Свирский Алексей (fb2)

- Свирский Алексей [Справочник-дайджест] 21 Кб (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:



СВІРСЬКИЙ Олексій Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, поет, драматург. Справжнє прізвище – Вігдорович Шимон. Псевдонім – А. Ростовський.

З міщанської родини. Батько, Вігдорос А., – робітник.

Народився 26 вересня (8 жовтня) 1865 р. в м. Житомирі Волинської губернії Російської імперії

(нині – адміністративний центр однойменної області України).

Помер 6 грудня 1942 р. в м. Москва СРСР (нині – столиця РФ).

Був безпритульним, поденником, працював у низці культурно-освітніх організацій.

Друкувався в газетах «Петербурзький аркуш», «Приазовський край», «Донська бджола»,

«Ростовські-на-Дону Вісті», «Русь», «Новини», «Біржова газета», журналах «Батьківщина»,

«Рунь».

Як літератор дебютував в газетах «Донська бджола» і «Ростовські-на-Дону Вісті» віршами

«Ростовським поетам» і «Пам’яті О. В. Кольцова» (1892).

Потім настала черга книг «Ростовські нетрі» (1893), «В стінах в’язниці» (1894), «В’язницями і

вертепами» (1895), «Загиблі люди», «Нещасні діти» (обидві – 1898), «Смертна кара» (1899),

«Злочинець» (1900), «Рижок. Пригоди маленького волоцюги» (1901), «На батьківщині» (1902),

«Вічні мандрівники» (1905), «Записки робітника» (1906), «Чорні люди» (1908), «Єврейські

оповідання», «Діти вулиці» (обидві – 1909),

С. – автор п’єс «В’язниця» (1901), «Білий ангел», «На спочинку» (обидві – 1908), «Заратустра села

Будникова».

Перу нашого земляка належить автобіографічна книга «Історія мого життя» (1929-1934).

За життя С. мав 10-томне зібрання творів (1928-1930).

Повість «Рижок. Пригоди маленького волоцюги» екранізована (1960).

У м. Ростові-на-Дону (РФ) іменем нашого земляка названо провулок, а на один з будинків

прикрашає меморіальна дошка «Тут в редакції газети «Приазовський край» в 1893-1895 рр.

працював письменник Свірський Олексій Іванович (1865-1942)».

Що стосується особистого життя, то С. дуже рано втратив батьків (1873).

Серед друзів та близьких знайомих С. – О. Купрін, М. Булгаков, О. Горький, К. Чуковський, М.

Кольцов, Я. Волинський, А. Соболь, С. Максимов та ін.


***

Я НАДИХАВСЯ

, з життєвого кредо О. Свірського

Я ніколи не забуду і нікому не віддам того, що на все життя надихався свіжим повітрям.


ЩАСТЯ, з творчого кредо О. Свірського

Працюй... Будь корисний іншим... Ось щастя...


БЕЗОДНЯ ПРИНИЗЛИВИХ ОБРАЗ, зі спогадів О. Свірського

Скільки разів, схиливши сиве чоло над папером, я плакав сльозами безпритульної дитини! Скільки

разів безжальна пам’ять змушувала мене повторно переживати жахи минулого! Скільки разів

падав я в темні безодні принизливих образ!


СТРАХІТЛИВА ПРИМАРА МИНУЛОГО, з «Історії мого життя» О. Свірського

Зараз, коли пам’ять водить мене давно пройденими шляхами, я бачу себе маленьким бездомним

хлопчаком, позбавленим ніжності і зустрічних посмішок. Загублений і невидимий в безбережному

житті, я дитячими силоньками б’юся за право існувати і, подібно до трави в тріщинах скель,

тягнуся догори.

Я розповім про цю боротьбу, розповім, як грубими стусанами мене зіштовхували з кожної

сходинки, завойованої терпінням, завзятістю і сльозами нікому не потрібної дитини. Не моя

провина, якщо не знайдуть в моїй розповіді веселих сторінок, як не моя провина і в тому, що і на

схилі днів моє серце все ще кипить ненавистю до минулого, котре страхітливою примарою постає

перед моєю розкритою пам’яттю.


НЕХАЙ, з повісті О. Свірського «Рижок»

– Це хлопчик небіжчиці? – запитав пристав у Аксенії.

– Він самий.

– Гм... Як же тепер бути з ним? Його потрібно буде до поліції. А скажи, – підвищив тон пристав, звертаючись до Аксенії, – він грудний?

– Грудний.

– Гм... ось біда! Куди ми його подінемо?

– Я хотіла його до нас в будинок, – раптом боязко промовила Аксенія. – Хотіла, отже, щоб він

завжди у нас жив.

– Ну й чудово! – зрадів пристав. – Візьміть його. І вам і нам приємно буде.

– Ах, – осмілівши, перебила його Аксенія, – знаю, що приємно буде, та ось чоловік у мене...

– А що чоловік... не хоче?. У вас діти є?

– І запаху дитячого немає.

– От як! А де чоловік? Ось цей здоровило?

Тарас зробив крок уперед і зупинився, збентежений.

– Чому ти не хочеш прихистити сироту? – запитав його пристав.

Тарас мовчав.

– Адже він тебе не об’їсть, а нас клопоту позбавиш. Візьми, га?

Тарас енергійно почухав потилицю, пильно подивився на свої ноги, труснув головою і промовив:

– Нехай!


ПИСАВ ПРО СЕБЕ, розвідки Е. Капіт «Олексій Свірський, автор «Рижка»

Начебто і сентиментально, і старомодно, і повчально, і на Горького занадто схоже, але коли

перегортаєш останню сторінку книги, де описується смерть кращого і єдиного друга Саньки-

Рижка, жалюгідного і блискучого волоцюги-артиста на прізвисько Півфунта, разом з героєм

неможливо утриматися від сліз...

...Про що б не писав Свірський, він так чи інакше писав про себе. Власне незвичайне життя дало

йому багатий запас неабияких вражень.


НАВКУЛАЧКИ ЗА ТОВАРИША, зі спогадів М. Соболя

Батько мій, Андрій Соболь, був письменником. З того часу, як я його пам’ятаю, він жив окремо від

нас і приходив до нас у гості. Якось він прийшов з перев’язаним оком. З-під пов’язки був видний

краєчок лілової плями. З ким йому довелося схопитися, я не знаю. Пам’ятаю з розмови, що в цій

колотнечі на боці батька брав участь Олексій Іванович Свірський.

Олексій Іванович часто заходив до нас – це був добрий і сильний сивовусий дядько і хороший

письменник; на той час мені вже минуло сім років, і я читав «Рижка».


СКРУТНЕ СТАНОВИЩЕ, з листа О. Гріна О. Свірському від 19 липня 1923 р.

Потрапив в надзвичайно скрутне становище з ремонтом квартири і, завдяки цій же обставині,

повинен був відмовитися їхати на Північний океан.


СВІРСЬКИЙ ПІДТВЕРДИВ, з листа Я. Годіна І. Маршаку

Олексій Іванович Свірський надіслав мені підтвердження того, що я друкувався до революції у

низці журналів («Російське багатство», «Журнал для усіх», «Сучасний світ», «Освіта», «Вісник

Європи», «Російська думка»), а також у низці видань після Жовтня...


ЛЮДИНА З ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ, з статті Б. Агуренка «Провулок Свірський»

Йому вдалося знайти притулок в міському саду: ночував під музикантською естрадою «на м’яких

блошиних стружках». Незабаром голод вигнав на головну алею, пустельну в ранню годину. На

довгій лаві самотньо сиділа бідно одягнена людина. Розговорилися. І ця зустріч виявилася

початком нового життя безвісного волоцюги.

Через багато років в автобіографічній книзі «Історія мого життя» О. І. Свірський описав усе це

детально. І назавжди залишився вдячний ростовчанинові Федору Васильовичу Хрісто, з яким

зустрівся тоді в міському саду.

Олексій розповів про своє сирітство, про поневіряння з дванадцяти років – вже побував в Сибіру і

Криму, на Кавказі і в Середній Азії, випробував виснажливу працю землекопа, вантажника,

шахтаря. Сказав і про те, що головна мрія – стати письменником. Читав і писав, де тільки міг, в

забрудненій торбинці дбайливо зберігав перший великий твір – повість «Покоївка» і декілька

віршів..

Христо зачепила ця нелукава оповідь, він привів хлопця до себе – в непоказну хатину, в якій

тулилася велика сім’я: у Федора Васильовича було, окрім дружини і тещі, п’ятеро дітей! Заробіток

кравця насилу дозволяв йому зводити кінці з кінцями. Незважаючи на це, сім’я Хрісто прийняла

Олексія як рідного, ділилася з ним останнім шматком.


І МЕДІУМ КУПРІН, зі спогадів К. Чуковского

Пам’ятаю, він (Купрін О. – авт.) оголосив себе гіпнотизером і медіумом і влаштував на квартирі у

письменника Олексія Івановича Свірського «астрально-спіритичний сеанс». Виявилось, що йому

нічого не варто викликати за бажанням публіки душу будь-якого небіжчика : Наполеона,

Катерини Другої, Тургенєва, Скобелєва, Марії Стюарт, аж до міністра Плеве, нещодавно убитого

есерівською бомбою. Душам небіжчиків ставилися запитання. Більшість відповідей старанно

відстукували ніжками великого столу, але інші з мешканців потойбічного світу вважали за краще

відповідати на повний голос.


У КОГОРТІ «ПІДПАЛЮВАЧІВ», з статті «Великі пожежі. Роман 25 письменників» на

ruslania.com

У 1927 році в журналі «Вогник», очолюваному Михайлом Кольцовим, почав друкуватися

незвичайний роман. Називався він так: «Великі пожежі. Роман 25 письменників». Авторів справді

було двадцять п’ять – рівно стільки, скільки згодом вийшло розділів роману.

...Роман ...друкувався з продовженням: в кожному номері журналу – по главі. Першу написав

Олександр Грін, другу – Лев Нікулін, третю – Олексій Свірський, і так далі – до двадцять п’ятої, в

якій підсумок підвів сам Михайло Кольцов.

...У результаті унікальний експеримент з створення колективного твору відбувся, і результат його, напевно, перевершив очікування самих авторів: роман вийшов авантюрний, детективний,

шпигунський, фантастичний, сатиричний, божевільний і... з грізним і пророчим фіналом.

Доля «пожежного» роману була сумною. .. У радянські часи його викреслили із складу вітчизняної

літератури.


ДОБРОДІЙНІСТЬ – ДАРЕМНА, з кореспонденції «Співак ростовських нетрів» на priazovskiy.ru У критичних статтях відзначалася схожість героїв Свірського з героями ранніх творів М.

Горького. Істотна відмінність в тому, що він не романтизує мешканців «дна». Автор акцентує

даремність добродійних спроб, оскільки одним з наслідків люмпенізації є деградація особи. У

середовищі волоцюг, злочинців, босяків існують свої специфічні закони, вони не писані, але

твердо виконувані.


ЯК УДОСВІТА ШУМЛЯТЬ ДЕРЕВА, з замітки О. Радченко «Надихатися свіжого повітря»

Челябінський Будинок друку перевидав «Рижка» з передмовою Олексія Казакова. Відомий

літературознавець оприлюднив багато досі маловідомих подробиць життя автора.

Минуле Росії, побут і устої жителів провінційних околиць, життя, пригоди Сашка Рижка, його мрії

про майбутнє щастя – дах над головою і свій шляїх – усе це глибоко чіпає душу читача. Краще

всього читати цю книгу паралельно зі своїми дітьми або разом з ними. Загальні цінності – єдине, що нам допоможе зрозуміти один одного.

...А своєму близькому другу Олексій Іванович Свірський якось сказав: «А знаєш, як удосвіта

шумлять дерева»?

Зрозуміти душу мандрівника може лише мандрівник, а ось доторкнутися до його духовного

досвіду – кожен читач.


ІСТОРИЧНІ ШТАНИ, бувальщина

Письменницький шлях О. Свірського розпочався не рано – у 27 років він ще не мав друкованих

праць. Невідомо, якби його доля склалася далі, якби його товариш кравець Ф. Хрісто не отримав

«історичне» замовлення ...на пошиття штанів. І не комусь там, а головному редакторові газети

«Ростовські-на-Дону вісті» Розенштейну.

Відносячи замовлення, вірний друг «приклав» до штанів ...і кілька віршів О. Свірського.

Неймовірною була радість обох, коли 15 жовтня 1892 р. «Памяті О. В. Кольцова» побачив світ!