Злодійка, яка постукала біді в двері [Майкл МакКланг] (fb2) читать постранично

Злодійка, яка постукала біді в двері

Амра Тетіс -- 3

Майкл МакКланг

Переклад з англійської -- полігНОТ

------------------------------------------------------

https://www.facebook.com/pg/PoligNOT

Заходьте на мою сторінку на Facebook і підписуйтеся, щоб довідуватися про нові переклади.

телеграм канал ПОЛІГНОТ -- https://t.me/POLIGNOT

Абанон тримає Клинок, що Ненависть Шепоче,

Моранос – Кинджал Пристрасті,

Нінкаші стискає Клинок Люті непевно,

Яким вона пронизала серце свого шаленого пана.

Гелетія стискає Ніж званий Зуб Зими,

Вісіні тримає Клинок, що Поневолює і Засліпляє,

Густ б‘ється кинджалом, що Бозна-де Вдаряє,

І лихо спіткає душу, яку він знайде.

Калара гострить Ніж, що Розсікає Ніч,

Нещадна Ксит має Кинджал, що Душі Краде;

Вісім Клинків у Богині, і один

З восьми…

Ніж

Його не мучила нетерплячка.

Він існував більше ніж тисячу років. Його створили з єдиною метою. Після тисячолітнього очікування на відповідні умови, тоді століття таємних, обережних маніпуляцій, і врешті двадцяти років відкритого втручання в справи смертних, він майже досягнув своєї мети.

Ніж, що Розсікає Ніч спровокував дві війни, разом з чумою, голодом і стражданнями, які вони принесли. Він був відповідальним за десятки тисяч смертей.

Його не мучила нетерплячка, і його не мучили докори сумління.

Ніж вміло направив події, щоб справити, що сотні, можливо тисячі, біженців, в основному сиріт війни, втечуть в Белларіус, в надії, що Місто на Горі дасть притулок від божевілля, яке коїлося на півдні. Ця надія виявилася більше ніж примарною. Ніж про це подбав.

Ножа не мучила совість. У нього була мета, страхітливий розум і безмежна сила.

Зацікавлено Ніж спостерігав за дітьми, що заполонили місто, і не діставши допомоги, розчавлені під вагою злиднів, розпачу і голоду, перетворилися в дрібних злодюжок, тоді в підступних злочинців, врешті – майже всі – в холоднокровних вбивців. Але найуважніше він спостерігав за жменькою, яка перетворилася в досконалих бійців. Звісно, тих, хто помер ніхто не оплакував, хоча Ніж пам‘ятав їх. Ніж пам‘ятав усе.

Це повинні були бути діти, принаймні так встановив Ніж кілька століть тому. Просто дорослі не були достатньо податливими. А Ножу потрібно було сформувати особистість з особливим набором рис.

Когось кмітливого.

Когось з майже нелюдською волею вижити. Когось хто викликав довіру, а навіть любов.

Когось здатного наперекір всьому перемагати в розпачливих, брутальних ситуаціях.

Когось, кого за певних обставин, шляхом маніпуляцій можна змусити робити те, що потрібно Ножу.

І цей хтось повинен бути жінкою.

Ножа, що Розсікає Ніч не мучила нетерплячка чи більшість інших основних людських емоцій. Але він знав що таке задоволення і передчуття. Він відчував їх, коли привів у рух останній цикл жахливих подій.

Він майже досягнув своєї мети.

Розділ 1

У Ніч Халфи, одну з найбурхливіших святкових ночей Люсерніса, хтось прислав мені голову Борольда в кедровій коробці.

Я була сама вдома, насолоджувалася келихом червоного Гол-Шена і перечитувала епічну і кумедну “Залізну Відьму” Дюббука, коли хтось постукав у двері. Спочатку я знехтувала стуком, впевнена, що це п‘яна компанія ходить і виспівує серенади перед великими будинками на Променаді в надії на святкову щедрість. Тоді, хто б це не був, знайшов шнур дзвінка і почав смикати. І смикати. І смикати.

Я зітхнула і попленталася відчиняти двері, проклинаючи всіх п‘яничок і не вперше запитуючи себе, чи не було б краще, якби ми з Хольгреном найняли якусь прислугу. Це мені заманулося жити у великому будинку на Променаді. Мені навіть на думку не спало, скільки зусиль потрібно буде потратити, щоб утримувати навіть невеличкий особняк в більш-менш пристойному стані. Його збудували з гадкою про обслуговуючий персонал, а по ньому тинялися тільки ми з Хольгреном. Інколи я почувалася, як сквотер у своєму власному домі. Переважно, це було тоді, коли на мене з презирством дивилися сусіди.

Так чи інакше, Хольгрену було байдуже, але в мене викликала огиду сама думка про покоївку чи слугу. Гадаю, я надто часто бачила, як мати мила підлогу, по якій їй інакше не дозволили б ходити, прала, перелицьовувала і вишивала надто багато одягу, якого вона ніколи не могла собі дозволити носити. І я бачила, як батько пропивав ті копійки, що вона заробляла, а це повернуло мої думки до п‘яних дурнів під дверима. В мене виникло раптове,