Свирский Алексей (fb2)

- Свирский Алексей [Справочник-дайджест] 21 Кб (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:




СВІРСЬКИЙ Олексій Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, поет, драматург. Справжнє прізвище – Вігдорович Шимон. Псевдонім – А. Ростовський.

З міщанської родини. Батько, Вігдорос А., – робітник.

Народився 26 вересня (8 жовтня) 1865 р. в м. Житомирі Волинської губернії Російської імперії

(нині – адміністративний центр однойменної області України).

Помер 6 грудня 1942 р. в м. Москва СРСР (нині – столиця РФ).

Був безпритульним, поденником, працював у низці культурно-освітніх організацій.

Друкувався в газетах «Петербурзький аркуш», «Приазовський край», «Донська бджола»,

«Ростовські-на-Дону Вісті», «Русь», «Новини», «Біржова газета», журналах «Батьківщина»,

«Рунь».

Як літератор дебютував в газетах «Донська бджола» і «Ростовські-на-Дону Вісті» віршами

«Ростовським поетам» і «Пам’яті О. В. Кольцова» (1892).

Потім настала черга книг «Ростовські нетрі» (1893), «В стінах в’язниці» (1894), «В’язницями і

вертепами» (1895), «Загиблі люди», «Нещасні діти» (обидві – 1898), «Смертна кара» (1899),

«Злочинець» (1900), «Рижок. Пригоди маленького волоцюги» (1901), «На батьківщині» (1902),

«Вічні мандрівники» (1905), «Записки робітника» (1906), «Чорні люди» (1908), «Єврейські

оповідання», «Діти вулиці» (обидві – 1909),

С. – автор п’єс «В’язниця» (1901), «Білий ангел», «На спочинку» (обидві – 1908), «Заратустра села

Будникова».

Перу нашого земляка належить автобіографічна книга «Історія мого життя» (1929-1934).

За життя С. мав 10-томне зібрання творів (1928-1930).

Повість «Рижок. Пригоди маленького волоцюги» екранізована (1960).

У м. Ростові-на-Дону (РФ) іменем нашого земляка названо провулок, а на один з будинків

прикрашає меморіальна дошка «Тут в редакції газети «Приазовський край» в 1893-1895 рр.

працював письменник Свірський Олексій Іванович (1865-1942)».

Що стосується особистого життя, то С. дуже рано втратив батьків (1873).

Серед друзів та близьких знайомих С. – О. Купрін, М. Булгаков, О. Горький, К. Чуковський, М.

Кольцов, Я. Волинський, А. Соболь, С. Максимов та ін.


***

Я НАДИХАВСЯ

, з життєвого кредо О. Свірського

Я ніколи не забуду і нікому не віддам того, що на все життя надихався свіжим повітрям.


ЩАСТЯ, з творчого кредо О. Свірського

Працюй... Будь корисний іншим... Ось щастя...


БЕЗОДНЯ ПРИНИЗЛИВИХ ОБРАЗ, зі спогадів О. Свірського

Скільки разів, схиливши сиве чоло над папером, я плакав сльозами безпритульної дитини! Скільки

разів безжальна пам’ять змушувала мене повторно переживати жахи минулого! Скільки разів

падав я в темні безодні принизливих образ!


СТРАХІТЛИВА ПРИМАРА МИНУЛОГО, з «Історії мого життя» О. Свірського

Зараз, коли пам’ять водить мене давно пройденими шляхами, я бачу себе маленьким бездомним

хлопчаком, позбавленим ніжності і зустрічних посмішок. Загублений і невидимий в безбережному

житті, я дитячими силоньками б’юся за право існувати і, подібно до трави в тріщинах скель,

тягнуся догори.

Я розповім про цю боротьбу, розповім, як грубими стусанами мене зіштовхували з кожної

сходинки, завойованої терпінням, завзятістю і сльозами нікому не потрібної дитини. Не моя

провина, якщо не знайдуть в моїй розповіді веселих сторінок, як не моя провина і в тому, що і на

схилі днів моє серце все ще кипить ненавистю до минулого, котре страхітливою примарою постає

перед моєю розкритою пам’яттю.


НЕХАЙ, з повісті О. Свірського «Рижок»

– Це хлопчик небіжчиці? – запитав пристав у Аксенії.

– Він самий.

– Гм... Як же тепер бути з ним? Його потрібно буде до поліції. А скажи, – підвищив тон пристав, звертаючись до Аксенії, – він грудний?

– Грудний.

– Гм... ось біда! Куди ми його подінемо?

– Я хотіла його до нас в будинок, – раптом боязко промовила Аксенія. – Хотіла, отже, щоб він

завжди у нас жив.

– Ну й чудово! – зрадів пристав. – Візьміть його. І вам і нам приємно буде.

– Ах, – осмілівши, перебила його Аксенія, – знаю, що приємно буде, та ось чоловік у мене...

– А що чоловік... не хоче?. У вас діти є?

– І запаху дитячого немає.

– От як! А де чоловік? Ось цей здоровило?

Тарас зробив крок уперед і зупинився, збентежений.

– Чому ти не хочеш прихистити сироту? – запитав його пристав.

Тарас мовчав.

– Адже він тебе не об’їсть, а нас клопоту позбавиш. Візьми, га?

Тарас енергійно почухав потилицю, пильно подивився на свої ноги, труснув головою і промовив:

– Нехай!


ПИСАВ ПРО СЕБЕ, розвідки Е. Капіт «Олексій Свірський, автор «Рижка»

Начебто і сентиментально, і старомодно, і повчально, і на Горького занадто схоже, але коли

перегортаєш останню сторінку книги, де описується смерть кращого і єдиного друга Саньки-

Рижка, жалюгідного і блискучого волоцюги-артиста на прізвисько Півфунта, разом з героєм

неможливо утриматися від сліз...

...Про що б не писав Свірський, він так чи інакше писав про себе. Власне незвичайне життя дало

йому багатий запас неабияких