Вірші [Емілі Дікінсон] (fb2) читать постранично, страница - 2

перевертаються від хвиль.

919

Якщо я зможу серце зупинити від розбиття,

Хоча б одне – не проживу даремно;

Якщо я зможу полегшити чиєсь життя,

Або заспокоїти болі чиїсь, що мучать так щемно,

Або допомогти вільшанці у втраті чуття,

До свого гніздечка повернутися чемно,

Я не проживу даремно.

90

В межах моєї досяжності!

Я могла доторкнутись!

Можливо шанси мала я вдалі!

Тиха прогулялась по селищу,

Тиха прогулялася, прямуючи далі!

Тож Фіалки несподівано вранці

Принишкли собі на лугу;

Пізно занадто для прагнучих пальців,

Бо сталося все це годину тому.

КОМЕНТАРІ

Цей вірш про втрачену можливість у швидкоплинності часу. Один з коментаторів висказав думку, що цей вірш, як продовження теми вірша № 58, про Смерть, щодо якої Дікінсон була одержима. Тож і фіалки принишкли, бо повз них прогулялася Смерть, не помітивши їх, і вони розквітли через годину, невдовзі після сходу сонця.

165

Олень поранений стрибає найвище, -

Я чула, як мисливець розповідає. -

Та це лише Смерті останній екстаз,

А потім дригання його затихає.

Вдарена скеля фонтанує водою,*

Розтоптана сталь пружинить супроти;

Щоки завжди червоніші у того,

Кого жалять смертельно сухоти!

Веселість – це кольчуга страждання,

Яка є оберега й захисний обладунок,

Щоб ніхто не побачив вашу рану криваву,

І від вигуків: «Поранені ви!» порятунок.

КОМЕНТАРІ

Вірш про людину, помираючу від туберкульозу, але яка не бажає чути жалісливих привселюдних про це вигуків. Метафора пораненого оленя, що стрибає найвище перед смертю пов’язується з виглядом хворого в лихоманці, хто наче здорова людина з рум’яними щоками.

«Вдарена скеля фонтанує водою». Натяк на біблейську книгу «Вихід» (Розділ 17 Вірш 6) «Ось Я стану перед лицем твоїм там, на скелі в Хориві, а ти вдариш у скелю, — і вийде із неї вода, і буде пити наро́д!» І зробив Мойсей так на оча́х старши́х Ізраїлевих. (Переклад І. Огієнка)

536

Спочатку просить серце собі насолоди,

А потім через біль виправдання;

А потім тих маленьких знеболювальних,

Щоб вгамувати страждання;

А потім можливість заснути;

А потім, якщо не учинить перешкоду

Його Інквізитора воля,*

Померти попросить свободу!

КОМЕНТАРІ

«...Інквізитора воля». Це, можливо, перший вірш про право безнадійно хворої людини на смерть - евтаназію, щоби визволитися з кайданів невгамовного болю і страждань. Та це може статися тільки з волі Інквізитора. Хтось з коментаторів вважає його чи то Богом, чи то втіленням Смерті. Але поетеса, мабуть, мала на увазі християнську Церкву, через те, що Церква наголошує: людина не може вважати себе володарем свого життя, розпорядником жити їй чи не жити, бо на все воля Божа.

371

Задоволення дорогоцінне й трухляве,

Книгу антикварну зустріти

У сукні, що епоха її одягала;

Привілей, я вважаю, зігріти

Її руку поважну, узявщи

Власною своєю живою,

Зробити один-два переходи зворотньо

У часи, коли вона була молодою.

Думки її химерні й чудернацькі вивчати,

Знання розкривати її мудреців,

Нашого спільного розуму

Літератури стародавніх часів;

Що найбільше цікавило вчених,

Що в суперечках було серцевиною,

Коли Платон фактом ще був безсумнівним,

І Софокл іще був людиною;

Коли Сапфо дівчиною була ще живою,

А Беатріче сукню снігу біліше*

Вдягала, яку Данте обожнював.

Факти, століття багато раніше,

Книга перетинала знайомі,

Як слід в міста приїжджати розмріяні

І казати, що ваші мрії всі були правдою:

Вона жила там, де мрії були засіяні.

Присутність її – зачарування і чари

І ви благаєте не полишати її ваших рук;

Та книги старі хитають головами з пергаменту,

Просто завдаючи танталових мук.*

КОМЕНТАРІ

«...сукню снігу біліше». Звісно, у вірші не говориться, що сукня Беатріче була сніжно-біла, але про це говорить сам Данте у «Новому житті», назвавши її «найчистіше білою».

«танталових мук». Дікінсон використовує слово «tantalize», що вселяє у вас надію щодо отримання бажаного, зазвичай перш ніж розчарувати вас, не давши вам отримати те,

--">

Пожертвовать