Санкт-Петербурзьким вісником», яка продовжувалася фактично
стільки ж, скільки існував сам журнал, у виданні публікувалися численні переклади творів
Геснера: Р. Ю. Данилевський вказав на десять ідилій швейцарського поета, до яких прилучалися
твори інших жанрів. Переклади перших двох ідилій («Палемон» і «Весна») в «Санкт-
Петербурзькому віснику» належать Я. Б. Княжніну, автори решти – не встановлені. Причому Р. Ю.
Данилевський вказує на можливість авторства самого видавця журналу Г. Л. Брайко.
Последние комментарии
2 часов 10 минут назад
20 часов 3 минут назад
21 часов 32 минут назад
22 часов 28 минут назад
1 день 20 часов назад
1 день 21 часов назад