Малахиева-Мирович Варвара [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

МАЛАХІЄВА-МИРОВИЧ Варвара Григорівна

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменниця, критик, перекладач.

З дворянської родини.

Народилася 17 (29) березня 1869 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Померла 16 серпня 1954 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похована на Введенському

цвинтарі.

Закінчила одну з Київських жіночих гімназій і Вищі жіночі курси.

Працювала приватним вчителем, завідуючою відділом белетристики журналу «Російська думка».

Друкувалася в газетах «Тиждень», «Мова», «Київське слово», «Новий шлях», «Вік», журналах

«Світ мистецтва», «Російська думка», «Заповіти», «Життя і мистецтво».

Як літератор дебютувала в газеті «Київське слово» замітками про театр (поч. 1890-х).

Потім настала черга збірників оповідань «Сніжинки» (1904), «Упертий дятел: літні казочки не для

дітей», «Три хмари: літні казочки не для дітей» (обидва – 1907), «Золотий дім» (1908), статей «Про

смерть в сучасній поезії», «Виховне значення іграшки» (обидві – 1912), «Слов’янофіли та їх

вчення» (1915).

Сюди варто долучити казки для дітей: «Смарагди», «Все від сонця», «Коник на висоті».

Наша землячка – автор поетичних збірників «Монастирське» (1923), «День в селі» (1926), «Зима»

(1927), «Бабусин пиріжок», «Весна-красна», «Живий куточок» (усі – 1928).

Її перу також належать спогади «В Ясній Поляні» (1911).

Перекладала Б. Шоу, У. Джеймса.

Серед друзів та близьких знайомих М.-М. – Л. Толстой, М. Матюшин, Б. Дікс, А. Тарасова, Л.

Шестов, Є. Бірукова, М. Шик, Г. Чулков, Л. і А. Тарасові, Г. Романова, Є. Гуро, Л. Гуревич та ін.

***

ШУКАЧКА ПЕРЛІВ, з творчого кредо В. Малахієвої-Мирович

Я – вільна шукачка перлів.

ГОРЯТЬ КІНОВІЇ ХРЕСТИ, вірш В. Малахієвої-Мирович «Посад»

Слетаясь на хребте сарая,

Ворон и галок кружит стая;

Под сенью трепетных берёз

Звенит на улице покос.

В саду, за частым частоколом

С жужжанием дремотным пчелы

Снуют в малиновых кустах.

Как страж, рябина на часах,

Под ней скамья за воротами –

Сидеть вечерними часами

В беседе мирной старикам,

Крестясь на отдалённый храм

Рукой, в трудах дневных усталой,

Когда в лучах заката алых

Средь синей леса темноты

Горят Киновии кресты.

КОЗЛИКОВІ І КОТИКОВІ, вірш В. Малахієвої-Мирович «Біжать санчата»

По морозу бегут саночки –

Везет заинька бараночки.

Одну – козлику,

Одну – котику,

Одну – кошечке,

Одну – розовому ротику –

Сережечке.

НЕНАВИДЖУ СВОЮ МАТІР, з драми Б. Шоу «Кар’єра одного борця» у перекладі В.

Малахієвої-Мирович

Кешель вийшов з кімнати і причинив за собою двері. Внизу, біля східців, його чекав хлопчик, на

рік молодший, який швидко підійшов до нього.

– Скільки вона дала тобі? – прошепотів він.

– Жодного пенні, – відповів Кешель, зціпивши зуби.

– Бачиш, говорив я тобі! – вигукнув той, сильно розчарований. – Це гидота з її боку.

– Ще б не гидота! Це все витівки старого Монка. Він наговорив їй з три короби про мене. Але вона

теж хороша. Говорю тобі, Джуллі, що я ненавиджу свою матір.

– Ну, ну, – пробурмотів дещо спантеличений Джуллі. – Це ти вже занадто, друже. Проте в

усякому разі, їй належало б що-небудь залишити тобі.

– Не знаю, що ти маєш намір робити, Джуллі, а я думаю утекти звідси. Якщо вона вважає, що я

стану стирчати тут ще два роки, то вона глибоко помиляється.

– Це була б премила штучка, – усміхнувся Джуллі. – І якщо ти справді задумав це, – додав він

поважно, – то, Їй-Богу, я втечу з тобою!

– Послухай, Джуллі, – сказав Кешель, з серйозністю нахмуривши брови і зморщивши лоба. – Мені

потрібно побачитися з деким з сільських хлопців, знаєш, з тих, яких ми нещодавно зустріли.

– Знаю, знаю, – зрадів Джуллі, – ймовірно, тобі особливо потрібний той, кого звуть Фіббером.

Підемо на майданчик для ігор: мені влетить, якщо мене застануть тут.

...Діставшись балюстрадою даху до краю, котрий прилучався до самого порталу, обидва хлопчики

зупинилися і на довгому мотузку спустили дві пари черевиків на балкон. Благополучно

прилаштувавши

черевики, їх власники кинули їм услід мотузок, а самі повернулися до будинку через слухове

вікно. За хвилину вони знов з’явилися на балконі, взулися і поповзли стіною