Богров (Багров) Григорий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

БОГРОВ (БАГРОВ) Григорій Ісакович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник.

З міщанської родини.

Народився 1 (12) березня 1825 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 28 квітня (10 травня) 1885 р. в маєтку дружини в с. Деревцях Мінської губернії Російської

імперії (нині – Мінська область Республіки Білорусь).

Учився в хедері (єврейській школі), займався самоосвітою.

Працював клерком в петербурзькому Обліковому банку.

Друкувався в журналах «Вітчизняні нотатки», «Століття» ,»Слово», «Російський єврей»,

«Світанок».

Як літератор дебютував першою частиною автобіографічного роману «Записки єврея» (1863),

продовження якого з’явилося набагато пізніше (1871-1873).

Потім настала черга повісті «Спійманник» (1873), оповідань «Навіжена» (1878), «Похмура сторін-

ка», «Колишнє. Маріама і Мері» (обидві – 1882), романів та повістей «Єврейський манускрипт»

(1876), «Накип століття» (1879-1881), «Добрі вісті» (1879), «Проклятий» (1879-1880), «Упир»,

«Кого звинувачувати?», «Ортодокс» (усі – 1880), «Маніяк. Нечуваний випадок з життя молодого

психіатра» (1884).

Уже після смерті автора вийшло семитомне зібрання його творів (1912-1913).

Особисте та громадське життя нашого земляка простим не було. Батьки женили його ще юнаком.

Стосунки між молодими не склалися й завершилися швидким розлученням. Десятки років Б.

прожив одинаком. Лише незадовго до смерті він одружився з п. Козополянською.

Між іншим, внук від першого шлюбу Б. Дмитро Богров уже після смерті діда вчинив вдалий замах

на життя прем’єр-міністра Столипіна (1911).

Мав величезні проблеми наш земляк, який називав себе «емансипованим космополітом», з

єдиновірцями. Саме тому на схилі віку він пройшов обряд хрещення, що викликало до нього ще

серйозніші претензії, як «зрадника нації».

Серед друзів та близьких знайомих Б. – М. Некрасов, Я. Тейтель, Л. Леванда, А. Ландау та ін.

***

ЛЮДСЬКА НЕНАЖЕРЛИВІСТЬ, з життєвого кредо Г. Богрова

Я переконався в ненажерливості людської натури на самому собі.

ІНФІКУВАВСЯ ЖАДІБНІСТЮ ДО ГРОШЕЙ, з книги Г. Богрова «Нотатки єврея»

Мій будинок був не більше ніж квартирою для мене. Бували в мене завжди люди більш-менш

розвинені; дружина, перебуваючи в цьому товаристві, беручи участь у наших розмовах, не

засвоювала собі жодної думки, жодного порядного вислову. Повна презирства до жінок, котрі

стояли вище неї в розумовому відношенні, вона уникала всіх знайомств, які могли б на неї

вплинути на краще.

…Будинок мій перетворився на збіговисьок плетух, гніздо єврейських наклепів й лихослів’я.

…Ні вмовляння, ні сварки, ні сцени не діяли. Розлучитися з нею не дозволяли ні матеріальні

засоби, ні залежне моє становище, ні мій характер, зовсім ще зміцнілий. Я махнув на все рукою.

…Я не в змозі зобразити ту радість, яка опанував мною, коли я, …як касир і секретар, у вперше

потрапив до північної нашої Пальміри. …Я працював більше колишнього, і працював з

насолодою, з захопленням, не стомлюючись. У мене в перспективі вимальовувалася ціль, уява моя

малювала звабну картину майбутнього.

Я не був жадібним за натурою; мій ідеал щастя не йшов далі помірних матеріальних потреб. Проте

побачивши той мільйонний ринок, що відкривався під час відкупних торгів у сенаті, де сотні тисяч

і мільйони вигравалися і зростали в кілька хвилин, завдяки декільком лаконічним словам, де

надзвичайні суми щохвилини переходили з рук у руки, міняли господарів, як друзки, – голова моя

закрутилася. Мене рвав вперед загальний плин; я інфікувався жадібністю до грошей, до багатства;

в моїх думках і уяві про щастя відбулися кардинальні зміни.

…Я люблю свою націю при всіх її недоліках. Люблю її ще більше тому, що в цих недоліках винна

власне не вона, а та жорстока доля, що її переслідував і переслідує понині, те середовище, яке не

бажає її радикально перевиховати, щоб не позбавитися потішного, безоплатного блазня; те

єврейське духівництво, яке задля власних матеріальних інтересів і дрібного честолюбства

спотворило, зіпсувало своїм шкідливим впливом тих, що йому сліпо ввірилися; винні ті впливові

грошові єврейські мішки, котрі, володіючи мільйонами, не перестають метушитися до труни про

подальше множення своїх мільйонів, зовсім не думаючи про тих нещасливих, морально

скалічених своїх побратимів, яких направити на прямий шлях розумного життя зовсім не так

важко, як здається.

Що ж стосується мого антирелігійного напрямку, то, хоча вони в душі мною й нехтували,

засуджували, проте, вважаючи багатієм, мирилися з ним, намагаючись дивитися крізь пальці на

моє вільнодумство й деякі відхилення від обрядового боку єврейської релігії. Чудово те, що

найскаженіше єврейський фанатизм схиляється іноді перед силою багатства. Той відступ від

безглуздого обряду, за який бідну людину закидали б каменями, дозволяється багатієві майже

безкарно.

…Потрібно знати, що мислячі євреї колишніх часів, дозволяючи собі подумки осміювати

традиційні нісенітниці свого середовища, майже ніколи не насмілювалися запроваджувати свої

логічні заперечення й розумні погляди в практичні сторони життя. Осміюючи в душі безглузді

звичаї й гудячи шкідливі принципи, вони, в своїй більшості, на ділі носили личину фанатизму й

марновірства, виконували з автоматичною точністю всі дріб’язкові, тяжкі релігійні обряди,

уникаючи порушення найменшої заборони, прищепленої віковим звичаєм.

Наслідком тодішнього зіпсованого виховання, затурканості, заляканості й ригоризму еврейсько-

духовних інквізицій ...було те, що навіть у розумних, мислячих євреїв тодішнього часу не

вистачало ні характеру, ні твердості духу, ні послідовності, ні сміливості дати своїм дітям

розумніший, реальніший напрямок й розвиток; навпаки, батьки найстрогішими засобами привчали

своїх бідних дітей «з вовками вити по-вовчому». І для привабливішого прикладу самі намагалися

«вити» щонайгучніше.

ЄВРЕЙСТВО БЕЗДУШНІШЕ ЗА ВСЯКУ ХУДОБУ, з листів Г. Богрова до юриста Я. Тейтеля

Ніхто з євреїв тепліше мене не ставиться до своєї багатостраждальної нації, хоча, може бути, ніхто

глибше мене не нехтує її ідіотично підле духівництво, з його беззмістовною, теологічною

курйозною схоластикою, ніхто більш мене не ненавидить наших квазі-представників, котрі

випірнули з сивушної діжки.

…Єврейські.. панянки…вселяють мені почуття, які межують з огидою. Ця нещаслива молодь, що

з презирством ставиться до своєї нещасливої нації, що так комічно вбирається в русько-народне

вбрання, так підло лакействує своєю патріотично-російською роллю, до того ненависна мені, що

рука не здригнулася б надавати їй цілу сотню ляпасів, як низькому плазуючому негіднику.

…Як не гірко, а зізнаюся, – єврейство бездушніше всякої худоби.

…Наше нинішнє єврейство... така непрохідне паскудство, що не приведи господи.

…Рубль срібла – ось Бог Ізраїлю на Русі.

НЕЗАДОВГО ДО СМЕРТІ ПОХРЕСТИВСЯ, зі спогадів С. Дубнова

Тяжке враження зробило на мене прощання з Богровим. Він тоді друкував у «Сході» свою дивну

повість «Маніяк», спрямовану проти палестинофілів. І в цій роботі, і в самому авторові відчувався

вже старечий маразм.

Він торкнувся в розмові зі мною питання про життя вільнодумця серед євреїв провінційного міста.

– Адже якби я там помер, – говорив він з гіркотою, – вони б мене не ховали на своєму цвинтарі, а

закопали б де-небудь біля паркану, як грішника.

На жаль, йому не призначено було померти серед євреїв і навіть померти євреєм.

Через рік дійшла до мене чутка про смерть Богрова в селі, де він жив у садибі своєї російської

дружини. Говорили, що незадовго до смерті він прийняв християнство, аби позбутися

неприємностей з боку поліції, яка утискувала його в праві проживання (у відповідності до

«Тимчасових правил» єврей не мав права знову оселитися в селі).

Психічним поштовхом до цього кроку безсумнівно послужило те, що він почував себе віддаленим

від свого народу, тим часом як єдиною близькою йому людиною була російська жінка.

ЛІТЕРАТУРНИМ «ГЕНЕРАЛОМ» ВІН ЛИШЕ ЗДАВАВСЯ, з дослідження Ш. Маркіша

«Третій батько-засновник»

Посередній письменник Богров зіграв першорядно важливу роль в становленні... журналістики в

Петербурзі наприкінці 70-х – початку 80-х років XIX сторіччя. Недарма молодому Фругу,

тодішньому провінціалу й новачку в столиці, він здавався літературним «генералом».

А за десять років до того, на початку 70-х, Некрасов надрукував у себе в «Вітчизняних нотатках»

велетенський, близько тисячі сторінок, автобіографічний роман Богрова «Нотатки єврея», який

досить довго служив російській публіці… чи не єдиним джерелом свідчень про єврейську

цивілізацію в межах осілості.

…Даром жалю Григорій Богров наділений не був. На відміну від двох перших батьків-

засновників, які, особливо Леванда, могли сердитися на своїх «братів» не менш люто, могли

«викривати» їх не менш запекло, проте чи не в наступну мить остигали, відходили серцем,

утішали розумінням, співчуттям, ласкавою посмішкою, інакше кажучи, тією самою «любов’ю до

свого народу», що так часто й охоче декларував Богров і якої, на моє глибоке переконання, він не

знав. Насамперед, з тієї причини, що, знов-таки на відміну від Рабиновича і Леванди, не відчував

себе його органічною, невід’ємною часткою і навіть, певною мірою, протиставляв себе йому (чого

коштує хоча б фізіологічна, я б сказав, ворожість до типово єврейської зовнішності).

Це тотальне неприйняття всього єврейського особливе впадає в очі по контрасту навіть не з

російсько-єврейською літературою (сучасною Богрову чи в усьому її хронологічному обсязі,

байдуже), а з літературою на ідиш, з її «зіркою» найпершої величини, з Шолом-Алейхемом.

…Нема нічого дивного, що велика цивілізація, вона ж цивілізація більшості, притягає і поглинає

носіїв цивілізації меншості. Скоріше дивно, що в російсько-єврейській культурі, аж до самої її

ліквідації радянською владою, спокуса асиміляції не знайшла бодай ще одного настільки

відданого «агента», як Григорій Богров.