Туптало Данила [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ТУПТАЛО Данило Савович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Церковний діяч, письменник. В чернецтві – Димитрій (1668). Зарахований до лику святих

Російської православної церкви як Димитрій Ростовський (1757).

З козацької родини. Батько, Туптало С., – сотник Київського козачого полку, сподвижник Б.

Хмельницького.

Народився 11 (21) грудня 1651 р. в с. Макарові на Київщині (нині – районний центр Київської

області України).

Помер 29 жовтня (9 листопада) 1709 р. в м. Ростові Російської імперії (нині – обласний центр РФ).

Похований в Зачатьївському храмі Ростовського Спасо-Яківлівського монастиря.

Закінчив Києво-Могилянський колегіум (1662-1665).

Був проповідником в Чернігівському соборі (1674-1677), у Слуцьку (1677-1678), в Батурині (1679-

1680), ігуменом Київського монастиря святого Кирила (1680-1681), ігуменом Максаківського

Спасо-Преображенського монастиря (1681), Батуринського Крупицького Миколаївського

монастиря (1681-1684), проповідником Києво-Печерської лаври (1684-1694), Глухівського

Петропавлівського монастиря (1694-1697), Єлецького Успенського монастиря в Чернігові (1697-

1699), Новгород-Сіверського Спаського монастиря (1699-1701), в Ростові Великому (1702-1709).

Як літератор дебютував книгою «Руно окроплене» (1680).

Потім настала черга наступних доробків: «Руно окроплене» (1683), «Книга житія святих» в п’яти

випусках (1689-1700), «Апологія в утоленіе печали человЂка сущаго в бЂдЂ, гоненій и

озлобленій, вкратцЂ сложенная по совЂту святаго апостола Павла глаголющаго: утЂшайте друг

друга и созидайте каждого ближняго» (1700), «Міркування про образ Божий и подібність в

людині» (1714), «Розыск о расколнической брынской вЂрЂ, о ученій их, о дЂлах их, и изъявленіе,

яко вЂра их неправа, ученіе их душевредно и дЂла их небогоугодна» (1745), «Денні нотатки

святого чудотворця Димитрія митрополита Ростовського» (1781), «Дзеркало православного

сповідання (1805).

Його перу також належать «Дослід над розкольницькою бринською вірою» й п’єси «Комедія на

день Різдва Христового», «Комедія на Успіння Богородиці» та ін.

Головним літературним доробком Т. вважається чотиритомне видання «Четьїв-мінеїв», над яким

він працював чверть віку (1680-1705).

За життя наш земляк мав п’ятитомне видання власних творів (1869-1872).

У Ростові він заснував школу з викладанням грецької і латинської мов зі шкільним театром, для

якого писав драми, запропонував просвітницьку концепцію державного управлінь, у відповідності

до якої державою управляє освічений монарх, який керується принципами християнської моралі.

Багатотомна бібліотека Т. після смерті була передана до патріаршої бібліотеки до Москви, а

чернетки «Четьїв-мінеїв», у відповідності до заповіту покійного, були покладені до труни під

голову.

В Державному музеї Палехського мистецтва (РФ) зберігається портрет святителя Димитрія

Ростовського роботи невідомого художника.

Серед друзів та близьких знайомих Т. – І. Самойлович, І. Мазепа, М. Дзик, Г. Святополк-

Четвертинський, Л. Баранович, І. Максимович, Й. Нелюбович-Тупальський, Т. Василевич, В.

Ясинський та ін.

***

ПРИМНОЖЕННЯ ДУХОВНОГО

, з життєвого кредо Д. Туптала

Духовне, коли роздається, ще більше примножується.

ТИ МОЛИШСЯ ПО-РИМСЬКИ, видіння Д. Туптала 10 серпня 1685 року

Зачувши благовіст до заутрені, я не схопився звично до служби, а, підпавши під якусь

непереборну сонливість, проспав аж до читання Псалтиря. І весь цей час перед ним стояло

видіння: здавалося, що доручено йому було приглядати за якоюсь печерою, де покоїлися святі

мощі. Оглядаючи зі свічкою труни святих, побачив він там і святу великомученицю Варвару.

Приступивши ближче до труни, узрів її лежачою на боці, а на віку труни помітив якусь гнилизну.

Бажаючи вичистити труну, витяг мощі її з раки, переклав їх на інше місце. Очистивши раку, знову

підійшов до святих мощів і, підхопивши їх на руки, переклав на попереднє місце, але раптом

побачив, що свята Варвара жива. «Свята великомученице Варваро, добродійнице моя! Умоли Бога

про гріхи мої!» – вигукнув Димитрій. Свята відповідала йому так, мовби мала якісь сумніви

стосовно нього:

– Не знаю, чи зможу умолити, бо ж молишся ти по-римськи...

Почувши слова ці, святий захвилювався й засмутився, бо, надаючи особливої уваги письму, дещо

послабив він молитовне правило, молився коротко й зрідка, як