105-144 Кіллмайстер збірка детективів про Ніка Картера [Лев Шкловский] (fb2) читать постранично, страница - 2

шовком ногах ідеально підкреслювала струнке тіло щедро подароване матір'ю-природою. Сказати, що вона була приголомшливою, навряд чи буде справедливо. Вона була просто приголомшливою. І, ніби її форм було недостатньо, щоб привернути увагу, у неї були блискучі очі типу «йди і подивись сюди, моя люба», які чіплялися за твої і не відводилися, будь ласка, чи ні. Мені це сподобалося.

Вона зігнулася навпіл і запросила мене увійти, простягнувши руку з величезними нігтями, покритими криваво-червоним лаком. Наприкінці вузького коридору я обминув фіранку з бісеру і пішов за нею у приймальню, оформлену в стилі сучасного масажного салону. Чорний оксамит і червоний нейлон були змішані з буйством пінопласту та штучного дерева з дерева тика. Безліч китайських ляльок, кожна з яких була привабливішою за іншу, лежала на диванах і диванчиках.

- Месьє хоче повне лікування із добавками? - спитала господиня, поклавши руку на плече.

Вона висунула одну ногу. Шматки сукні розсунулися, оголивши стегно, обриси якого заслуговують на вивчення, а трохи вище - зародок «доповнення».

- У нас дуже чисті дівчата, - запевнила вона.

Потім, як торговець кіньми, що пропонує живу худобу, вона взялася без подальших преамбул хвалитися мені незліченними якостями свого стада. За його словами, персонал та обслуговування не мають собі рівних. Вона змусила мене так сильно захопитися і так зацікавитися, що за інших обставин я, можливо, перестав би спокуситися і поторгувався. Бо якою б не була ціна, я тепер був певен, що окуплю свої гроші. Але на мене чекали.

Я запитав. - У вас є парилка?

Миттєво на червоних губах дами з'явився похмурий вигляд. Тактильні задоволення, які вона намагалася мені дати, були явно прибутковішими, ніж просто парилка.

Вона наполягала. - Не треба масажу?

- Ні, - відповів я.

Вона зробила мені жест рукою, значення якого, я вважаю, розуміють усі без необхідності додавати слова.

- Ні, - повторив я. Не сьогодні. Але все одно спасибі.

"Добре", - сказала вона, виглядаючи глибоко стривоженою. Тож нам сюди.

Вибачаючись, що я став причиною такого розчарування, я поспішив наслідувати її приклад. У дальньому кінці кімнати були відчинені жерстяні двері, і я пішов за нею в кімнату по підлозі, вкритій чорною та білою пластиковою плиткою.

- Я дам тобі ключ від твоєї роздягальні. Це вісімнадцять гонконгських доларів (3 долари США) - вона пояснила, перш ніж саркастично додала: Чи не буде це занадто багато для гаманця мосьє?

- Все гаразд, - відповів я. Думаю, я побалую себе цим маленьким божевіллям.

Двері за моєю спиною сердито грюкнули.

Я заплатив за вхід, взяв портфель і ключ, які мені дали, і подався шукати свою роздягальню. Місце було приблизно таким же універсальним характером, як непристойний жест Леді Дракон. Зі своїми прикрученими до підлоги дерев'яними лавами та білими шафками з вм'ятинами та іржею він у будь-якому разі виглядав як кілька американських роздягальень.

Я був один, що дозволило мені спокійно розплутати кобуру. Довелося прибрати мій 9-міліметровий Люгер Вільгельміну, принаймні тимчасово. Мені було важко прийти в сауну з рушником, прив'язаним до талії, та Вільгельмін під пахвою. Я все ще міг тримати П'єра, моє маленьке яйце, повне смертельного газу, яке я сховав у промежині. Мій прекрасний кинджал, старий добрий Х'юго збирався побути тихо з Вільгельміною, теплою у своєму замшевому футлярі.

, Насправді, у мене не було причин підозрювати Пій Чу. Йому було що продати мені, а в мене була хороша винагорода, яку я міг дати йому натомість. Тому основна ділова позиція - утримуватися від спроб зазіхнути життя клієнта.

Ця сума становила двісті тисяч доларів, за яку багато хто продав би батька та матір. Але документ Пій Чу був безцінний, і, звичайно, він, як ніхто інший, міг знати це. Тому моїм єдиним обґрунтованим побоюванням було дізнатися, що він відмовиться від моєї пропозиції. Але в нинішньому вигляді було б безглуздо відмовлятися. А поки що мені довелося задовольнятися своїм соло. Без перегородки. І з великою майстерністю. Я сподівався, що Пій Чу буде достатньо загнаний у куток, щоб накинутися на мою пропозицію. Якби він цього не зробив, все одно було б час імпровізувати. Але нас там не було...

Дотримуючись цієї дуже важливої аргументації, я перестав роздягатися і обернув пошарпаний рушник навколо талії, вихідний колір якого мав бути білим. Моя зброя залишилася в невеликій металевій шафі, я прикріпив ключ до кісточки за допомогою гумки, призначеної для цієї мети. Потім я вирушив у парову лазню, що на кожному кроці супроводжується дзвоном. «Дін! Донг! Маленький ключик радісно дзвенів на моїй нозі. Якби моє інтерв'ю з Пою Чу відповідало цій сприятливій гармонії, боги були б зі мною.

Але як тільки я штовхнув важкі сталеві двері, що вели в парну, я відчув себе так, наче мене кинули боги. Або, точніше, вони запросили мене випробувати смак пекла. Густа