ДОДСВОРТ [Сінклер Льюїс] (fb2) читать постранично

Нобелівська

Премія

з літератури

1930

року

SINCLAIR LEWIS

DODSWORTH

1929

СІНКЛЕР ЛЬЮЇС

ДОДСВОРТ

1929

ПЕРЕКЛАД І КОМЕНТАРІ

ОЛЕКСАНДРА ОМЕЛЬЧЕНКА

2025

Присвячується Дороті*

РОЗДІЛ 1

Аристократія Зеніту* танцювала в каное-клубі «Кеннепус»*. Вони піднялися двома східцями на широкий ганок з колонами з соснових стовбурів, з гойданням японських ліхтарів; і ніколи ще не було танцювальних суконь з ширшими рукавами і волоссям, що так чуттєво укладено на маленьких усміхнених голівках, ніколи ще серпневий вечір не був таким осяяним місячним сяйвом, всеосяжним і підходящим для респектабельного роману.

Троє гостей приїхали в тих новомодних автомобілях, бо це був 1903 рік, вершина цивілізації. Наближався четвертий автомобіль, за кермом якого сидів Семюел Додсворт.

Сцена виглядала сентиментальною хромолітографією – покрите брижами озеро, закохані на каное співали «Неллі була леді», всі дуже веселі та щасливі; і Сем Додсворт насолоджувався цим. Він являв собою великого і грізного молодого чоловіка, зі значними каштановими вусами і хаосом каштанового волосся на масивній голові. У свої двадцять вісім років він працював помічником керівника цієї найгаласливішої і найбільш несентиментальної установи - Локомотивного Заводу «Зеніт», а в Єлі (випуск 1896 року) він грав у футбол краще за середній рівень, але добре ставився до найбільш сентиментальних різновидів місячного сяйва.

Сьогодні він знаходився в особливо піднесеному настрої, бо їхав за кермом свого першого автомобіля. І це був не один із тих старомодних «бензинових візків» з двигуном під сидінням. Двигун в нього винесено вперед, під гордий капот завдовжки понад два фути, а рульова колонка була не прямою, а хвацько нахиленою. Автомобіль був спортивний і досить небезпечний, а фари - потужні, що живилися газом ацетиленом. Сем мчав зі швидкістю у дванадцять запаморочливих миль на годину, відчуваючи свою владу, панування над всесвітом.

У каное-клубі його зустрів Діжка Пірсон, гідний захоплення у білих дитячих рукавичках. Діжка - Томас Джей Пірсон - кругленький, невисокий і веселий, блазень і денді в Єлі, був сусідом Сема Додсворта по кімнаті і головним шанувальником протягом усього коледжу, але тепер Діжка почав набувати дратівливої гідності касира і майбутнього президента банку свого батька в Зеніті.

- Це ще й бігає! - здивувався Діжка, коли Сем тріумфально вийшов з автомобіля. - У мене є кінь, готовий відбуксирувати вас назад!

Діжка мусив бути дотепним, що б не сталося.

- Звичайно, він бігає! Б'юся об заклад, я розганявся до вісімнадцяти миль за годину!

- Так! Б'юся об заклад, що колись автомобілі їздитимуть зі швидкістю сорок! - поглузував Діжка. - Авжеж! Вони просто зженуть бідолашного старого коня з дороги!

- Так і буде! І я думаю зв'язатися з цією новою компанією «Ревелейшн», щоб виробляти їх.

- Ви це серйозно, бідолахо?

- Так.

- О, Господи! - Лагідно заволав Діжка. - Не будьте божевільним, Сембо!* Мій тато каже, що автомобілі - це лише примха. Занадто дорого коштують. Через п'ять років, каже, вони зникнуть.

Відповідь Сема була не дуже логічною:

- А що це за юний ангел на ганку?

Якщо вона і була ангелом, дівчина, на яку вказував Сем, то це був ангел із криги: струнка, блискуча, попелясто-білява, її стриманий голос був дуже холодним, коли вона відбивала компліментарні піддразнювання півдюжини шанувальників; кришталевий свічник дівчини серед чорно-білої купи чоловіків.

- Згадайте її... Френсіс Фолкер... Френ Фолкер... дочка старого Германа. Вона рік була за кордоном, а до того була на Сході,* закінчувала... школу. Зовсім ще дівчисько... не більше дев'ятнадцяти чи двадцяти років, гадаю. Божечки, кажуть, що вона говорить німецькою, французькою, італійською, гав-гав і всіма відомими мовами.

Герман Фолкер проклав собі шлях до мільйонів і респектабельності. Його будинок був чи не найбільшим у Зеніті - безумовно, він мав найбільшу кількість башточок, вікон з кольоровим склом і мереживних фіранок - і він був лідером серед американських німців, які витісняли новоанглійців по всій державі* в якості контролерів фінансів і торгівлі. Він розважав німецьких професорів, коли ті приїжджали читати лекції та роздивлятися, і стверджувати, що одна зі справжніх рукописних картин, яку

--">

Пожертвовать