Герсеванов Николай (fb2)

- Герсеванов Николай [Справочник-дайджест] 23 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2) (скачать исправленную) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:



ГЕРСЕВАНОВ Микола Борисович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Публіцист.

З дворянської родини. Батько, Герсеванов Б., – маршалок катеринославського дворянства.

Народився в 1809 р. в с. Миколаївці Новомосковського повіту Катеринославської губернії

Російської імперії (нині – Новомосковський район Дніпропетровської області України).

Помер 4 (16) липня 1871 р. в с. Миколаївці Новомосковського повіту Катеринославської губернії

Російської імперії (нині – Новомосковський район Дніпропетровської області України).

Похований на Катеринославському (Дніпропетровському) міському цвинтарі.

Навчався в одеському Рішельєвському ліцеї (1818-1820), закінчив академію Генерального штабу

(1836).

З 1825 р. – на військовій службі. Брав участь у бойових діях на Кавказі (1844), в Угорщині (1849),

в Кримській війні (1853-1856), активний оборонець Севастополя. Обіймав посаду полковника

Генерального штабу, генерал-квартирмейстера військ в Криму (1854-1855).

Член Одеського товариства історії та старожитностей (1856).

Предводитель дворянства Новомосковського повіту Катеринославської губернії (1860-1866).

Кавалер російських орденів св. Володимира 4-го ступеня (1849), св. Ганни 2-го ступеня (1852), св.

Володимира 3-го ступеня (1854), св. Георгія 4-го ступеня (1855), св. Станіслава 1-го ступеня

(1858), австрійського ордена св. Леопольда (1849).

Нагороджений золотою шаблею з написом «За хоробрість» (1855).

Друкувався в газетах «Північна бджола», «Звістка», «Одеський вісник», журналах «Вітчизняні

нотатки», «Син Вітчизни».

Як літератор дебютував в газеті «Додаток до «Володимирських губернських відомостей» заміткою

«Спасо-Євфімієвський монастир в Суздалі» (1838).

Виступав на животрепетні теми, про що говорять самі назви доробків: «Петербург і Москва»

(1839), «Про пиятику в Росії», в якій вперше на теренах імперії запропонував замінити горілку

пивом (1842), «Військово-статистичне описання Таврійської губернії» (1849), «Які залізниці вигі-

дніші Росії – кінні чи парові» (1856), «Декілька слів про нашу кавалерію» (1858), «Про народний

характер євреїв» (1859), «По соціалізм редакційних комісій. Лист до голови їх генерала

Ростовцева» (1860), «Зауваження щодо торгівельних відносин Сибіру й Росії».

Наш земляк – автор книги «Декілька слів про дії руських військ в Криму в 1854-1855 рр.» (1867).

Обнародування в ній відвертих помилок російської армії викликало хвилю обурення, в першу

чергу, сановних осіб.

Ще більша хвиля ажіотажу піднялася після публікації книги «Гоголь перед судом звинувачуваль-

ної літератури» (1861), в якій один наш земляк відмовив другому в талановитості.

Серед друзів та близьких знайомих Г. – О. Меншиков, О.Строганов, В. Бекетов, Я. Ростовцев, В.

Долгоруков та ін.


***

НЕ РОЗ’ЯТРЮВАТИ ВЛАСНІ РАНИ

, з життєвого кредо М. Герсеванова

Замість того, аби любити, поважати свою Батьківщину, ми віддаємося розпусті, замість того, аби

лікувати наші рани, ми роз’ятрюємо їх.

КРАСЕНЬ БЕЗ ГОЛОВИ, з статті М. Герсеванова «Рим. Уривок з дорожніх вражень туриста»

За великою галереєю, наповненою статуями, в чотирикутній невеликій залі стоїть знаменитий

торс, – на думку художників, Геркулес, створений Аполлонієм. Цей торс, перед яким знавці

падають ниць, предмет мало не благоговіння Мікель-Анджело, який приходив, коли під кінець

життя став сліпим, до Ватикану відчути його божественні форми, – цей торс чи не тому такий

славний і звеличений, що йому бракує голова, руки, ноги і частини спини?

Втім, на втіху профанам, художники говорять, що треба бути посвяченим в таїнства їх, аби

осягнути красу торсу.


ДИВНО, уривок з повісті Т. Шевченка «Художник»

Бувало, і я помилуюся Бельведерським торсом, та не стерплю і сяду малювати. Чудовий,

зразковий твір стародавньої скульптури! Недаремно сліпий Мікель-Анжело навпомацки

захоплювався цим шматком відпочиваючого Геркулеса. І дивно. Якийсь пан Герсеванов в своїх

дорожніх враженнях так художньо вірно оцінює педантичний твір Мікель-Анжело «Страшний

суд», фрески божественного Рафаеля і багато інших знаменитих творів скульптури і живопису, а в

торсі Бельведерському бачить лише шматок мармуру, нічого більше. Дивно!


БЕЗ МАЙБУТНЬОГО, з статті М. Ядрінцева «30-річчя сибірського земляцтва»

Сибір ...був російською національною гордістю і уявлявся величезним багатим царством, рясним

соболями, із строкатим натовпом промислових народів. Насправді ж, як показує історія, це була

вельми пустинна і забута країна з пригніченим воєводським свавіллям населенням і з розореними

вимираючими інородцями.

Після захоплених вихвалянь «багатого Сибіру» ...раптом наступило розжалування. Російська

публіцистика в особі Герсеванова узялася знімати з Сибіру його царську мантію і довела, що ця

околиця не дає ніяких державі доходів, за своїми природними умовами не має ніякого майбуття і

вимагає виключно незліченних витрат.


ЦЕЙ МАЛОРОС – ЗВИЧАЙНІСІНЬКА СВИНЯ, з книги М. Герсеванова «Гоголь перед судом

звинувачувальної літератури»

Вважаючи злочином перед непорочними музами уподібнення чи навіть зближення імені Гоголя з

іменем Пушкіна, зауважимо, що лукавий хохол швидко втерся… в довіру; гостював у них часто

літом в Царському селі; майже щовечора бачився з ними, і навіть листи від рідних адресовані були

на ім’я Пушкіна. За допомогою таких сильних покровителів, він швидко розширив коло своїх

знайомств, і, оскільки був, незважаючи на молодість, неабияким майстром в мистецтві

підлабузництва, за короткий час зійшовся з потрібними для нього людьми.

…Знайшовши сильних покровителів та відданих друзів, Гоголь міцно за них тримався; вмів – в

цьому він був справжнім генієм – змусити їх діяти на власну користь; вимагав від них безупинних

послуг, а сам для них нічого не робив. Лестощі, машкара щирості, лакейські звички були

головною зброєю, яку він використовував, щоб окульбачити потрібних йому людей.

…Підлабузнюючись такими лестощами до приятелів, умів він вправно їх щиру прихильність

спрямувати на власне звеличення в журналах, які ті видавали.

…Як тільки справа торкалася того, щоб допомогти приятелеві, лукавець удавав з себе то хворого,

то страшенно зайнятого, то звертав усю провину на спеку, лінощі, пилюку.

… Тривалий час й з незмінним успіхом грав Гоголь двоєдушну роль, удаючи ліберала в колі

молодих літераторів, ревного монархіста – перед милостивцями… Літературні друзі, раніше ним

обдурені, вірили щиро всьому, щоб він не писав… Декотрі з них… були щирими в своїх

переконаннях; бачили в ньому не пересічного живописця провінційних звичаїв, а якогось

реформатора, надію, славу, честь Росії одного з великих вождів її на шляху свідомості й розвитку;

спорудили йому п’єдестал недосяжної висоти и в шанобливому спогляданні шанобливо

згуртувалися біля підніжжя. Всі ці фрази, повторювані безугавно протягом десяти років,

запаморочили голову людині обмеженій; він сприйняв їх за істину; вбрався в ризи жерця, став

маніритися на трибуні й розмовляти пишномовними фразами…

…Треба зауважити, важку роль грав він довго й рідкісною майстерністю, не забуваючи в той же

час грати й іншу, досить протилежну, – роль лакузи по відношенню до милостивців. З

Жуковським, Уваровим, В’яземським говорив він про відданість монархічним засадам; з

Бєлінським та його партією – про лібералізм; кого огортав лестощами і робив підлоти; перед

іншими – відверто чванився…

…З суперниками і ворогами… хитрун наш був надзвичайно обережним й дуже рідко, та й то хіба

що в листах до найвідданіших товаришів, мимохідь, злегенька й не сміло штрикав їх.

Таким чином, володіючи надзвичайним тактом в стосунках з людьми, то сварячи, то вчиняючи

підлість, то упокорюючись, то чванячись, умів Гоголь досягти того, що створив фанатичних

прихильників на кшталт Бєлінського, Милюковича, Шевирьових, Аксакових… і багатьох-багатьох

інших…

…Доповз до того, що здобув сильних покровителів, які невсипно турбувалися про його добробут.

Їм підкурював він безбожно…, в свою чергу, вони тягли його нагору, він нарешті досяг того, що

побачив біля власних ніг всю Росію.

Як не запаморочитися голові у людини й менше схильної до знадження.

…Гоголь, зовсім не згадуючи про позитивні риси російського народу, робить вигляд, буцімто усім

відомий, усіма прийнятий за аксіому факт, що він складається з одного бруду.

…Моральне знесилення та фізична знемога зробили його життя даремним. …Не маючи ніколи

молодості, душею та тілом він давно уже був старезним дідуганом…

…Смерть його, прискорена обдуреним честолюбством й враженим шанолюбством була

послідовною; і в смерті він залишився вірним собі; Помер… в передпокої милостивця, самітнім,

далеко від рідних, в Москві, яка гордилася тим, що любила й ховала прах брудного жебрака,

геніального лакузу, наклепника Росії, наклепника російської жінки.

…Неодноразово ми запитували себе: чи ми не помиляємося? Невже такою була людина, перед

якою два десятиліття схиляла голову Росія? Яким талантом володів він, щоб змусити всю

грамотну й неграмотну Росію читати власні низькопробні твори? …І з сумом відповідаємо: ні, не

помиляємося…

…Тільки після виходу «Вибраних місць» побачила юна Росія, що була безсоромно обдурена,

забажала скинути кумира, нею звеличеного; та було вже запізно: метал затвердів, і вона змушена

була відмовитися від свого наміру й звично кадити тому, кого більше не поважала.

…Не знаю, що ви думаєте, шановні читачі, а я в захваті від… лукавого малороса… Все це

доводить надзвичайний дар Гоголя крутити людьми з якими він спілкувався. …В непевні часи з

його честолюбством, шанолюбством, патяканням, лицемірством, вмінням створити відданих

людей й використати їх, він став би масштабним політичним діячем, чудовим майданним

промовцем, небезпечним крамольником. В епоху самозванства він, як Ляпунов… зрадив би шість

разів за два роки; зіграв би чудово Тушинського злодія, а за царевича Олексія опрацював би роль

Микити Пустосвята краще цього недолюдка. Проте не став би Сусаніним чи Мініним й ніколи не

створив би нічого доброго чи величного, бо не мав ні патріотизму, ні значної ідеї, ні відданості

бодай якому-небудь принципу. Власне я було багатством, виключно перед яким він схиляв голову

і заради якого всім жертвував.

…Двадцять років Росія захоплювалася й платила гроші двом спритним шахраям: Сенковський

просто обдурював її, вона не помічала; Гоголь переконував, що в Росії лише бруд; вона схилялася

перед ним.

Остання зовнішня причина успіху Гоголя… – бруд. Його він побачив на великих шляхах; але він

(бруд – авт.) виявляється також в будинках, вбраннях, в головах й навіть трохи в серцях росіян. Це

ведеться здавна. Крижанич, який жив в XVII столітті, пише, що датський король сказав про

наших послів: «Якщо ці люди ще декілька разів прийдуть до мне, мені потрібно буде збудувати

для них свинохлів: тому що, де вони поживуть, там через сморід півроку ніхто жити не може».

…Все це – залишки татарщини, від яких ми, слава Господу, потроху звільняємося. Гоголь же мав

найтепліші почуття до російського бруду.


НЕ ВСЕ В ПОРЯДКУ З ГОЛОВОЮ, напис В. Одоєвського на книзі М. Герсеванова «Гоголь

перед судом звинувачувальної літератури»

Прочитавши цю книгу, мимоволі переконуєшся, що автор перебуває в патологічному стані, досить

цікавому; його загальне роздратування зосередилося на одному предметі, що випадково трапився

йому під руку. Так напівбожевільні говорять досить розсудливо про різні предмети: розлад їх

розуму виявляється лише в повторенні однієї і тієї ж фрази, випадково ними почутої або самими

сказаної. У хворій голові вигадника має таїтися думка про його якесь покликання– бути

Немезидою Гоголю за ображену ним Росію. З іншого боку, тут висвічується один з поганих

елементів нашого народного характеру: непереборне бажання збити пиху у кого б то не було, хоч

у мертвого,– без всякої особливої причини, а лише тому– щоб він (мертвий) не дуже зазнався.






MyBook - читай и слушай по одной подписке