Брайко (Бранковский) Григорий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

святкування 10-річчя з дня одруження князя

В’яземського з вродженою княжною Трубецькою.

За зауваженням Р. Ю. Данилевського, «поет запозичував прозаїчну форму і картину вечірньої

природи з геснерівського стилістичного арсеналу (назвавши ім’я письменника, якому наслідував),

проте додав своїй ідилії парадну манірність, не характерну для стилю Геснера».

Справді, в тексті Державіна чередниці і чередники Геснера поступилися місцем князеві і княгині, а

композиційним центром ідилії виявився сам поет, оскільки він єдиний міг спостерігати «явище

кохання» в колісниці на рожевій хмарі. Подальший просторовий монолог богині звернений лише

до поета («Мені, що чув, віщала лише»), а ідилія закінчується словами: «Це – В’яземська, яку

бачив я під час нинішнього шлюбного твого спогаду. Ніхто не бачив, окрім поетів».

Під час співпраці Державіна з «Санкт-Петербурзьким вісником», яка продовжувалася фактично

стільки ж, скільки існував сам журнал, у виданні публікувалися численні переклади творів

Геснера: Р. Ю. Данилевський вказав на десять ідилій швейцарського поета, до яких прилучалися

твори інших жанрів. Переклади перших двох ідилій («Палемон» і «Весна») в «Санкт-

Петербурзькому віснику» належать Я. Б. Княжніну, автори решти – не встановлені. Причому Р. Ю.

Данилевський вказує на можливість авторства самого видавця журналу Г. Л. Брайко.