Останній герой та інші вірші [Гілберт Кіт Честертон] (fb2) читать постранично

Гілберт Кіт

Честертон

ОСТАННІЙ ГЕРОЙ

та інші вірші

Переклад і коментарі

Олександра Омельченка

2024

ДОБРІ НОВИНИ

GOOD NEWS

Поміж лугом і хмарами, що мчали навипередки,

У дощ і сутінки, навстріч бажанню й страхам,

Я почув таємницю – на вушко скажу вам:

«Ось дивіться, червоне кільце маргаритки».*

Благословенням і забороною поділена та година

Великим гласом, що прорізав небо, землю і пекло,

Кричачи: «Нас обдурили, мої великі, хіба це не прикро?

Наразі таємницю цю вкрала людина».

Тоді через це зробився я наче вітра шаленство,

Я біг як євангелія і апокаліпсис книжками

Від дверей до дверей з анархічними новими вустами,

Кричачи саме лише богохульство блаженства.

В останній руїні Природи, що в страху ось-ось потоне

У жахливому ієрогліфі перетворення на темну пустелю,

Одна дика форма намотається на останню розхитану скелю

І закричить: «У маргаритки кільце червоне».

КОМЕНТАРІ

«Ось дивіться, червоне кільце маргаритки». У деяких сортів маргаритки, білих і рожевих, на пелюстках є червоне кільце.

ХТО ЙДЕ ДОДОМУ?

WHO GOES HOME?

У місті, що стоїть на ілу і грунті суглиному

Вони кричать у Парламенті: Хто йде додому?

Та не чутно відповідь під склепінням опуклому,

Бо ніхто вже у місті могил не вертає додому.

Однак гинуть і розумом кожен з них осягає,

Що Бог землю цюю великую у жалю зберігає.

Люди, хто знову стали людьми, хто йде додому?

Набатники й трубачі! Хто йде додому?

Кров там на полі і піні моря суровому,

І кров на тілі людини, коли вона йде додому.

І голос прощальний в дорогу... Хто за Перемогу?

І хто за Свободу? І хто йде додому?

ОСТАННІЙ ГЕРОЙ

THE LAST HERO

Буревій з ранку до вечора, з Бергену,* докладаючи немало зусиль,

Вивертав дерева і вежі валив на десятки усюди миль,

І мене понесло, як посинілий листок, силою хвилі шаленої,

Вижбурнутий з дому, позбавлений прапора і нареченої.

Рев небес над головою, наче ангелів війни даються взнаки.

З дощами, що загасили б сонце і з неба геть змили б зірки,

Дощами, наче впало зруйноване море з таємних горішніх світів,

Нічого крім кохання самотнього - ревіння це Божих дощів.

В моїй залі, вороги, їжте і пийте, святкуйте глузливо,

Ви ніколи сонце на небі так не любили, як я любив зливи.

Такою може бути вся битва – зміни весь час і підряд;

Я вкрав у них свою наречену, вони вкрали її назад.

Захопивши її, я їхав і бачив, як постає в неї не страх,

А прекрасніша за живі квіти, ненависть в її очах.

Завше божественна, мене не кохала ніколи і не схилялась;

Захід сонця не любив мене; сила вітру не підкорялась.

Хіба то ніщо, що вона стала величною у вашому володінні?

Сама тиша ставала м’якішою при шлейфа сукні її волочінні.

О ви, хто п’є чашу життя, о ви, хто носить вінець чи корону,

Ви ніколи усмішку жінки так не любили, як я любив набурмосену.

Буревій з ранку до вечора, з Бергену, докладає немало зусиль,

Вони ж їдуть й біжать з півсотнею списів забрати мене у хвиль.

Та все ж не один я помру, не сам, бо силам усім рідний,

Веселий, як давнішнє сонце, як квіти живі бойовий.

Які очі яскраві, яка сталь! Я люблю кожного слугу із веселих.

Кричіть і ставки робіть, вітаючи його на бенкеті сміливих.

Так, я благословляю і люблю їх там, де кожен кров’ю спливає,

Коли меч, яким я махну, падає з неба і їх черепа розбиває.

Коли смерть схожа на світло, а кров на трояндових пелюстків,

Ви ніколи друзів своїх так не любили, як я любив ворогів.

Чи знаєте, що втратить земля, які позики незліченими сумами,

Яке важке золото оповідок ви ховаєте разом з моїми кістками?

Мої кохання на тьмяних лугах, спокійна плавба моїх кораблів,

Скуйовджуючих пурпурний плюмаж дивних і таємних морів.

Побачити цю прекрасну, якою є, землю мені одному це дано,

Удар, що розіб’є моє чоло, розіб’є небесне шатро.

Небеса й дерева, які побачу, коли криваві замість очей пелюстки.

Сьогодні вночі я помру смертю Бога; зі мною помруть всі зірки;

Один звук розколе всі списи і перерве подув сурми у герці;

Ви ніколи в житті так не сміялися, як я

--">

Пожертвовать