Чорний лабіринт. Книга друга [Василь Сичевський] (fb2) читать постранично, страница - 4

фірми. Власне, ідея антифашистської коаліції, яку підтримував і провадив у життя його кумир Франклін Рузвельт, ніколи не була популярною в тих найвищих колах, які вершать долю Америки.

Для Керка не було секретом, що вже через два дні після смерті Рузвельта в Білому домі постало питання про створення німецького бастіону проти комунізму. Ця політична концепція виникла під тиском тих королів бізнесу, які мали ділові зв'язки з гітлерівською Німеччиною. Едвард Хемфрі був одним із них, адже патенти на нержавіючу сталь належали фірмам «Кемікал Фаундейшн» у Нью-Йорку і концерну Круппа у Рурі. Ще весною сорок п'ятого Джіммі Керк від душі посміявся, коли б хто сказав йому, що новий президент Америки і прем'єр Черчілль у своїй політиці будуть керуватися принципами, розробленими німецьким генеральним штабом, принципами, які були схвалені Гіммлером, Герінгом, а в останні дні «третього рейху» і самим Гітлером.

Мабуть, наступають часи, сумніші за воєнне лихоліття, коли такі яструби почали піднімати голови. Біснуватий Адольф назвав земну кулю «перехідним кубком», і ось після його невдалої спроби оволодіти цим трофеєм маніакальна ідея не дає спати нашим «ультра». Боже! Не карай їх так жорстоко… Не забирай у них розуму…

— Я запросив тебе, — сухо зауважив Хемфрі, — маючи на меті порадитись з вельми важливих питань. Однак бачу — ти не в формі…

Керк обернувся до Хемфрі і побачив, що той сидить за столом і пильно розглядає якісь папери. Генерал підійшов, вийняв хустинку, витер спітнілого лоба.

— Пробач, Едварде. Я слухаю.

Хемфрі жестом запропонував генералові сісти, потім вийняв з теки аркуш і заглибився в читання тексту. Керк думав: «Хто б він був, якби у розвідці становище кожного визначалось за принципом професійної відповідності і таланту? Однак він мій шеф і я мушу з цим рахуватися. Що я робитиму, коли мене усунуть? Поїду в Техас, сидітиму на ранчо, щотижня навідуватимуся до Уїчіто-Фолса випити склянку кислого, забрати пенсію і знову скніти в задусі. Ні, така перспектива не для мене. Поки можна — тримай бистрини. Я був потрібним йому до цього часу, тож треба, щоб і далі він не міг обійтися без мене… Горді мрії про свободу, яку дає високий професіоналізм, треба забути. Все те було модним при Рузвельті. Трумен — мілкота, йому потрібні такі, як Хемфрі, виконавці без власної думки, без фантазії, розмаху. Достоїнство, ініціатива, непересічна особистість — товар, попит на який різко падає.

— Ти знаєш Річарда Скемона? — раптом запитав Хемфрі, не піднімаючи од паперів голови.

— Ні… Хто цей Скемон?

— Начальник політичної комісії нашої цивільної адміністрації в Західному Берліні.

— Я працюю в Баварії. Західний Берлін не моя сфера.

— Цей Скемон доклав чимало зусиль до створення сепаратної німецької держави. Хоче сорок чотири мільйони західних німців поставити стіною проти червоної навали зі Сходу…

— Чудово… Однак для цього треба розірвати всі угоди, всі пакти з росіянами, бо поки вони наші союзники, містер Скемон повинен сидіти тихо…

— Він уже розробляє положення про нашу окупаційну політику на території СРСР.

— Містер Скемон не оригінальний. У нього був попередник…

— Хто?

— Мартін Борман… У сорок першому він увічнив свої думки в аналогічному меморандумі. Там теж йшлося про окупаційний режим на російській території, а сьогодні половина Німеччини червоніє з кожним днем дедалі більше. Рік тому фельдмаршал Монтгомері пробував створити групу «Норд-Вест», що з цього вийшло — ми знаємо…

— Якщо я правильно тебе зрозумів, ти вважаєш таку ідею неприйнятною?

— Ти сам сказав, що знаєш мене більше тридцяти років. За цей час ти повинен був би вивчити мій характер. У мене є одна неприваблива риса.

— Ну, це ти дуже скромно висловлюєшся про свій милий характер, — удавано весело розсміявся шеф.

— Мабуть, ти маєш рацію, проте риса, про яку я веду мову — моя хвороблива доскіпливість. Ще в коледжі я поклав собі за правило ніколи не висловлюватися з питань, які для мене непрояснені до кінця. Отож повернемось до твого питання: чи можливе сьогодні відродження армії, німецької армії, здатної стати нашим союзником у майбутній війні проти червоної Росії? В принципі можливе. Німеччина має досвід відроджень після поразок. Згадати, приміром, вісімнадцятий рік… Однак між вісімнадцятим і сорок п'ятим є значна відмінність. Кайзерівська армія потерпіла поразку, але з фронту повернулася до фатерлянду в повному складі з офіцерами, генералами і каптенармусами; вермахт був розгромлений на території самої Німеччини. Кайзерівська армія зберегла свій Генеральний штаб і генералітет! Сьогодні все виглядає інакше. Країна зазнала повного краху, населення перебуває в стані глибокої соціальної апатії. Щоб розворушити німця, щоб пробудити в ньому бажання знову взятись за гвинтівку, треба чимало часу і великі гроші.

— Слушно, — промовив Хемфрі. — На Німеччину має впасти золотий дощ… Тільки тоді можна