Розкаяний Мельмот [Оноре де Бальзак] (epub) читать постранично

-  Розкаяний Мельмот  (пер. Віктор Йосипович Шовкун) 54 Кб скачать: (epub 2) - (epub 2+fbd)  читать: (полностью) - (постранично) - Оноре де Бальзак

Книга в формате epub! Изображения и текст могут не отображаться!


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


Unknown
Start


Розкаяний Мельмот

Оноре де Бальзак

Переклав Віктор Шовкун

Генералу
баронові де Померелю1 —
на згадку про міцну дружбу,
яка поєднувала наших батьків
і яку ми, сини, досі підтримуємо.
Де Бальзак

Є така порода людей, що її у світі суспільному дбайливо вирощує цивілізація, як ото в світі рослинному квітникарі тепличним способом створюють змішаний вид, що не розмножується ані посівом, ані щепленням. Ідеться про касирів — такий собі людиноподібний гібрид, який поливають релігійними уявленнями, підпирають гільйотиною, підрізають пороками, і росте він собі десь на четвертому поверсі разом із статечною дружиною та надокучливими дітьми. Численні паризькі касири завжди становитимуть загадку для фізіолога. Чи хто-небудь коли розв'язав рівняння з касиром замість ікса? Як знайти людину, що має вічно перебувати біля чужого багатства — адже це однаково, що кота посадити в одну клітку з мишею. Як знайти людину, котра погодиться по сім-вісім годин на добу протягом семи восьмих року сидіти на плетеному стільці в заґратованій комірчині, де й кроку не ступиш, не більшій, ніж каюта морського офіцера? Як знайти людину, в якої таз і коліна не задерев'яніють від цього сидіння? Людину, в якої досить величі для такої малої посади? Людину, яка зневажала б гроші, постійно маючи з ними справу? Зажадайте цю рослину від будь-якої релігії, моралі, школи, інституту і повідомте їм, що середовище, де вона має рости й розвиватися,— це Париж, місто, повне спокус, місто — філіал самого пекла. І ось прийдуть до вас одна за одною всі релігії, усі школи, інститути, моральні системи, усі закони людські, малі й великі, як приходить близький приятель, коли ви попросите, щоб він вам позичив тисячу франків. Усі вони висловлять вам свій жаль, почнуть виправдуватися, покажуть на гільйотину — так само ваш приятель показав би на житло лихваря, як на одні з дверей, що ведуть у лікарню для вбогих. А втім, природа духовного розвитку має свої примхи і дозволяє собі то там, то там створювати чесних людей і чесних касирів. Тому розбійники, котрих ми для окраси називаємо банкірами і котрі купують ліцензію за тисячу екю, як пірат купує дозвіл на вихід у море, так високо цінують цих рідкісних істот, виплеканих у інкубаторі доброчесності, що замикають їх у комірчину й утримують там, як уряд утримує екзотичних звірів. Якщо касир наділений уявою, якщо йому не чужі пристрасті, якщо касир, навіть бездоганний, любить дружину, а вона нудьгує, має амбіції або просто не позбавлена марнославства — тоді касир рано чи пізно спіткнеться. Порийтесь у історії касирського ремесла: ви не наведете жодного випадку, коли б касир, як то кажуть, домігся становища. Одні з них потрапляють на каторгу, другі втікають за кордон, а треті животіють де-небудь на третьому поверсі на вулиці Сен-Луї, у кварталі Маре. Коли паризькі касири усвідомлять свою винятковість, їм ціни не буде. Правда, деякі люди просто створені для того, щоб служити касирами, так само як інші неминуче стають злодіями. Дивовижна в нас цивілізація! Доброчесності суспільство дарує на старість сотню луїдорів ренти, помешкання на третьому поверсі, досхочу хліба, кілька нових нашийних хустинок і молоду дружину з оравою дітлахів. А Пороку, якщо в нього досить зухвалості, якщо він зуміє спритно перекрутити статтю закону, як Тюренн крутив генералом Монтекукулі2, суспільство узаконює крадені мільйони, нагороджує його орденами, осипає почестями й знаками поваги. До того ж і уряд діє у цілковитій згоді з цим глибоко непослідовним суспільством. Скажімо, уряд провадить серед здібної молоді віком від вісімнадцяти до двадцяти років набір рано виявлених талантів, передчасною важкою працею він виснажує великі уми, скликані ним для того, щоб ретельно просіяти їх, як садівники просіюють насіння. До цього діла він приставляє присяжних оцінювачів таланту, які пробірують мізки, як на монетному дворі пробірують золото. Потім із п'ятисот юнаків, що подають великі надії, юнаків, яких щороку постачають йому вершки суспільства, уряд відбирає третину, поміщає її у великі мішки, звані учбовими закладами і там витрушує протягом трьох років. І хоча кожен з таких паростків становить величезний капітал, уряд виготовляє з них своєрідних касирів; призначає їх простими інженерами, використовує як офіцерів артилерії — одне слово, забезпечує їх лише найвищими з підлеглих чинів. А згодом, коли ці обрані люди, щедро начинені математикою і приправлені наукою, досягають п'ятдесятирічного віку, уряд винагороджує їх за службу квартирою на четвертому поверсі, жінкою з купою дітлашні і всіма принадами пересічного існування. І хіба не чудо, що з цих ошуканих людей, буває, іноді виберуться п'ятеро-шестеро геніїв, які досягають суспільних висот?

Такий точний баланс відносин, у які вступають талант і доброчесність з урядом та суспільством у епоху, що вважає себе передовою. Без цього короткого вступу випадок, що стався недавно в Парижі, видався б читачам неймовірним, а