Савченко Иван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

class="book">пухлин, – Подвисоцький, Савченко, Судакевич, Курлов, Коротнєв й ін. – поза всяким сумнівом, констатували клітини протозоа в пухлинах.

НАСТУП НА РАК, з буклету «Мікробіологія в Казанському університеті: минуле і нинішнє»

Івану Григоровичу Савченку належить низка робіт з імунітету, злоякісних пухлин, холери. Він

належав до прихильників паразитарного походження злоякісних новоутворень і знаходив в

клітках пухлин паразитів типу споровиків. Проте вимушений був визнати, що рак не можна

підвести під категорію інфекційних хвороб.

Він виявив у грунті анаеробну грампозитивну бактерію Achlame, яку вважав збудником

ревматизму.

На VII Пироговському з’їзді в 1899 р. Савченко очолював секцію бактеріології. Його ствердження

«Більшість патогенних бактерій в природі існують як сапрофіти», викликало заперечення з боку

Висоцького, який сказав: «Навряд чи ми маємо право стверджувати, що всі патогенні

мікроорганізми – прості сапрофіти, які стають патогенними, лише проходячи через організм

тварини».

З ЙОГО ІМЕНЕМ ПОВ’ЯЗАНА ЦІЛА ЕПОХА, з сайту Кубанського державного медичного

університету

Кафедра загальної і клінічної патофізіології організована в 1920 році. Організатором і першим

завідувачем її був учений зі світовим ім’ям професор Іван Григорович Савченко.

…З ім’ям цього видатного вченого пов’язана ціла епоха розвитку патології в Росії. Широко відомі

його роботи з патогенезу холери, скарлатини і малярії, механізму фагоцитозу, імунітету при

зворотному тифові. В лабораторії професора В. В. Підвисоцького (кафедра загальної патології

Новоросійського університету, м. Одеса) І. Г. Савченко і Д. К. Заболотний провели героїчний

дослід самозараження живою культурою холерного вібріона після попередньої імунізації

вакциною (1893). І довели, що пероральне введення холерної вакцини оберігає людину від

захворювання.

У 20-х роках на Кубані була вкрай несприятлива епідеміологічна обстановка з холери, тифу,

малярії, скарлатини, тропічної малярії. За ініціативою І. Г. Савченко організується інститут

епідеміології і мікробіології. В цей період наукова праця співробітників кафедри в значній мірі

зливається з роботою нового інституту.

І. Г. Савченко організує проведення наукових досліджень з вивчення збудників інфекцій,

розповсюджених на Кубані. Відкривається і вивчається збудник біполярного сепсису (тифосхоже

захворювання). Досліджуються біологія холерного і холероподібного вібріона і способи

поширення азіатської холери.

І. Г. Савченко разом з І. М. Бароновим виявляють утворення антитіл при малярії (особлива

серологічна реакція Савченко-Баронова), …коли відсутні явні ознаки.

Під керівництвом І. Г. Савченко створюється малярійна станція, яку він і очолює.

УБЕЗПЕЧИВ ВІД ХВОРОБИ МІЛЬЙОНИ ДІТЕЙ У ВСЬОМУ СВІТОВІ, з брошури «Усе

про скарлатину»

Скарлатина – гострозаразне дитяче захворювання з раптовим початком, тонзилітом, підвищеною

температурою, характерним дрібним висипом на шкірі. Зараження стається повітряно-краплинним

шляхом. Джерело інфекції – хворі та бактеріоносії.

У 1904 р. І. Г. Савченко отримав екзотоксин збудника цього захворювання і виготовив

протискарлатинну сироватку. А вже наступного року запропонував метод імунізації коней для

отримання протискарлатинної сироватки. Чим убезпечив від хвороби мільйони дітей у всьому

світові.

СТОЯВ У ЧЕРЗІ ЗА КАРТОПЛЕЮ, зі спогадів І. Акопова

У той час багато розповідали епізодів з життя І. Г. Савченка. Він був «грозою» студентів, був дуже

вимогливий на іспитах. Цю строгість він розповсюдив на свого рідного сина, який тричі здавав

патофізіологію, але марно. Тоді, розсердившись, він поїхав до Харкова, успішно здав цю

дисципліну колезі батька і повернувся. За таке ставлення до себе, він довгий час не розмовляв з

батьком, а той, сміючись, сказав:

– Ось тепер я упевнений, що мій син знає мій предмет.

В 30-і роках І. Г. Савченко став дуже «добрим», мало вимогливим, й йому було легчше складати

іспити, ніж його асистентам. Крім того, у нього з’явилися дивацтва. Наприклад, на лекцію він

виходив з своего кабінету зі своїм старомодним будильником. А студенты-шибайголови існували

у всі часи. Вонни зненацька вигукували професору, що входив до аудиторії:

– Іване Григоровичу, ваш годинник поспішає!

– Як поспішає, на скільки? – питав Іван Григорович і