Малахиева-Мирович Варвара (fb2)

- Малахиева-Мирович Варвара [Справочник-дайджест] 18 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2) (скачать исправленную) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:



МАЛАХІЄВА-МИРОВИЧ Варвара Григорівна


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменниця, критик, перекладач.

З дворянської родини.

Народилася 17 (29) березня 1869 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Померла 16 серпня 1954 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похована на Введенському

цвинтарі.

Закінчила одну з Київських жіночих гімназій і Вищі жіночі курси.

Працювала приватним вчителем, завідуючою відділом белетристики журналу «Російська думка».

Друкувалася в газетах «Тиждень», «Мова», «Київське слово», «Новий шлях», «Вік», журналах

«Світ мистецтва», «Російська думка», «Заповіти», «Життя і мистецтво».

Як літератор дебютувала в газеті «Київське слово» замітками про театр (поч. 1890-х).

Потім настала черга збірників оповідань «Сніжинки» (1904), «Упертий дятел: літні казочки не для

дітей», «Три хмари: літні казочки не для дітей» (обидва – 1907), «Золотий дім» (1908), статей «Про

смерть в сучасній поезії», «Виховне значення іграшки» (обидві – 1912), «Слов’янофіли та їх

вчення» (1915).

Сюди варто долучити казки для дітей: «Смарагди», «Все від сонця», «Коник на висоті».

Наша землячка – автор поетичних збірників «Монастирське» (1923), «День в селі» (1926), «Зима»

(1927), «Бабусин пиріжок», «Весна-красна», «Живий куточок» (усі – 1928).

Її перу також належать спогади «В Ясній Поляні» (1911).

Перекладала Б. Шоу, У. Джеймса.

Серед друзів та близьких знайомих М.-М. – Л. Толстой, М. Матюшин, Б. Дікс, А. Тарасова, Л.

Шестов, Є. Бірукова, М. Шик, Г. Чулков, Л. і А. Тарасові, Г. Романова, Є. Гуро, Л. Гуревич та ін.


***

ШУКАЧКА ПЕРЛІВ, з творчого кредо В. Малахієвої-Мирович

Я – вільна шукачка перлів.

ГОРЯТЬ КІНОВІЇ ХРЕСТИ, вірш В. Малахієвої-Мирович «Посад»

Слетаясь на хребте сарая,

Ворон и галок кружит стая;

Под сенью трепетных берёз

Звенит на улице покос.

В саду, за частым частоколом

С жужжанием дремотным пчелы

Снуют в малиновых кустах.

Как страж, рябина на часах,

Под ней скамья за воротами –

Сидеть вечерними часами

В беседе мирной старикам,

Крестясь на отдалённый храм

Рукой, в трудах дневных усталой,

Когда в лучах заката алых

Средь синей леса темноты

Горят Киновии кресты.


КОЗЛИКОВІ І КОТИКОВІ, вірш В. Малахієвої-Мирович «Біжать санчата»

По морозу бегут саночки –

Везет заинька бараночки.

Одну – козлику,

Одну – котику,

Одну – кошечке,

Одну – розовому ротику –

Сережечке.


НЕНАВИДЖУ СВОЮ МАТІР, з драми Б. Шоу «Кар’єра одного борця» у перекладі В.

Малахієвої-Мирович

Кешель вийшов з кімнати і причинив за собою двері. Внизу, біля східців, його чекав хлопчик, на

рік молодший, який швидко підійшов до нього.

– Скільки вона дала тобі? – прошепотів він.

– Жодного пенні, – відповів Кешель, зціпивши зуби.

– Бачиш, говорив я тобі! – вигукнув той, сильно розчарований. – Це гидота з її боку.

– Ще б не гидота! Це все витівки старого Монка. Він наговорив їй з три короби про мене. Але вона

теж хороша. Говорю тобі, Джуллі, що я ненавиджу свою матір.

– Ну, ну, – пробурмотів дещо спантеличений Джуллі. – Це ти вже занадто, друже. Проте в

усякому разі, їй належало б що-небудь залишити тобі.

– Не знаю, що ти маєш намір робити, Джуллі, а я думаю утекти звідси. Якщо вона вважає, що я

стану стирчати тут ще два роки, то вона глибоко помиляється.

– Це була б премила штучка, – усміхнувся Джуллі. – І якщо ти справді задумав це, – додав він

поважно, – то, Їй-Богу, я втечу з тобою!

– Послухай, Джуллі, – сказав Кешель, з серйозністю нахмуривши брови і зморщивши лоба. – Мені

потрібно побачитися з деким з сільських хлопців, знаєш, з тих, яких ми нещодавно зустріли.

– Знаю, знаю, – зрадів Джуллі, – ймовірно, тобі особливо потрібний той, кого звуть Фіббером.

Підемо на майданчик для ігор: мені влетить, якщо мене застануть тут.

...Діставшись балюстрадою даху до краю, котрий прилучався до самого порталу, обидва хлопчики

зупинилися і на довгому мотузку спустили дві пари черевиків на балкон. Благополучно

прилаштувавши

черевики, їх власники кинули їм услід мотузок, а самі повернулися до будинку через слухове

вікно. За хвилину вони знов з’явилися на балконі, взулися і поповзли стіною у бік фруктового

саду. Діставшись середини стіни, хлопчик, що був позаду, голосно прошепотів товаришеві:

– Послухай, Кешелю!

– Мовчи! – гнівно відповів той.

– Що трапилося?

– Нічого. Я радий, що ми ще раз заберемося на грушу Монкріфової матері. От і все.

– Дурень, адже на ній тепер немає плодів.

– Знаю. Але все таки ми тепер востаннє проберемося туди. Хіба це не славна штучка?

– Якщо ти не замовкнеш, то це буде, напевно, останній раз, тому що нас накриють. Повзи!

– ...Стрибай, говорять тобі. Що за ведмідь! Швидше, а то я не стану чекати тебе.

– Скажіть, будь ласка, – скривджено заперечив Джуллі. – Б’юся об заставу, що раніше тебе буду

на перехресті. Піди, смикни за дзвінок біля дверей. Вони все одно не наздоженуть нас.

– Так, – іронічно вимовив Кешель. – Це було б дійсно розумно – смикнути за дзвінок. А зараз

тікаймо.

Через декілька хвилин вони, переводячи подих, добігли до перехрестя на великій дорозі. Тут за

планом їм належало розійтися. Джуллі попростує на північ, до Шотландії, де його дядько, лісничий, напевно, дасть йому притулок. А Кешель попрямує до моря і, можливо, стане піратом, причому, поза сумнівом, ушляхетнить це відважне ремесло відважними подвигами.

Кешель, давши товаришеві час відсапатися, сказав:

– Тепер, друже, прийшов час розлучитися.

План втечі, що здавався таким привабливим у мріях, стала раптом не до душі Джуллі.

Помовчавши хвилину, він боязко запропонував:

– Я краще піду з тобою, Кешель. Ну її зовсім, Шотландію!


НАДСИЛАЛА КНИГИ І РЕПРОДУЦІЇ, зі спогадів Г. Тарасова

Коли ставилися любительські дитячі п’єси (у десять-дванадцять років), в них брав участь і я, зображаючи ведмедя (тому, що умів гарчати схоже на ведмедя) або вимовляючи одну фразу

«Лікар у південній вежі, а південна вежа у вогні», як це було у п’єсі, написаній спеціально для нас

літератором Варварою Григорівною Малахієвою-Мирович.

Взагалі в нашому розвитку і залученні до культури, особливо до російської літератури, велику

роль зіграли заняття, які носили характер семінарських, з В. Р. Малахієвою-Мирович, яка часто

гостювала у нас в Києві, а крім того, присилала з Москви книги, репродукції картин з виставок, зокрема Третьяковської галереї.


МУДРА І ДОБРА ЖІНКА, з розвідки Г. Павлової «Трубчевськ і трубчани в житті і творчості

Данила Андрєєва»

В останнє десятиліття ім’я Данила Андрєєва стало відомим всій Росії, яка читає. Поет, космічний

світогляд котрого змушує багатьох порівнювати його з великим Данте, за життя не опублікував

жодного рядка з своїх творів. Разом з Росією він пережив трагізм сталінської епохи.

…Як згадують старожили, перший раз Данило Андрєєв приїхав до Трубчевська удвох з

немолодою жінкою Варварою Григорівною. ...Письменниця, журналістка була свого роду

духовною наставницею актриси А. К. Тарасової, яку знала ще дитиною. У сім’ї Тарасових

ставилися з великою повагою і любов’ю до цієї доброї й мудрої жінки, називаючи її по-

домашньому ласкаво Вавочкою.

Ставши відомою актрисою, Алла Костянтинівна Тарасова ділилася з Варварою Григорівною

враженнями від театральних прем’єр, прислухалася до її порад і думок.

…Приїжджаючи до Трубчевська, Варвара Григорівна жила в будинку вчительки початкових

класів Зінаїди Іосафовни Спаської...


НЕ ЛЮТІТЬСЯ, зі спогадів Є. Бірукової

До портретів батьків притулилася маленька картка: старенька з напівсивими звисаючими пасмами

хвилястого волосся і гострим напруженим поглядом – Варвара Григорівна Малахієва-Мирович, свідок нового етапу життя Ганни Василівни (Романової – авт.) – вже на волі, поза рідною

домівкою.

Їх молоді роки пройшли в спільних духовних поневіряннях, у пошуках Істини. Обидві жадібно

кидалися на все нове в розумово-духовній сфері, однак швидко розчаровувалися. Вони були

настільки душевно злиті, що не могли й дня прожити одна без одної.

Ганна Василівна, яка у той час володіла власним стилем, ходила в сліпучій англійській блузі із

застроченими складочками, заправленій в гладку темну спідницю, в черевиках на високих

каблуках; павутиново-тонке волосся пишно скручене, на ланцюжку – лорнет. Коли Ганна

спалахувала гнівом, Вава зупиняла її: «Ганно, не лютіться!».

Проте дружба ця стала відмирати з відходом Ганни Василівни до Церкви. Варвара Григорівна –

поетеса, своєрідний педагог, «будитель» душ – так і залишилася ...вся в розпливчатому

містицизмі. Вона рівно приймала і Толстого, і Рама Крішну, і Ромена Ролана, хоча до Церкви

також тяжіла.


ВСЯ ХОДЯЧИЙ ТРАГІЗМ, з книги Є. Герцик «Портрети філософів»

Проте були й іншого роду люди. ...Хороша і пишногруда українка Мирович, яка друкувала в

журналах декадентські дрібнички. Вся – ходячий трагізм.

Побачивши заколену на мені скромненьку брошку-якір, – значно вимовила: «Ви не повинні

носити якір. Вам до особи безнадійність».

Я вже готувалася почути урочисте «lasciate ogni (залиш надію), чи як це в перифразі Шестова? Ні, Льву Ісааковичу смак не дозволив закликати приятельку до безнадійності! Та і не лише смак. У

його відношенні до близьких йому людей ні тіні пози або літературного учительства (в ті роки це

в чудасію) – просто доброта і діловита дбайливість.






«Призрачные миры» - интернет-магазин современной литературы в жанре любовного романа, фэнтези, мистики