Брайко (Бранковский) Григорий (fb2)

- Брайко (Бранковский) Григорий [Справочник-дайджест] 19 Кб (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:




БРАЙКО (БРАНКОВСЬКИЙ) Григорій Леонтійович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії


Національний статус, що склався у світі: російський.

Видавець, дипломат, журналіст, перекладач.

З шляхетської родини.

Народився на початку 1740-х рр.

Помер в 1793 р. в м. Відні (Австрія). Похований на місцевому цвинтарі.

Навчався в Києво-Могилянській академії, Московському академічному університеті (1764-1765),

Геттінгенському та Кільському університетах (1765 – поч. 1770-х).

Працював перекладачем в російській Академії наук, радником Колегії іноземних справ (1778-

1783), радником російського посольства у Венеції (1783-1789), а згодом – Відні (1789-1793).

Видавав журнал «Санкт-Петербурзький вісник», в якому пропагував конституційні ідеї і

необхідність полегшення долі селян (1778-1781).

Друкувався в журналах «Зібрання новин», «Санкт-Петербурзький вісник», «Зібрання різних творів

і новин».

Як літератор дебютував перекладом уривком «Королівство Аглінське, або Великобританія й

Ірландія» з «Географії» А. Бюшінга (1772).

Потім настала черга перекладів «Діалогів Діогена» К. Віланда, «Розмови, яка містить скаргу на

шлюб, між Євлалією та Ксантипою» Е. Роттердамського, книг «Ірін» Е. Клейста, «Вічність» А.

Галлера та ін. Тема перекладів викликала невдоволення влади. Чашу її терпіння переповнило

опублікування Б. «Сатири I « В. Капніста та «Володарям і суддям» Г. Державіна. Під тиском

сановних потіпак журнал «Санкт-Петербурзький вісник» було закрито. Самого ж українця-

співвидавця відправили у почесне заслання до Венеції, заборонивши займатися літературною

діяльністю.

Після смерті Б. вдовиці та дітям жилося дуже сутужно. І лише з приходом на трон Павла I

зусиллями друзів покійного сиротам надали матеріальну допомогу.

Серед друзів та близьких знайомих Б. – І. Богданович, В. Капніст, Г. Державін, М. Панін, Б.

Арндт, Я. Штелін, М. Львов, І. Вейтбрехт, Я. Княжнін, І. Хемніцер, М. Щербатов, О. і С.

Воронцові, А. Шлецер та ін.


***

УСІМ СЕСТРАМ

, з професійного кредо Г. Брайко (Бранковського)

Мистецтво політики – це мистецтво діяти так, щоб кожному було вигідно бути доброчесним.


ЗАПОЧАТКУВАВ НАУКОВУ БІБЛІОГРАФІЮ, з довідника «Києво-Могилянська aкадемія в

іменах XVII-XVIII ст.»

Вчився в Києво-Могилянській академії до класу філософії. Залишив її у зв’язку зі скаргою 22

студентів-філософів митрополиту Київському, Галицькому і всієї Малої Росії А. Магаданському

на префекта М. Орловського, який наказав покарати кількох студентів, безпідставно звинувачених

у крадіжці дров у Київського міщанина. Студенти вимагали відсторонити префекта від

викладання, у разі невиконання цієї умови вони заявили, що підуть з навчального закладу.

Ректор С. Мисливський наказав префекту продовжити читання лекцій і не приймати бунтівних

студентів. Деякі з них, в т. ч. і Б., дотримали свого слова й у листопаді 1763 залишили стіни

академії.

Пізніше вивчав мови, юриспруденцію, математику, в тому числі і за кордоном. Повернувшись до

Санкт-Петербурга, Б. отримав посаду перекладача з латинської та польської мов у групі, яка

опрацювала архів Петра I. Брав участь у підготовці до видання листів та розпоряджень імператора

за 1704-1706 рр., очевидно, допомагав М. Щербатову при написанні праці «Історія Петра

Великого».

Б. заслужив немилість у правлячих колах своїм свободолюбством та гідністю, був типовим

представником Київської освіченості у Санкт-Петербурзі. Знання мов, захоплення ідеями

французького просвітництва, віра у просвіченого монарха, який правитиме державою, спираючись

на справедливі закони, породжували у Б. прагнення прислужитися суспільству своїми знаннями і

цим сприяти його реформуванню.

Його видавнича діяльність припала на час, коли імператриця Катерина II відмовилася від реформ, ліквідувала Комісію зі складання проекту Нового Кодексу законів Російської імперії, на яку

освічені кола Росії й України покладали великі надії.

…»Санкт-Петербурзький вісник» Б., по суті, започаткував наукову бібліографію.

Спрямованість журналу виявлялася з опублікування у першому номері замість редакційної

передмови «фрагментів і думок», запозичених у різних авторів, де наскрізною ідеєю було

визнання природного права, за яким кожна людина є особисто вільною. Не дивно, що незабаром

…видавця було відправлено у Венецію з негласною забороною займатися літературною та

перекладацькою діяльністю.

«Санкт-Петербурзький вісник» був одним з кращих періодичних видань Росії того часу. Його

передплачували і на Лівобереж. Україні: бунчуковий товариш Осип Маркевич у Ромнах,

чернігівський полковник П. Милорадович, архімандрит Чернігівського Троїцького Іллінського

монастиря Паїсій, єпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський Ф. Ігнатович, гетьман К.

Розумовський та ін.

Б. не нажив маєтностей. Він сам писав про себе, що «убогий злидень», проте має «благородний

напрям