Сплячий лелека [Юрій Ячейкін] (fb2) читать постранично

- Сплячий лелека (а.с. Посланець -2) 702 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2) (скачать исправленную) - Юрій Дмитрович Ячейкін - Петро Поплавський

Настройки текста:




Петро Поплавський, Юрій Ячейкін СПЛЯЧИЙ ЛЕЛЕКА Пригодницький роман


©  http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література




Рецензент П.Ф. Автомонов



Розділ 1 ГРОЗА УЗИМКУ

Рейх готувався до різдва, до нього лишалося два тижні, У вітринах деяких берлінських крамниць уже красувалися смажені гуси. Звісно, ціни шалені. Але ж час — воєнний! Все ж раз на рік можна й порозкошувати. Що важить сотня — друга рейхсмарок, коли марилося цілими маєтками? Чорнозем України, Дону і Кубані лишалося тільки розподілити між сумлінними німецькими бауерами, що повинні цивілізувати тамтешніх дикунів-унтерменшів. Висока й благородна культуртрегерська місія! Рабство? Работоргівля? А що, власне, у цьому поганого? Хіба не рабство породило зразкову навіки-віків античну цивілізацію?

До відома всіх було донесено передріздвяний наказ фюрера.

«Фюрер

і верховний головнокомандуючий збройними силами

ОПЕРАТИВНИЙ НАКАЗ № 1

Літня та осіння кампанії цього року[1] за винятком окремих операцій, які ще тривають, і запланованих наступальних дій місцевого характеру закінчені. Досягнуто величезних успіхів.

Внаслідок могутнього наступу противника притиснуто до Кавказу і Дону, а центральна частина Росії в основному відрізана від життєво важливих для подальшого ведення війни районів Кавказу. На інших ділянках фронту успішно відбито всі відволікаючі удари росіян з незначними для нас втратами. При цьому Противник зазнав величезних людських втрат.

…Нам належить провести ще одну зимову кампанію. Завдання Східного фронту — будь-що утримати здобуті рубежі, давати відсіч на будь-які спроби ворога прорвати їх і тим самим створити сприятливі умови для нашого наступу 1943 року, щоб остаточно знищити найнебезпечнішого противника… В останніх баталіях росіяни знекровлені і тому не зможуть вводити свіжі сили взимку 1942–43 року, як це було минулого року. У будь-якому випадку наступна зима не буде суворіша і важча, аніж минулорічна…»

Здавалося, цей публічний наказ про зимівлю, в якому вже й слівцем не йшлося про бліцкриг[2] і взагалі про близький кінець війни, приспав усіляку пильність і насторогу.

Для міських бюргерів та сільських бауерів фронт неначе припинив існування аж до наступного і, беззаперечно, переможного літа. Для них ніщо не віщувало зимової грози. А хазяйновитий нордичний Санта-Клаус[3], завдяки блискуче організованим реквізиціям по всій поневоленій Європі, а надто — Росії, завбачливо надсилав наперед приготовані різдвяні дарунки. Гери і фрау, задоволено покректуючи та охкаючи, приймали пакунки, на яких тільки поштові штемпелі та зворотні адреси нагадували про Східний фронт.

У цьому самогіпнозі небо війни, звитяжне небо непереможного старонімецького бога грому та бурі Тора, здавалося чистим і безхмарним. Тому коли слово «Сталінград» несподівано загриміло з наче ясного неба, то спершу мало хто міг той грім до пуття осмислити. Наступальні дії радянських військ сприймалися як незначне фронтове пожвавлення суто місцевого значення. Як і передбачав в «Оперативному наказі» на зимівлю несхибний геній провидця-фюрера…

Того дня, 19 листопада 1942 року, мільйони німців і гадки не мали, що ото й почалася агонія «тисячолітнього рейху», що саме в ці, ще порівняно безжурні часи в’яжуться зашморги для нацистських бонз і воєнних злочинців у цивільних смокінгах та генеральських мундирах і що помпезне святкування з нагоди десятиріччя коричневого мороку раптом перетвориться на всеімперські траурні дні по п’яти загиблих арміях.

Того дня імперська преса, теж заколисана тривалою тишею на Східному фронті, друкувала чергову, фанфарну промову рейхсміністра пропаганди доктора Йозефа Геббельса, проголошену ним в промисловому місті Дуйсбурзі: «Мета на Сході визначена й непохитна — радянська воєнна потуга… мусить бути повністю знищена». Рейхслейтер міністерства Східних земель, колишній фольксдойче з Прибалтики і «втікач з червоної Росії», отже, й непересічний знавець її, Альфред Розенберг просторікував у величезному політико-економічному огляді про «будівництво на Сході, що триває». Передова стаття газети «Фолькішер беобахтер», уся мов заслинена від лестощів на адресу дуче, оповідала, як «Італія впевнено йде до перемоги». Отож, «сіренький» рядок лише з одного речення в довгому загальновоєнному зведенні — «Слабкі радянські удари під Сталінградом» — мало хто помітив.

Але за кілька днів зчинилися справжнє газетне сум’яття, різноголоса радіоверемія, повний різнобій пояснень, які суперечили одне одному і, власне, всі загалом нічогісінько не