Богров (Багров) Григорий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

морально

скалічених своїх побратимів, яких направити на прямий шлях розумного життя зовсім не так

важко, як здається.

Що ж стосується мого антирелігійного напрямку, то, хоча вони в душі мною й нехтували,

засуджували, проте, вважаючи багатієм, мирилися з ним, намагаючись дивитися крізь пальці на

моє вільнодумство й деякі відхилення від обрядового боку єврейської релігії. Чудово те, що

найскаженіше єврейський фанатизм схиляється іноді перед силою багатства. Той відступ від

безглуздого обряду, за який бідну людину закидали б каменями, дозволяється багатієві майже

безкарно.

…Потрібно знати, що мислячі євреї колишніх часів, дозволяючи собі подумки осміювати

традиційні нісенітниці свого середовища, майже ніколи не насмілювалися запроваджувати свої

логічні заперечення й розумні погляди в практичні сторони життя. Осміюючи в душі безглузді

звичаї й гудячи шкідливі принципи, вони, в своїй більшості, на ділі носили личину фанатизму й

марновірства, виконували з автоматичною точністю всі дріб’язкові, тяжкі релігійні обряди,

уникаючи порушення найменшої заборони, прищепленої віковим звичаєм.

Наслідком тодішнього зіпсованого виховання, затурканості, заляканості й ригоризму еврейсько-

духовних інквізицій ...було те, що навіть у розумних, мислячих євреїв тодішнього часу не

вистачало ні характеру, ні твердості духу, ні послідовності, ні сміливості дати своїм дітям

розумніший, реальніший напрямок й розвиток; навпаки, батьки найстрогішими засобами привчали

своїх бідних дітей «з вовками вити по-вовчому». І для привабливішого прикладу самі намагалися

«вити» щонайгучніше.

ЄВРЕЙСТВО БЕЗДУШНІШЕ ЗА ВСЯКУ ХУДОБУ, з листів Г. Богрова до юриста Я. Тейтеля

Ніхто з євреїв тепліше мене не ставиться до своєї багатостраждальної нації, хоча, може бути, ніхто

глибше мене не нехтує її ідіотично підле духівництво, з його беззмістовною, теологічною

курйозною схоластикою, ніхто більш мене не ненавидить наших квазі-представників, котрі

випірнули з сивушної діжки.

…Єврейські.. панянки…вселяють мені почуття, які межують з огидою. Ця нещаслива молодь, що

з презирством ставиться до своєї нещасливої нації, що так комічно вбирається в русько-народне

вбрання, так підло лакействує своєю патріотично-російською роллю, до того ненависна мені, що

рука не здригнулася б надавати їй цілу сотню ляпасів, як низькому плазуючому негіднику.

…Як не гірко, а зізнаюся, – єврейство бездушніше всякої худоби.

…Наше нинішнє єврейство... така непрохідне паскудство, що не приведи господи.

…Рубль срібла – ось Бог Ізраїлю на Русі.

НЕЗАДОВГО ДО СМЕРТІ ПОХРЕСТИВСЯ, зі спогадів С. Дубнова

Тяжке враження зробило на мене прощання з Богровим. Він тоді друкував у «Сході» свою дивну

повість «Маніяк», спрямовану проти палестинофілів. І в цій роботі, і в самому авторові відчувався

вже старечий маразм.

Він торкнувся в розмові зі мною питання про життя вільнодумця серед євреїв провінційного міста.

– Адже якби я там помер, – говорив він з гіркотою, – вони б мене не ховали на своєму цвинтарі, а

закопали б де-небудь біля паркану, як грішника.

На жаль, йому не призначено було померти серед євреїв і навіть померти євреєм.

Через рік дійшла до мене чутка про смерть Богрова в селі, де він жив у садибі своєї російської

дружини. Говорили, що незадовго до смерті він прийняв християнство, аби позбутися

неприємностей з боку поліції, яка утискувала його в праві проживання (у відповідності до

«Тимчасових правил» єврей не мав права знову оселитися в селі).

Психічним поштовхом до цього кроку безсумнівно послужило те, що він почував себе віддаленим

від свого народу, тим часом як єдиною близькою йому людиною була російська жінка.

ЛІТЕРАТУРНИМ «ГЕНЕРАЛОМ» ВІН ЛИШЕ ЗДАВАВСЯ, з дослідження Ш. Маркіша

«Третій батько-засновник»

Посередній письменник Богров зіграв першорядно важливу роль в становленні... журналістики в

Петербурзі наприкінці 70-х – початку 80-х років XIX сторіччя. Недарма молодому Фругу,

тодішньому провінціалу й новачку в столиці, він здавався літературним «генералом».

А за десять років до того, на початку 70-х, Некрасов надрукував у себе в «Вітчизняних нотатках»

велетенський, близько тисячі сторінок, автобіографічний роман Богрова «Нотатки єврея», який

досить довго служив російській публіці… чи не єдиним джерелом свідчень про єврейську

цивілізацію в межах осілості.