Каманин Иван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Каманин Иван [Справочник-дайджест] 20 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

КАМАНІН Іван Михайлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-малоросійський.

Історик, архівіст.

З міщанської родини.

Народився 11 вересня 1850 р. в м. Димері Київської губернії Російської імперії (нині –

Києво-Святошинський район Київської області України).

Помер 11 січня 1921 р. в м. Києві (нині – столиця України). Похований в Звіринецькій

печері за головним входом.

Закінчив Київську гімназію №2 (1868), історико-філософський факультет Київського

університету (1868-1872).

Був службовцем (1872-1873), завідуючим Київським центральним архівом давніх актів

(1883-1921),

Член Історичного товариства Нестора-літописця, Українського наукового товариства,

Російського військово-історичного товариства.

Лауреат Уварівської премії Російської академії наук (1899).

Друкувався в «Вістях Київського університету», «Київській старовині», «Читаннях в

історичному товаристві Нестора-літописця», «Військово-історичному віснику».

Перу нашого земляка належать наступні доробки: «З історії міського самоврядування по

Магдебурзькому праву» (1885-1886), «Кияни і Богдан Хмельницький у їхніх взаємних

стосунках» (1888), «До питання про козацтво до Богдана Хмельницького» (1894), «Ще про

стародавність братерства і школи в Києві» (1895), «Палеографічний збірник. Матеріали з

історії південно-руського письма XV-XVIII ст.ст.» (1899), «Пришляхові хрести, образи і

статуї святих у селах Київського повіту», «Нарис гетьманства Петра Сагайдачного»

(обидва – 1901), «Наукові і літературні твори М. В. Гоголя з історії Малоросії» (1902),

«Про організацію обласних військово-центральних архівів» (1911), «Записка про

запровадження в Києві Ученої архівної комісії» (1912), «Про опис пам’ятників старовини

Південно-Західного краю» (1912), «Звіринецькі печери в Києві. Їхня стародавність і

святість» (1914), «Водяні знаки на папері українських документів XVI-XVII ст.ст.» (1923).

К. – автор численних досліджень і документальних публікацій з історії Росії та України,

загальної історії, літературознавства, славістики, палеографії, дипломатії, архівознавства.

У його наукових дослідженнях знайшли своє відображення російсько-польські і особливо

українсько-польські суспільно-політичні, культурні та релігійні відносини XV-XVIII ст.

Серед друзів та близьких знайомих К. – В. Антонович, П. Куліш, О. Ертель та ін.


***

НУДНА ІСТОРІЯ, з професійного кредо І. Каманіна

Щасливий народ, історія якого нудна.

ЗНАЙШОВ СЕНСАЦІЙНІ ДОКУМЕНТИ, з розвідки І. Огієнка «Історія українського

друкарства»

Директор Київського центрального архіву І. М. Каманін серед луцьких міських книг за

1575 та 1576 рр. знайшов великої ціни документи про Івана Федорова і передав їх І. І.

Малишевському, котрий і оголосив їх 1893 р. в VII кн. «Чтеній в Историч. Общ. Нестора

Летописца» у своїй праці «Новыя данныя для біографій Йвана Федоровича, русскаго

первопечатника». Публікація Малишевського порівняно невелика – всього лише шість

документів, проте її значення в історіографії раннього вітчизняного книгодрукування не

менш важливий, ніж робіт С. Л. Пташицького. Нові документи оповідають нам про життя

Федорова у князя K. K– Острозького, що призначив нашого друкаря-диякона «справцею»

(управителем) Дерманського монастиря (20 верст від Острога).

До цих матеріалів треба додати ще той матеріал, що був і давніше відомий, а саме

передмови та післямови до всіх семи великих Федорівських друків, цих важних передмов

ніяк не може оминути науковий дослідник. Особливо велику ціну має автобіографічна

післямова Федорова у львівськім «Апостолі» 1574 р., що має назву: «Повесть, откуду

начася и како совершися друкарня сія», – це з запалом та драматизмом написані правдиві

спомини нашого друкаря про своє гірке емігрантське життя до 15 лютого 1574 р.

З КОЗАКАМИ НЕ РАХУЮТЬСЯ, лист І. Нечая І. Хованському від 17 червня 1656 р.,

знайдений І. Каманіним

Божиею милостию великого государя, царя и великого князя Алексея Михайловича , всея

великия и малыя и белыя России самодержца и иных многих государств и земель

восточных и западных и северных отчича и дядича, и наследника, и обладателя, его

царского величества.

Твоей честности, началному воеводе Могилевскому князю Ивану Андреевичу

Хованскому, приятелеви моему милому и добродееви, Иван Нечай, полковник войска его

царского величества Запорозского белоруски, радостное поздровлене любително

препосылаю.

Великую ласку от твоей честности, по все часы ку собе осведчаную, маю, с чого нехай

будет Бог похвален, и я отслуговать и завдячивать кождого времени ласку честности

твоей зостаю вине...... (вырвано); бьют чолом черкасы, верные слуги его царского

величества, к деревне Окуновки, иж третего дня полуполковник немецкого строю,

наехавши на деревню Окуновку, в уезде Могилева, у черкас лошаты (?) и все имене

забрал, а ним, верным слугам его царского величиства, ласку показал, иж повсюду

козаком полно жить без жадной помешки и налоги, которые кровь розливали иа услузе

его царского величества и теперь готовы зостают; молю прото честы твоей, господина

моего и добродея, вели твоя честность поворочать побрание.......(вырвано) козаков з села

Оконовки, а я за дознаную ласку отслуговать завше честности твоей винен зостаю,

отдаючися оной на тот час милости, ласце честности твоей.

Дан с Чаус, 17 июня 1656 г.

Честности твоей, моего милостивого пана и добродея, во-всем зычливый приятель и

служить рад.

Иван Нечай, полковник войска его царского величества Запорозкого белорускый.

БЕРЕГТИ ПАМ’ЯТКИ СТАРОВИНИ, з Музейного порталу України

Ще за студентських років долучився до джерелознавчих студій та архівної справи,

працюючи з документами Київського архіву давніх актів. По закінченні Університету в

1872 р. змушений був (через хворобу) змінити діяльність.

До праці в архіві повернувся в 1883 р. і присвятив їй сорок років життя, пройшовши

науковий шлях від помічника бібліотекаря до посади директора. Разом із розробкою

системи описування архівних документів (зокрема актових книг), експертизи

автентичності документів, вивченням палеографії та філіграней, протягом усієї творчої

діяльності Каманін ініціював й особисто виконував великі видавничі проекти.

Підготовлені ним томи «Архіву Південно-Західної Росії», збірники, присвячені часам

Богдана Хмельницького, історії козаччини, «Палеографічний збірник. Матеріали з історії

південно-руського письма XV-XVIII ст.ст.» мали схвальні відгуки колег.

Діяльність Каманіна сприяла збереженню архівних документів, нових виявлених архівних

збірок. Він здійснював обстеження та описування приватних, монастирських, відомчих

архівів, деякі матеріали вдавалося отримати для зберігання в рукописних колекціях

наукових установ. Важливим наслідком цієї роботи було сприяння пошуковій та

збирацькій роботі по різних місцях України (зокрема Свято-Володимирського братства в

Володимирі-Волинському, Хрестовоздвиженського в Луцьку та ін.).

1870 р. як член Київської археографічної комісії Каманін брав участь у збиранні

пожертвувань, консультаціях та відкритті пам’ятника Богдану Хмельницькому в Києві. До

цієї події ним була написана стаття «Богдан Хмельницький – гетьман».

Разом з науковими товариствами і установами, членом яких був Каманін (зокрема

київського товариства старожитностей та мистецтв, військово-історичного товариства та

ін.), він робив великий внесок у науково-організаційну діяльність, підготовку екскурсій,

лекцій, XI Археологічного з’їзду в Києві тощо.

З 1911 р. Каманін брав участь у надзвичайно цікавій археологічній події, результатом якої

стало обстеження, відкриття та збереження унікальної пам’ятки: внаслідок зсувів гори на

київському Звіринці відкрилися два входи до печер. У серпні 1912 р. розпочалися

археологічні розкопки.

Каманін одним з перших оглянув печери, спостерігав за дослідженнями, аналізував

знахідки й зібрав великий масив джерел не лише безпосередньо про цю пам’ятку, а й про

історію київських печер, їхнє наземне оточення, устрій та багато інших відомостей,

використовуючи писемні, іконографічні, картографічні матеріали. Під час робіт було

розчищено три підземні галереї з підземними приміщеннями (церква, келії, поховальні

ніші). Знайдені настінні написи-графіті, виконані план та креслення всього підземного

комплексу.

На думку Каманіна, в печерах був похований ігумен Кловського монастиря кінця XI ст.

Климент. З праці Каманіна відомо, що в цій келії у 1912 р. була знайдена кипарисова

панагія Климента з написом: «Михайло-сірянин, митрополит Акри Сирійської». Історик

вважав, що ця панагія належала першому митрополиту Михайлу, який прибув з князем

Володимиром з Корсуня. Каманін припускав, що митрополит, який хрестив князя

Володимира та киян, заснував цей печерний монастир і сам був у ньому похований.

Примітно, що ця унікальна пам’ятка майже з самого початку її дослідження привернула

увагу киян, для яких проводили екскурсії вже в 1912 р.

Звіринецьким печерам була присвячена одна з найбільших, ґрунтовна праця вченого, в

якій він висловлював сподівання, що «освічена історичним знанням Русь буде берегти

свої пам’ятники старовини і зуміє їх захистити від нових варварів».


СПРАВУ ПРОДОВЖИЛИ МОЛОДІ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦІ, з нарису М.

Жулинського «Світ живе не так, як собі мудрує на самоті душа поета»

Прикро, що лише тепер ми розпочинаємо осягати велич Куліша без ідеологічних

застережень, повільно і несміливо добираючись до його творінь. Та чи сповнимо ми

бажання Ганни Барвінок, яка зберегла величезний архів свого чоловіка і в похилому віці

турбувалася про видання повного зібрання його творів? Звернулася вона до історика і

археолога Івана Михайловича Каманіна – директора Центрального архіву давніх актів у

Києві, не лише тому, що той був добрим знайомим Пантелеймона Олександровича, а

передусім тому, що мав великий досвід у публікації історичних документів, й, крім того,

свого часу Іван Михайлович взяв під опіку величезний архів Куліша – ще вповні не

опрацьовану рукописну скарбницю, в якій є багатюще листування письменника, рукописи

творів, записки тощо.

Переданий до утвореної Української Академії наук, цей архів «запрацював» на

каманінське п’ятитомне «Зібрання художніх творів Пантелеймона Куліша», як

оригінальних, так і перекладних, яке розійшлося швидко.

Каманіна не стало. Тоді дослідження творчості продовжили молоді літературознавці М.

М. Могилянський, О. К. Дорошкевич, П. І. Рулін, М. К. Зеров, В. П. Петров, Є. П.

Кирилюк. Та їх ініціатива не була підтримана…