приперся, щоб і собі відхопити автограф. За іронією долі першим мені знов трапився Петер Іверс, басист.
— О, чувак! Oh, yeah, fuck a duck![141] Це ж ти! Це ж ми! — казав вражений бас-гітарист, роздивляючись фотографію.
— Ага! — казав я.
До нас, зацікавлені, підсовувались інші учасники групи.
— О, це ж ми! Глянь! І це було… це було… гм…
— Влітку, в аеропорту Парижа, після перельоту з Мілану, — підказую я.
— Так-так! Точно, — закивали «In Flames» головами, але я сумнівався, що вони пригадали час і місце, адже у них тих перельотів, мабуть, не менш як по три на тиждень.
Затим хлопці охоче втулили автографи на знімку, кожен під власною мармизою, потім потиснули мені руку, а я залишив їм одну фотографію на пам’ять і пішов, побажавши гарного виступу. За годину я вже скакав, верещав і горлав, припертий навалою шведів до сцени в Globen Arena, де п’ятірка волохатих «In Flames» завзято дубасила невмирущу «Only for the Weak»…
Що ж до Мрії… Якийсь час я тинявся Стокгольмом, наче спорожнілий дзбан, якого, знаєте, цюкнеш палкою, і він незадоволено гуде. Я не знав про що думати, про що мріяти, чим заповнити довбешку в моменти нечастого відпочинку. Мрія пішла, залишивши по собі абсолютний вакуум. Щоразу, вткнувшись носом у подушку, я подовгу не міг заснути, ганяючи спорожнілою головою, від вуха до вуха, нічого не варті думки.
Я почувався скелелазом, котрий видерся на жадану і манливу вершину, на той, здавалося, недосяжний і неприступний пік, на який стільки раз дивився і про котрий стільки мріяв з низини, коли перед очі раптово постало безліч інших шпилів — ціле сонмище нових олімпів, ще вищих і ще більш недоступних, яких раніше не було видно з роздолу.
— Тобі потрібно закохатися, — зі знанням справи казав Сьома. — І всьо прайдьот.
І я закохався. Хоча, мабуть, не так як того хотів Сьома. Тепер, продираючись заліпленими імлистими ранками крізь бруковано-бетонні хащі Стокгольма, я вже мав про що думати, життя знов набуло сенсу — народилась нова велика Мрія. І зветься вона…
Проте давайте не будемо поспішати — усьому свій час. Нехай воно йде своїм плином, як кажуть, без вереску і штурханини.
20 липня 2008 — 5 січня 2009
Мексика (Оахака, Мехіко, аеропорт ім. Беніто Хуареса) — уривки розділів I, VII, XI, XII, XIV
Швеція (Стокгольм) — розділи I–V, VIII–XII
Україна (Рівне, Київ) — розділи VI, VII, XIІI–XV
Последние комментарии
20 часов 56 минут назад
1 день 4 часов назад
1 день 19 часов назад
1 день 23 часов назад
1 день 23 часов назад
1 день 23 часов назад