Герсеванов Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

багатим царством, рясним

соболями, із строкатим натовпом промислових народів. Насправді ж, як показує історія, це була

вельми пустинна і забута країна з пригніченим воєводським свавіллям населенням і з розореними

вимираючими інородцями.

Після захоплених вихвалянь «багатого Сибіру» ...раптом наступило розжалування. Російська

публіцистика в особі Герсеванова узялася знімати з Сибіру його царську мантію і довела, що ця

околиця не дає ніяких державі доходів, за своїми природними умовами не має ніякого майбуття і

вимагає виключно незліченних витрат.

ЦЕЙ МАЛОРОС – ЗВИЧАЙНІСІНЬКА СВИНЯ, з книги М. Герсеванова «Гоголь перед судом

звинувачувальної літератури»

Вважаючи злочином перед непорочними музами уподібнення чи навіть зближення імені Гоголя з

іменем Пушкіна, зауважимо, що лукавий хохол швидко втерся… в довіру; гостював у них часто

літом в Царському селі; майже щовечора бачився з ними, і навіть листи від рідних адресовані були

на ім’я Пушкіна. За допомогою таких сильних покровителів, він швидко розширив коло своїх

знайомств, і, оскільки був, незважаючи на молодість, неабияким майстром в мистецтві

підлабузництва, за короткий час зійшовся з потрібними для нього людьми.

…Знайшовши сильних покровителів та відданих друзів, Гоголь міцно за них тримався; вмів – в

цьому він був справжнім генієм – змусити їх діяти на власну користь; вимагав від них безупинних

послуг, а сам для них нічого не робив. Лестощі, машкара щирості, лакейські звички були

головною зброєю, яку він використовував, щоб окульбачити потрібних йому людей.

…Підлабузнюючись такими лестощами до приятелів, умів він вправно їх щиру прихильність

спрямувати на власне звеличення в журналах, які ті видавали.

…Як тільки справа торкалася того, щоб допомогти приятелеві, лукавець удавав з себе то хворого,

то страшенно зайнятого, то звертав усю провину на спеку, лінощі, пилюку.

… Тривалий час й з незмінним успіхом грав Гоголь двоєдушну роль, удаючи ліберала в колі

молодих літераторів, ревного монархіста – перед милостивцями… Літературні друзі, раніше ним

обдурені, вірили щиро всьому, щоб він не писав… Декотрі з них… були щирими в своїх

переконаннях; бачили в ньому не пересічного живописця провінційних звичаїв, а якогось

реформатора, надію, славу, честь Росії одного з великих вождів її на шляху свідомості й розвитку;

спорудили йому п’єдестал недосяжної висоти и в шанобливому спогляданні шанобливо

згуртувалися біля підніжжя. Всі ці фрази, повторювані безугавно протягом десяти років,

запаморочили голову людині обмеженій; він сприйняв їх за істину; вбрався в ризи жерця, став

маніритися на трибуні й розмовляти пишномовними фразами…

…Треба зауважити, важку роль грав він довго й рідкісною майстерністю, не забуваючи в той же

час грати й іншу, досить протилежну, – роль лакузи по відношенню до милостивців. З

Жуковським, Уваровим, В’яземським говорив він про відданість монархічним засадам; з

Бєлінським та його партією – про лібералізм; кого огортав лестощами і робив підлоти; перед

іншими – відверто чванився…

…З суперниками і ворогами… хитрун наш був надзвичайно обережним й дуже рідко, та й то хіба

що в листах до найвідданіших товаришів, мимохідь, злегенька й не сміло штрикав їх.

Таким чином, володіючи надзвичайним тактом в стосунках з людьми, то сварячи, то вчиняючи

підлість, то упокорюючись, то чванячись, умів Гоголь досягти того, що створив фанатичних

прихильників на кшталт Бєлінського, Милюковича, Шевирьових, Аксакових… і багатьох-багатьох

інших…

…Доповз до того, що здобув сильних покровителів, які невсипно турбувалися про його добробут.

Їм підкурював він безбожно…, в свою чергу, вони тягли його нагору, він нарешті досяг того, що

побачив біля власних ніг всю Росію.

Як не запаморочитися голові у людини й менше схильної до знадження.

…Гоголь, зовсім не згадуючи про позитивні риси російського народу, робить вигляд, буцімто усім

відомий, усіма прийнятий за аксіому факт, що він складається з одного бруду.

…Моральне знесилення та фізична знемога зробили його життя даремним. …Не маючи ніколи

молодості, душею та тілом він давно уже був старезним дідуганом…

…Смерть його, прискорена обдуреним честолюбством й враженим шанолюбством була

послідовною; і в смерті він залишився вірним собі; Помер… в передпокої милостивця, самітнім,

далеко від рідних, в Москві, яка гордилася тим,