Таємниця Боскомської долини [Артур Игнатиус Конан Дойль] (fb2) читать постранично

Артур Конан Дойл Таємниця Боскомської долини

Пригода з горбанем

Одного літнього вечора, за кілька місяців після мого одруження, я сидів біля каміна й докурював свою останню люльку, дрімаючи над якимось романом, — весь день бігав і втомився до нестями. Моя дружина піднялася нагору, у спальню, та й слуги вже подалися на спочинок — я чув, як замикалися вхідні двері. Я піднявся й почав вибивати люльку, як раптом пролунав дзвоник.

Я зиркнув на годинник. Була за чверть дванадцята. Запізно для гостя. Я подумав, що мене кличуть до пацієнта й доведеться сидіти всю ніч біля його ліжка. З невдоволенням на обличчі я вийшов у передпокій і відчинив двері. І страшенно здивувався: на порозі стояв Шерлок Голмс.

— Ватсоне, — сказав він, — сподіваюся, ви ще не лягли.

— Радий вас бачити, Голмсе.

— Ви здивовані, це й не дивно! Але вважаю, що у вас відлягло від серця! Гм... Ви курите той самий тютюн, що й у парубоцькі часи. Помилитися неможливо: на вашому костюмі є пухнастий попіл. Й одразу видно, що ви звикли носити військовий однострій, Ватсоне. Вам ніколи не прикинутися справжнім цивільним, поки не покинете звичку засовувати хустинку за обшлаг рукава. Ви мене приймете сьогодні?

—  Із задоволенням.

— Ви казали, що маєте кімнату для одного гостя, і ваш вішак для капелюхів свідчить про те, що вона зараз порожня.

— Буду радий, якщо заночуєте в мене.

— Дякую. У такому разі повішу свій капелюх на вільний гачок. Бачу, у вашому будинку побував робітник. Отже, щось сталося. Сподіваюся, каналізація працює?

— Ні, це газ...

— Ага! На вашому лінолеумі залишилися два сліди від цвяхів його черевиків... саме у тому місці, куди падає світло. Ні, дякую, я вже повечеряв у Ватерлоо, але із задоволенням викурю з вами люльку.

Я подав йому свій кисет, детектив розмістився навпроти й якийсь час мовчки пахкав. Я чудово знав, що привести його до мене такої пізньої пори могла лише дуже важлива справа, і терпляче чекав, коли детектив сам озветься.

— Бачу, зараз вам доводиться багато працювати за фахом, — кинув він на мене проникливий погляд.

— Авжеж, сьогодні був особливо важкий день, — відповів я, подумав і додав: — Можливо, ви вважаєте це ідіотським, але не збагну, як ви про це здогадалися.

Голмс усміхнувся.

— Я ж знаю ваші звички, мій любий Ватсоне, — сказав він. — Коли маєте мало візитів, то ходите пішки, а коли багато — берете кеб. Позаяк бачу, що ваші черевики не брудні, а лише легко запилюжені, то я ні хвилини не вагався зробити висновок, що тепер у вас дуже багато роботи і ви їздите кебом.

— Бездоганно! — вигукнув я.

— Елементарно, — додав він. — Це саме той випадок, коли можна легко вразити уяву співрозмовника, котрий випускає з уваги якусь незначну обставину, на якій, однак, ґрунтується весь перебіг міркувань. Те саме, мій любий Ватсоне, можна сказати й про ваші оповіданнячка, що інтригують читача лише тому, що ви зумисне замовчуєте певні подробиці. Зараз я опинився в становищі цих самих читачів, бо тримаю в руках кілька ниток однієї дуже дивної справи, пояснити яку можна, лише знаючи всі обставини. І я їх дізнаюся, Ватсоне, неодмінно дізнаюся!

Очі його заблищали, запалі щоки порожевіли. На мить на його обличчі з’явився вогник неспокійної та пристрасної натури, але моментально згас. І обличчя знову перетворилося на безпристрасну маску, як у індіанця. Про Голмса часто казали, що він не людина, а машина.

— У справі є цікаві нюанси, — додав він. — Я б навіть сказав — винятково цікаві обставини. Мені здається, що я вже близький до її розкриття. Залишається з’ясувати небагато. Якби ви погодилися поїхати зі мною, то добряче б мені прислужилися.

— Матиму за честь.

— Могли б ви податися завтра до Олдершота?

— Не сумніваюся, що Джексон не відмовиться навідати моїх пацієнтів.

— Поїдемо потягом, який відходить від Ватерлоо о десятій годині одинадцять хвилин.

— Дуже добре. Якраз устигну домовитися з Джексоном.

— У такому разі, якщо ви ще не дуже хочете спати, я коротко розкажу, що сталося й що треба робити.

— До вашого приходу я дуже хотів спати. Але тепер нізащо не засну.

— Я коротко, але спробую не оминути нічого важливого. Можливо, ви читали про цю подію в газетах. Маю на увазі ймовірне вбивство полковника Берклі з полку «Роял Манстерз», розквартированого в Олдершоті.

— Ні, не читав.

— Отже, вона ще не набула широкого розголосу. Або не встигла. Полковника знайшли мертвим усього два дні тому. Факти ось які. Як ви знаєте, «Роял Манстерз» — одна з найбоєздатніших військових частин британської армії. Полк відзначився і в Кримській кампанії, і під час повстання сипаїв. До минулого понеділка ним командував Джеймс Берклі, заслужений вояк, котрий почав службу рядовим, за хоробрість отримав офіцерське звання й урешті-решт став командиром полку, в який прийшов рекрутом. Полковник Берклі одружився, коли ще був сержантом. Його