Брайко (Бранковский) Григорий (fb2)

- Брайко (Бранковский) Григорий [Справочник-дайджест] 19 Кб (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:



БРАЙКО (БРАНКОВСЬКИЙ) Григорій Леонтійович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії


Національний статус, що склався у світі: російський.

Видавець, дипломат, журналіст, перекладач.

З шляхетської родини.

Народився на початку 1740-х рр.

Помер в 1793 р. в м. Відні (Австрія). Похований на місцевому цвинтарі.

Навчався в Києво-Могилянській академії, Московському академічному університеті (1764-1765),

Геттінгенському та Кільському університетах (1765 – поч. 1770-х).

Працював перекладачем в російській Академії наук, радником Колегії іноземних справ (1778-

1783), радником російського посольства у Венеції (1783-1789), а згодом – Відні (1789-1793).

Видавав журнал «Санкт-Петербурзький вісник», в якому пропагував конституційні ідеї і

необхідність полегшення долі селян (1778-1781).

Друкувався в журналах «Зібрання новин», «Санкт-Петербурзький вісник», «Зібрання різних творів

і новин».

Як літератор дебютував перекладом уривком «Королівство Аглінське, або Великобританія й

Ірландія» з «Географії» А. Бюшінга (1772).

Потім настала черга перекладів «Діалогів Діогена» К. Віланда, «Розмови, яка містить скаргу на

шлюб, між Євлалією та Ксантипою» Е. Роттердамського, книг «Ірін» Е. Клейста, «Вічність» А.

Галлера та ін. Тема перекладів викликала невдоволення влади. Чашу її терпіння переповнило

опублікування Б. «Сатири I « В. Капніста та «Володарям і суддям» Г. Державіна. Під тиском

сановних потіпак журнал «Санкт-Петербурзький вісник» було закрито. Самого ж українця-

співвидавця відправили у почесне заслання до Венеції, заборонивши займатися літературною

діяльністю.

Після смерті Б. вдовиці та дітям жилося дуже сутужно. І лише з приходом на трон Павла I

зусиллями друзів покійного сиротам надали матеріальну допомогу.

Серед друзів та близьких знайомих Б. – І. Богданович, В. Капніст, Г. Державін, М. Панін, Б.

Арндт, Я. Штелін, М. Львов, І. Вейтбрехт, Я. Княжнін, І. Хемніцер, М. Щербатов, О. і С.

Воронцові, А. Шлецер та ін.


***

УСІМ СЕСТРАМ

, з професійного кредо Г. Брайко (Бранковського)

Мистецтво політики – це мистецтво діяти так, щоб кожному було вигідно бути доброчесним.


ЗАПОЧАТКУВАВ НАУКОВУ БІБЛІОГРАФІЮ, з довідника «Києво-Могилянська aкадемія в

іменах XVII-XVIII ст.»

Вчився в Києво-Могилянській академії до класу філософії. Залишив її у зв’язку зі скаргою 22

студентів-філософів митрополиту Київському, Галицькому і всієї Малої Росії А. Магаданському

на префекта М. Орловського, який наказав покарати кількох студентів, безпідставно звинувачених

у крадіжці дров у Київського міщанина. Студенти вимагали відсторонити префекта від

викладання, у разі невиконання цієї умови вони заявили, що підуть з навчального закладу.

Ректор С. Мисливський наказав префекту продовжити читання лекцій і не приймати бунтівних

студентів. Деякі з них, в т. ч. і Б., дотримали свого слова й у листопаді 1763 залишили стіни

академії.

Пізніше вивчав мови, юриспруденцію, математику, в тому числі і за кордоном. Повернувшись до

Санкт-Петербурга, Б. отримав посаду перекладача з латинської та польської мов у групі, яка

опрацювала архів Петра I. Брав участь у підготовці до видання листів та розпоряджень імператора

за 1704-1706 рр., очевидно, допомагав М. Щербатову при написанні праці «Історія Петра

Великого».

Б. заслужив немилість у правлячих колах своїм свободолюбством та гідністю, був типовим

представником Київської освіченості у Санкт-Петербурзі. Знання мов, захоплення ідеями

французького просвітництва, віра у просвіченого монарха, який правитиме державою, спираючись

на справедливі закони, породжували у Б. прагнення прислужитися суспільству своїми знаннями і

цим сприяти його реформуванню.

Його видавнича діяльність припала на час, коли імператриця Катерина II відмовилася від реформ, ліквідувала Комісію зі складання проекту Нового Кодексу законів Російської імперії, на яку

освічені кола Росії й України покладали великі надії.

…»Санкт-Петербурзький вісник» Б., по суті, започаткував наукову бібліографію.

Спрямованість журналу виявлялася з опублікування у першому номері замість редакційної

передмови «фрагментів і думок», запозичених у різних авторів, де наскрізною ідеєю було

визнання природного права, за яким кожна людина є особисто вільною. Не дивно, що незабаром

…видавця було відправлено у Венецію з негласною забороною займатися літературною та

перекладацькою діяльністю.

«Санкт-Петербурзький вісник» був одним з кращих періодичних видань Росії того часу. Його

передплачували і на Лівобереж. Україні: бунчуковий товариш Осип Маркевич у Ромнах,

чернігівський полковник П. Милорадович, архімандрит Чернігівського Троїцького Іллінського

монастиря Паїсій, єпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський Ф. Ігнатович, гетьман К.

Розумовський та ін.

Б. не нажив маєтностей. Він сам писав про себе, що «убогий злидень», проте має «благородний

напрям думок», якими не сором похвалитися перед цілим світом.


НОВЕ ЯВИЩЕ, з монографії О. Западова «Історія російської журналістики XVIII-XIX століть»

Цікавим і новим явищем журналістики останньої чверті XVIII ст. був журнал «Санкт-

Петербурзький вісник». Видавав його Г. Л. Брайко. Журнал виходив щомісячно і, на відміну від

багатьох сучасних видань, ставив своєю метою друкувати не лише літературні твори чи наукові

статті, а й забезпечувати читачів різноманітною інформацією.

Кожна книжка журналу складалася з двох частин. У першій поміщалися «дрібні твори для

розважального читання», оригінальні або перекладені, критичні нотатки про нові книги, наукові

вісті, повідомлення про факти російської історії. Другий розділ називався «політичним», і на його

сторінках публікувалися імператорські укази, придворна хроніка, відомості про нагородження

чинами, розпорядження столичного губернатора тощо.

Крім того, тут друкувалися іноземні вісті й анотації на деякі французькі і німецькі книги, котрі

щойно з’явилися друком. Таким чином, «Санкт-Петербурзький вісник» тримав свого читача в

курсі злободенних подій усередині країни та за її рубежем і надавав цікавий матеріал для читання.

Редактор Г. Брайко зумів привернути до участі в своєму виданні ряд талановитих письменників –

Державіна, Капніста, Княжніна, Хемніцера і публікував їх нові твори, причому мав і цензурні

неприємності. У листопадовій книжці 1780 г . він помістив перекладений Державіним 81 псалом –

оду «Володарям і суддям». Вірші здалися занадто сміливими, в них угледіли загрозу царям. Тираж

«Вісника» був затриманий, вірші Державіна виривалися з кожної книжки, і аркуш передрукували

без них.


ЖУРНАЛ КОРИСТУВАВСЯ ПОПУЛЯРНІСТЮ, з розвідки А. Самаріна

«Книгорозповсюдження в російській провінції в 1760-1790 рр. (за матеріалами передплатних

видань)»

Серед журналів, які друкували списки передплатників, найширшу географію розповсюдження мав

«Економічний магазин», котрий видавав М. І. Новиков, а редагував А. Т. Болотов. У 1780 р. він

надходив до 77 міст і населених пунктів по всій Росії.

Інший журнал М. І. Новикова «Вранішнє світло» в 1777-1778 рр. мав передплатників в 63 містах, в

1778-1779 рр. – в 39 містах, а в 1779-1780 рр. – в 37 містах.

Значною популярністю за межами столиць користувався видаваний Г. Л. Брайко журнал «Санкт-

петербурзький вісник». У 1778 р. на нього знайшлися передплатники в 69 містах, а в 1779 р. – в 55.

Активно виписували в провінції і журнал «Дзеркало світла» П. І. Богдановича і Ф. І. Туманського,

який в 1786 році розповсюджувався в 64 містах Росії.

Велику цікавість виявила читаюча провінційна публіка і до «Московського журналу» М. М.

Карамзіна. У 1791 р. його одержували в 52 містах, а в 1792 р. – в 50.

У 50 міст і населених пунктів Росії надходив журнал «Бібліотека вчена, економічна, повчальна,

історична і розважальна», що видавався в Тобольську.

Загалом ареал розповсюдження решти журналів, що давали списки передплатників, включає від 5

до 30 міст.


КРАЩЕ РОЗУМІВ ЖИТТЯ, з рецензії М. Добролюбова

Цей журнал («Санкт-Петербурзький вісник» – авт.), який менше виявляв схильності до

відвернутих, безплідних мудрувань, більше вникав в життя і краще його розумів, ніж решта

журнальної братії, незабаром опанував загальною увагою і виходив безперервно впродовж майже

чотирьох років, – явище дуже рідкісне у той час.


НЕ ЛИШЕ ВИДАВЕЦЬ, з дослідження А. Койтен «Державінські переклади з Геснера і Гердера»

Знайомство Державіна з Геснером відбулося, певно, в пору загального захоплення в Росії творами

цього швейцарського поета. Так, у вересні 1779 р. Державін опублікував в «Санкт-

Петербурзькому віснику», який видавав Г. Брайко, «Ідилію, складену в Олександровському на

випадок маскараду, липня 18 року 1778». Ідилія мала підзаголовок «Наслідування п. Геснеру». У

ній Державін зобразив «явище кохання» під час святкування 10-річчя з дня одруження князя

В’яземського з вродженою княжною Трубецькою.

За зауваженням Р. Ю. Данилевського, «поет запозичував прозаїчну форму і картину вечірньої

природи з геснерівського стилістичного арсеналу (назвавши ім’я письменника, якому наслідував),

проте додав своїй ідилії парадну манірність, не характерну для стилю Геснера».

Справді, в тексті Державіна чередниці і чередники Геснера поступилися місцем князеві і княгині, а

композиційним центром ідилії виявився сам поет, оскільки він єдиний міг спостерігати «явище

кохання» в колісниці на рожевій хмарі. Подальший просторовий монолог богині звернений лише

до поета («Мені, що чув, віщала лише»), а ідилія закінчується словами: «Це – В’яземська, яку

бачив я під час нинішнього шлюбного твого спогаду. Ніхто не бачив, окрім поетів».

Під час співпраці Державіна з «Санкт-Петербурзьким вісником», яка продовжувалася фактично

стільки ж, скільки існував сам журнал, у виданні публікувалися численні переклади творів

Геснера: Р. Ю. Данилевський вказав на десять ідилій швейцарського поета, до яких прилучалися

твори інших жанрів. Переклади перших двох ідилій («Палемон» і «Весна») в «Санкт-

Петербурзькому віснику» належать Я. Б. Княжніну, автори решти – не встановлені. Причому Р. Ю.

Данилевський вказує на можливість авторства самого видавця журналу Г. Л. Брайко.