Книга драконів [Едіт Несбіт] (fb2) читать постранично, страница - 3

яскраво-червоні крила і полетів понад садом до пагорбів удалині. Ліонель же залишився наодинці з порожньою сторінкою, на якій, щоправда, зосталася пальма і жовтий пісок, та ще червоні рисочки там, де пензлик художника виліз за контур червоного дракона.

Лише тоді Ліонель усвідомив, що ж він насправді накоїв. Не пробувши королем і доби, він уже випустив на свободу дракона, небезпечного для громадян. А вони ж так довго стягалися на корону, і взагалі!..

Ліонель заплакав.

Секретар, і прем’єр-міністр, і нянечка — всі прибігли подивитися, що сталося. Побачивши книжку, вони, звичайно ж, усе зрозуміли.

Секретар сказав:

— Ви вреднючий маленький король! Нянечко, поклади його в ліжко, і нехай він добре подумає над тим, що накоїв.

— Дорогий колего, — заперечив прем’єр-міністр, — чи не варто нам спочатку з’ясувати, що ж саме він устругнув?

Ліонель, заливаючись слізьми, відповів:

— То був червоний дракон! I він полетів до дальніх пагорбів, і мені так шкода! Пробачте мені!

Та прем’єр-міністр із секретарем мусили потурбуватися про важливіші речі, ніж пробачення Ліонеля. Вони поспішали, бо треба було попередити поліцію й оцінити завдані збитки. Кожен робив, що міг. В очікуванні дракона скликали комітети і створювали загони самооборони, але той усе ще лишався на пагорбах і нічого не відбувалося. А між тим, вірна нянечка не занедбала свого обов’язку. Можливо навіть, вона зробила найбільше, бо дала юному королю доброго прочухана і вклала його до ліжка без десерту, а коли стемніло — не принесла йому свічки для читання.

— Ти вреднючий маленький король, — сказала вона, — і ніхто тебе не любитиме!

Наступного дня дракон усе ще не показувався, хоча наймрійливіші з Ліонелевих громадян божилися, ніби бачили якогось дракона, що літав над деревами. Тим часом Ліонель одягнув свою корону, виліз на трон і оголосив, що бажає видати трохи законів.

Зайве говорити, що ні прем’єр-міністр, ані секретар, ані навіть нянечка, хоч би що вони думали про Ліонелеві теревені, тепер уже нічого не могли вдіяти, не могли навіть взяти і вкласти його до ліжка, адже, сівши на трон, король ставав недоторканним і непомильним. А це значить, що все сказане і зроблене ним вважалося істинним і правильним, а відтак не підлягало жодному сумніву. Тож Ліонель промовив:

— Нехай буде закон, що забороняв би людям відкривати книжки, хай то у школі чи будь-де!

Добра половина громадян вирішила, що це чудовий закон, ну, а друга половина — переважно дорослі — мусила зробити вигляд, що погоджується.

Тоді Ліонель видав закон, щоб усім було що їсти, і цей закон теж радісно сприйняли всі, окрім тих, хто й так щодня розкошував. Коли ж іще кілька корисних нових законів було видано, Ліонель повернувся додому, будував вежі з піску і почувався дуже щасливим.

— Тепер народ любитиме мене, я ж бо придумав стільки гарних законів для нього! — сказав він нянечці.

А вона зауважила:

— Не кажи «гоп!», любий. Ти ще не покінчив з драконом…

Наступного дня була субота, і надвечір дракон врешті показав себе. У всій своїй огидній червіні він несподівано налетів на громадський стадіон і з’їв футбольну команду, двох арбітрів, ворота і навіть м’яча. Люди були обурені, вони казали:

— З таким самим успіхом ми б могли бути республікою. Стільки років збирали йому на корону, і на тобі!..

А розумні люди кивали головами і вели бесіди про занепад вітчизняного футболу. І дійсно, після цього випадку футбол надовго втратив популярність. Ліонель аж зі шкури пнувся цілий тиждень, намагаючись бути добрим королем, і люди вже готові були пробачити йому того книжкового дракона.

— Зрештою, — казали вони, — футбол досить небезпечна гра, може, воно й на краще…

Подейкували, що брутальні та вперті футболісти дуже не сподобалися драконові, і він виплюнув їх у такому місці, де вони могли гратися лише у ниточку та інші ігри, які не роблять людей брутальними та впертими.

Наступної суботи парламент засів, щоб розібратися з драконом. Та, на лихо, дракон, що саме на ту пору прокинувся — адже ж була субота — і сам розібрався з парламентом, і то так, що не зосталося жодного депутата. Були спроби обрати новий парламент, але чомусь політика стала такою ж непопулярною, як і футбол, і ніхто не хотів бути обраним до парламенту. Довелося обходитися без нього. Наступної суботи усі трішечки нервувалися, але дракон поводився тихо і з’їв лише місцевий сиротинець.

Ліонель дуже, ну дуже засмутився. Він відчував, що то його непослух призвів до всіх цих неприємностей з парламентом, і з сиротинцем, і з футбольною командою, тому вважав своїм обов’язком зробити щось, аби виправити становище. Лишалося лише придумати, що саме.

Синя птаха з книги дуже мелодійно співала у трояндових кущах довкола палацу, а метелик став зовсім ручним і частенько сідав Ліонелеві на плече, коли той прогулювався між високих лілей. І юному королю спало на гадку, що не всі чудовиська з