ФЕДОРОВ Авенір (Михайло) Кузьмич
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Бізнесмен, державний діяч. Перший офіційний глава Владивостока.
З міщанської родини.
Народився 14 грудня 1840 р. в Херсонській губернії Російської імперії (нині – Херсонська область
України).
Помер 16 жовтня 1906 р. в м. Владивостоці Російської імперії (нині – м. Владивосток РФ).
Похований на Покровському цвинтарі.
Закінчив курси механіків.
Служив матросом, унтер-офіцером 11-го судоремонтного Чорноморського екіпажу, кондуктором
Корпусу інженерів-механіків, судовим механіком в компанії Дніпро-Бузького пароплавства (усе –
1856-1865), шхуни «Алеут» (1865-1871), пароплава «Суйфун»(1871-1873), асесором комісії
військового суду при Владивостоцькому порту (1873-1875), міським головою Владивостока (1875-
1883; 1891-1902).
Учасник навколосвітньої подорожі на шхуні «Алеут» (1865-1867).
Кавалер декількох російських, японських і китайських орденів.
Перший голова Громадського комітету з завідування Олександрівськими морехідними класами
(1890).
Один з фундаторів Товариства з вивчення Амурського краю (згодом – його довічний член), в ті
роки – наукового і культурного центру Владивостока. Поки у ТВАК не було свого музею, він
безоплатно запропонував розмістити у себе в будинку вже зібрані колекції, а коли музей, нарешті, почали будувати, не лише став членом будівельної комісії а й безкоштовно поставляв матеріали з
свого лісопильного заводу, жертвував гроші на видання друкованих праць Товариства.
Член Комітету із спорудження першого музею в місті, на що безоплатно виділяв будматеріали.
Ім’я нашого земляка присвоєно бухті в Амурській затоці.
На його честь було також названо одну з вулиць далекосхідного міста, проте за Радянської влади її
перейменували в вул. ім. Арсеньєва.
Серед друзів та близьких знайомих Ф. – П. Рогулі, В. Панов, К.Старицький, В. Лавров та ін.
***
ВІРНИЙ КУРС,
з життєвого кредо А. Федорова
Гарний моряк і на суходолі з курсу не зіб’ється.
ПОПОВНЮВАВ СКАРБНИЦЮ, з офіційного інтернет-сайту Владивостоцької міської
адміністрації
Зійшовши на берег, Федоров зайнявся підприємництвом: на березі ріки Суйфун побудував
лісопильний завод, в селі Роздольному – заїмку, почав розробляти вугільні копальні і поставляти
вугілля на кораблі Сибірської флотилії.
У 80-і роки він придбав річковий мілкосидячий колісний пароплав «Піонер», призначений для
пасажирських перевезень. У газеті «Владивосток» ранньою весною 1884 р. з’явилося оголошення:
«Пароплав «Піонер» здійснюватиме рейси протягом літа річкою Суйфун від Роздольного до
Річкового і назад двічі в тиждень».
Пароплав ходив за розкладом – по вівторках і п’ятницях. Оплата проїзду від острова Річкового до
Роздольного була наступна: квиток в каюті коштував 3 рублі, палубний квиток – 1 рубль, пуд
вантажу – 20 копійок.
У селі Роздольному «Піонер» розвантажувався біля причалу, який належав Федорову. Значення
цих рейсів було дуже важливим для переселенського руху і розвитку торгівлі в краї.
Коли почалося будівництво залізниці від Владивостока до Хабаровська, «Піонер», окрім
звичайних вантажів, почав перевозити будівельні матеріали, рейки, ваговиті і великогабаритні
вантажі за допомогою барж.
По завершенні будівництва залізниці і з початком руху нею вантажних і пасажирських потягів,
необхідність в річкових перевезеннях відпала. У травні 1895 року було ухвалено рішення про
припинення пароплавних рейсів річкою Суйфун і, одночасно, М. К. Федорову надіслали припис:
«Заснувати сполучення протокою Босфор Східний для встановлення правильних відносин між
містом Владивостоком і Російським островом, населення якого в даний час досягає 3000 осіб».
Виконуючи це рішення, Федоров орендував у фірми «Бріннер, Ковальов і К0» паровий гвинтовий
катер «Дружок» і розпочав регулярні рейси на острів Російський. Крім того, Михайло Кузьмич
займався регулярними перевезеннями бухтою Золотий Ріг.
Керуючи містом, він велику увагу приділяв впорядкуванню, водопостачанню і санітарії, енергійно
знаходив засоби поповнення міської скарбниці.
ОБИРАВСЯ НЕОДНОРАЗОВО, з статті «Федоров Михайло Кузьмич» на athos.vl.ru
На посаді міського голови Федоров працював дуже енергійно і плідно. Багато часу і сил він
витрачав на міське господарство, яке швидко збільшувалося, прагнув якнайкраще задовольняти і
захищати інтереси городян. Велика заслуга Михайла Кузьмича і його однодумців в тому, що в
кінці сімдесятих років Владивосток входив до десятки кращих міст тихоокеанського узбережжя.
На посаду міського голови М. К. Федоров обирався неодноразово. У цілому він очолював міське
правління понад двадцять років.
УШЛЯХЕТНИВ МІСТО, з нарису Є. Шолоха «Перший міський голова»
Усі називали Федорова Михайлом Кузьмичем. Так писали і в документах. Проте справжнє його
ім’я звучало інакше – Авенір. Так хлопця охрестив піп. Вже на старість він виправив собі в
документах справжнє ім’я – Авенір, проте всі, як і раніше, величали його Михайлом Кузьмичем.
…Незабаром відставний моряк одружується на Емі Василівні – доньці британського підданого
Ліні. На Егершельді, на березі бухти, яка згодом одержала його ім’я, Федоров купує пару
дерев’яних будинків і земельну ділянку, яка була до цього пустирем. Першим поселенцям ділянки
відводилися по 3 коп. за квадратний сажень (2,13 м), а то й зовсім безкоштовно.
У одному з будиночків Федоров відкриває лавку. Одночасно займається дрібним постачанням в
порт і морським командам, а також заготівкою сіна для портових коней.
Потім обзаводиться лісопилкою і заїмкою. Пізніше з’явиться у нього і свій поштово-пасажирський
колісний пароплавчик, а також чотири баржі, за допомогою яких доставляв вантажі і переселенців
до місць майбутніх поселень.
30 листопада 1875 р. сталася знаменна подія: вперше в історії Владивостока обирали міського
голову. 165 мешканців, які мали право голосу (власники нерухомості), своїм волевиявленням
вибрали на цей пост на чотири роки відставного флотського підпоручика, купця 2-ої гільдії М.
Федорова.
Судячи з усього, Михайло Кузьмич був саме тією фігурою біля міського керма, котра
влаштовувала якщо не всіх, то багатьох. Адже, напевно, не випадково він був градоначальником
відразу два терміни підряд, а після перерви, з 1891 р., його на цю посаду знов обирали тричі.
Побити цей рекорд в місті більше нікому до революції не вдалося.
За Федорова стала будуватися і ушляхетнюватися головна вулиця міста – Світланська (її сталі
покривати кам’яною брущаткою, встановлювати ліхтарі, поливати), осушили Семенівську
косовицю, розпочали будівництво тротуарів, приміщення міської Управи, лікарні загального
користування, нічліжки, богадільні, Народного і Робочого будинків, поштово-телеграфної
контори, міської читальні, Східного інституту, кафедрального собору. Відкрилася також
Пастерівська станція, влада придбала у промисловця Лангеліт’є будівлю, в якій відкрила міське
училище для дітей, виділила земля під міську лікарню (сьогодні відому як крайова) і т.д.
ЛЕДЬ НЕ ДІЙШЛО ДО ДУЕЛІ З ЗЕМЛЯКОМ, зі спогадів В. Панова
Це була висока, могутня, масивна фігура з широкою кісткою, не менше 9 пудів вагою, з великою
фізичною силою і, як всі сильні люди, украй добродушною.
... Гласний Філіпченко, українець, відставний лейтенант флоту, людина надзвичайно наполеглива, за щось не злюбив Федорова і на кожному думському засіданні став неухильно труїти його своїми
єхидними запитами і шпильками. Федоров дійшов до того, що на дух не виносив навіть прізвища
Філіпченка, його погляду, і, зціплюючи зуби, тільки відмовчувався, щоб «не вибухнути» і не
нажити біди через свою фізичну силу. Це було болісний стан, а Філіпченко продовжував
залишатися нещадним. Його місце за думським столом було якраз навпроти Федорова, а між ними
стояло «дзеркало».
Після чергового повернення із службового відрядження до Петербургу Федоров став з’являтися до
Думи у віцмундирі міністерства внутрішніх справ й іноді – з якимсь іноземним орденом у вигляді
зірки на грудях.
І ось в один з таких «зоряних» днів, коли Федоров громіздко опустився на належне голові крісло, надів на себе ланцюг міського голови, його рука раптом сперлася на стіл, вся масивна туша
підвелася і напружилася, обличчя відразу почервоніло, очі витріщилися – із-за дзеркала напроти
нього показалася фігура Філіпченка із золотою зіркою котильйону на яскраво-червоній стрічці на
грудях (прикраса для балу-маскараду). Федоров встав... Проте у нього вистачило сила волі
утриматися, зціпивши зуби, від скандалу або навіть катастрофи.
– Не стримай я себе у цей момент, – говорив він згодом близьким приятелям, – я його кулаком би
убив! Що я йому зробив, чого він хоче?
Наступного дня зранку він відправився до свого свояка Терентьєва, розповів йому про кровну
образу і попросив відвезти Філіпченкові виклик на дуель.
– Та він тобі неодмінно в пузо потрапить! Бачиш, яке велике. А він худий, і ти неодмінно
промахнешся! – заспокоював Федорова Терентьєв.
Зрештою Федоров узяв себе в руки, відмовився від думки про дуель, аби не бути смішним. Проте
Філіпченка все-таки притягнув до суду за образу при виконанні службових обов’язків. А
незабаром для збереження душевного спокою перестав ходити на засідання Думи.
...З’явиться, бувало, кореспонденція за підписом «Пасажир», про те, що пароплав «Піонер»
«досить брудний», або що поводження на ньому з пасажирами «не завжди ввічливе», – і Федоров
чортихається... А з Хабаровська від начальства – на його нещастя – відразу ж «запит»...
І доводиться бідоласі писати спростування. Проклинаючи долю і «проклятих перодряпів-
кореспондентів», він на замітку в 20-30 рядків пише безперервно всю ніч і день (не йдучи навіть
на службу до Управи) вельми просторове спростування. А писав він по-старовинному, більше
дієприслівниками і дієприкметниками, без присудків...
Газета була щотижнева. Надрукує вона федорівське «спростування» в одному номері, а в
наступному або просить роз’яснення, або ж поміщає заперечення автора першої замітки. І знову
бідолаха береться за перо...
БІЛЬШЕ НЕ ЗАМАНИШ, бувальщина
Якось у дружній компанії за склянкою пива в ресторані Менарда свояк Терентьєв сказав А.
Федорову:
– Що, Михайле Кузьмичу, знову співробітничаєш у Сологуба (власник місцевої газети, яка без
кінця критикувала голову міста – авт.)?
Федоров відразу ж почав лаятися.
– Та ти не бачиш чи що, що Сологубові писати нічого, матеріалу немає? – заспокоїв його
Терентьєв. – Він на тобі і їде! Напише 20 рядків, а ти йому цілих півномера заповниш своїм
черговим спростування! Проси, брат, щоб газетну субсидію тобі передали! Або плюнь на своє
«співробітництво», займися каліграфією!
Під загальний регіт розреготався і Федоров. З того часу писання спростувань зняло з нього, мов
рукою.
З Сологубом він теж заприятелював і недноразово, граючи з ним в кості на пиво, сміявся:
– Пиши, що хочеш! Досить я попрацював на тебе. Не заманиш більше!
Последние комментарии
10 часов 11 минут назад
14 часов 19 минут назад
14 часов 36 минут назад
14 часов 57 минут назад
17 часов 39 минут назад
1 день 1 час назад