засновників, які, особливо Леванда, могли сердитися на своїх «братів» не менш люто, могли
«викривати» їх не менш запекло, проте чи не в наступну мить остигали, відходили серцем,
утішали розумінням, співчуттям, ласкавою посмішкою, інакше кажучи, тією самою «любов’ю до
свого народу», що так часто й охоче декларував Богров і якої, на моє глибоке переконання, він не
знав. Насамперед, з тієї причини, що, знов-таки на відміну від Рабиновича і Леванди, не відчував
себе його органічною, невід’ємною часткою і навіть, певною мірою, протиставляв себе йому (чого
коштує хоча б фізіологічна, я б сказав, ворожість до типово єврейської зовнішності).
Це тотальне неприйняття всього єврейського особливе впадає в очі по контрасту навіть не з
російсько-єврейською літературою (сучасною Богрову чи в усьому її хронологічному обсязі,
байдуже), а з літературою на ідиш, з її «зіркою» найпершої величини, з Шолом-Алейхемом.
…Нема нічого дивного, що велика цивілізація, вона ж цивілізація більшості, притягає і поглинає
носіїв цивілізації меншості. Скоріше дивно, що в російсько-єврейській культурі, аж до самої її
ліквідації радянською владою, спокуса асиміляції не знайшла бодай ще одного настільки
відданого «агента», як Григорій Богров.
Последние комментарии
1 час 38 минут назад
9 часов 2 минут назад
14 часов 46 минут назад
15 часов 53 минут назад
16 часов 51 минут назад
17 часов 5 минут назад