Лаудон Иштван (fb2)

- Лаудон Иштван [Справочник-дайджест] 15 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2) (скачать исправленную) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:



ЛАУДОН Іштван


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: австро-угорський.

Філолог, ботанік.

З міщанської родини.

Народився 20 серпня 1862 р. в м. Ужгороді Австро-Угорської імперії (нині – адміністративний

центр Закарпатської області України).

Помер в 1924 р. в м. Ужгороді Чехословацької Республіки (нині – адміністративний центр

Закарпатської області України). Похований на місцевому цвинтарі «Кальварія».

Закінчив Ужгородську гімназію, філологічний факультет Будапештського університету.

Самотужки вивчав премудрості ботаніці і одержав такі знання, які дозволили йому викладати

ботаніку і природознавство в гімназії.

Працював викладачем Ужгородської гімназії.

Автор відкриття нового виду рослин – Elshotzia Patrini (1902).

Засновник приватного дендропарку в м. Ужгород площею близько двох гектарів, активний

дослідник флори закарпатських гір.

З чисельних мандрівок Єгиптом, Австро-Угорщиною та Італією першим спровадив та прищепив

на Закарпатті велику кількість рідкісних рослин.

Опублікував низку наукових і пізнавальних статей з флористичних проблем.

Серед друзів та близьких знайомих Л. – І. Медрецький, Ф. Шюргер, М. Ролейзек та ін.


***

З МАКСИМАЛЬНОЮ ВІДДАЧЕЮ,

з життєвого кредо І. Лаудона

Праця з максимальною віддачею.

ЖИВІ ВИКОПНІ ДЕНДРОПАРКУ, з статті «Зелені перлини Ужгорода» на kolyba.org.ua

Символом Ужгорода можна назвати рослину, яка рожевою піною своїх квітів надзвичайно яскраво

прикрашає наше місто навесні. Це сакура. За японською легендою її квіти стали рожевими від

невинної крові дітей, які були вбиті жорстоким правителем. Начебто і не плодоносять сакури

тому, що їх квіти назавжди залишаються юними.

Ужгородський проспект Свободи особливо гарний у червні, коли на гілках екзотичних катальп

розпускаються стрімкі волоті ніжних білих квітів, а велике листя суцільним шатром утворює

крону.

Серед парків і скверів міста найдавнішим є парк поблизу замку на правому березі річки Уж.

Найстаріше дерево – платан кленолистий. Вважають, що його було посаджено у XV ст. тодішнім

власником замку Другетом.

Вчителем тодішньої Ужгородської гімназії Іштваном Лаудоном у кінці XIX ст. був закладений

надзвичайно цінний арборетум (дендрарій), який знаходиться біля дитячої лікарні. Тут можна

побачити такі екзотичні рослини як болотний кипарис, тсугу канадську, псевдотсугу, біоту східну,

кипарисовик Лавсона, віргінський ялівець. В центрі дендрарію височіє гінкго дволопатеве, яке

ботаніки називають «живим викопним».


СПОТВОРЕНЕ ОБЛИЧЧЯ, з кореспонденції Б. Токаря «Ужгород нищать! А влада мовчить»

Із грубими порушеннями чинного законодавства ведеться нове будівництво в історичних частинах

Ужгорода. Це, приміром, будинок на віддалі 10-12 м від могили та каплиці Лучкая на Цегольні,

потворна металева споруда на пл. Корятовича, яка фактично знівелювала архітектурний ансамбль

площі, реконструкція будинку XIX ст. на вул. Волошина, 38. Спотворено будинок XVIII – поч.

XIX ст. на вул. Капітульній, 2. Знесені будинки на пл. Петефі та вул. Капітульній, 12, видано

дозвіл на будівництво на пл. Народній та в охоронній зоні Народного дому «Просвіта» на пл.

Гренджі-Донського, 3.

Частково знищено сад-парк Лаудона на вул. Ракоці, ліквідовано парк культури і відпочинку,

колишній парк, закладений Другетами під назвою «Водошкерт», взятий свого часу під державну

охорону.

На думку членів Громадського комітету, продовження такої практики призведе до того, що

Ужгород повністю втратить своє історико-архітектурне обличчя.


СВИНІ НЕ ВИННІ, з статті Т. Літераті «Сад Лаудона»

Нещодавно, гортаючи підшивку газети «Закарпатська правда» за 1954 рік, натрапила випадково на

таку публікацію (цитую вибірково): «Не турбуються ужгородці аніскільки про збереження

рідкісних дерев. От, приміром, на території обласної лікарні знищується єдиний у Закарпатській

області екземпляр чорної магнолії. А по вул. Радянській під гімалайською сосною, гінгко й

екзотичними дубами жителі будинку тримають свиню. Прекрасний парк з рідкісними деревами

має там непривабливий вигляд».

Ми не знаємо, чи допомогла ця публікація зберегти чорну магнолію, проте від дійсно чудового

парку на сьогоднішніх вулицях Собранецькій та Ракоці залишилося з того часу дуже мало…

Мова, звичайно, йде про славнозвісний сад Іштвана Лаудона. Більшість ужгородців вважають, що

він талановитий професійний ботанік, хоча насправді рослинництво залишалося лише його хобі.

Свого часу він об’їздив усю Австро-Угорщину, Італію, побував у Єгипті, звідки, до речі, привіз

для музею частину руки мумії. А ще з кожної подорожі ботанік-любитель незмінно повертався з

цінними й рідкісними видами рослин, частину яких висаджував у своєму саду. Колись там росли

чудові магнолії, таксодіуми, віргінська, канадська, китайська, нормандська ялина, багато інших

екзотів. Надзвичайно багатий парк знаходився позаду будинку родини Іштвана Лаудона на вулиці

Собранецькій (нині його можна впізнати за меморіальною таблицею римо-католицькому

священику Ласло Бемеру), який простягався схилом аж на нинішню вулицю Ф. Ракоці.

Окремі частини дендропарку Лаудона залишилися нині у дворах вулиці Собранецької, а залишки

найкраще видно біля дитячої лікарні. Інформаційне табло, встановлене тут, вказує, що в

затиснутому з усіх боків міні-парку ростуть гінгко дволопатеве, тис ягідний, сосна чорна

(австрійська), бук лісовий (ряболистий), магнолія Суланжа, кипарис болотний, криптомерія

японська, але це лише крихітна часточка розкішного парку, котрий, на жаль, до наших днів

зберегти не вдалося.

Справжній патріот свого міста І. Лаудон помер, повертаючись з чергової подорожі

Марамороськими полонинами, де збирав рослини для свого саду.

Шкода, та розповідь про людину, котра доклала безліч зусиль, аби зробити зі свого рідного міста

екзотичний сад, мушу закінчити так само, як ця стаття починалася: і нині не турбуються

ужгородці аніскільки про збереження рідкісних дерев.


НЕ ЦУРАВСЯ СПОРТУ, з розвідки Л. Подоляк «Невідомі люди з відомими прізвищами»

Розпочалося все з того, що1893 р. у м. Будапешті серед викладачів гімнастики середніх шкіл

Угорщини проведено семінар, метою якого було ознайомлення з іграми з м’ячем, у тому числі з

англійським копаним м’ячем. На ньому були присутні і викладачі ужгородської, мукачівської та

берегівської гімназій. Проте, в останніх двох навчальних закладах, футбол так і не був включений

у шкільну програму. А от в Ужгороді він здобув визнання, хоча й не відразу. Іштван Медрецький,

згуртувавши навколо себе Ференца Шюргере, Іштвана Лоудана, Матяша Ролейзека, розробив

відповідну програму навчання. Заняття почали проводити на площі «Фізеш» (Вербова). Ця

місцина стала улюбленим місцем ужгородців, а невідомий до цього часу «англійський шкіряний

м’яч» зумів завоювати серця закарпатців. Оскільки територія на той час була надзвичайно

зарослою верболозами, то й дістала назву «Вербова». Тут були проведені перші тренування,

шкільні спортивні свята та товариські ігри. Саме 1893 р. слід вважати роком народження

закарпатського футболу, хоча пройде ще довгих вісім років, поки він здобуде визнання.

Тренування та ігри проводилися лише влітку, а коли студенти поверталися в Будапешт, футбольне

життя завмирало, або підтримувалося школярами, що мали саморобні (з ганчірки) м’ячі. До речі,

один м’яч коштував 7 корун (стільки як центнер високоякісної пшениці або 2 центнери

кукурудзи). Ось чому, з часу появи футбольного м’яча в Ужгороді і до першої публічної гри

пройшло сім років.






«Призрачные миры» - интернет-магазин современной литературы в жанре любовного романа, фэнтези, мистики