Горіхова шкатулка [Ієн Мак'юен] (fb2) читать постранично, страница - 54

покладено на привітний сніжно-білий живіт другої.

Її серцебиття далеке, зглушене, але знайоме, як знайомий приспів, котрого не чув півжиття. Це музика з позначкою «анданте», м’які кроки, що ведуть мене до справжньої відчиненої брами. Я не можу заперечувати свого жаху. Але я змучений, як моряк із розбитого корабля на щасливому березі. Я провалююся, поки океан облизує мені щиколотки.

* * *

Ми з Труді, певно, задрімали. Я не знаю, скільки хвилин минуло, поки ми не почули дзвоник. Як виразно він звучить. Клод досі тут, досі сподівається знайти свій паспорт. Либонь, спускався його шукати. Тепер він іде до домофона. Кидає погляд на екран і відвертається. Ніякої несподіванки.

— Четверо, — каже він, радше сам до себе.

Ми споглядаємо. Це кінець. Усе закінчується погано. Інакше й не могло.

Мати пересовує мене, так що ми можемо обмінятися довгим поглядом. Мить, на яку я так чекав. Батько мав рацію, це чудове обличчя. Волосся темніше, ніж я думав, очі блідішого зеленого, щоки досі рум’яні від нещодавніх зусиль, ніс справді манесенький. Здається, я бачу цілий світ у цьому лиці. Прекрасному. Лагідному. Убивчому. Я чую, як Клод перетинає кімнату покірним кроком, щоби спуститися донизу. Не має готової фрази. Навіть у цю мить відпочинку, протягом цього довгого, жадібного погляду в материні очі, я думаю про таксі, що чекає на вулиці. Дарма. Час його відпустити. І думаю про нашу камеру — сподіваюся, не замаленьку —і, за її важкими дверми, виходжені сходинки нагору: спершу смуток, за ним правосуддя, за ним — сенс. А далі — хаос.

Ієн Мак’юен

Горіхова шкаралупа

Лауреат Букерівської премії за роман «Амстердам», автор «Спокути», що отримала оскароносну екранізацію, переповідає безсмертну трагедію з іще ніколи не баченої точки зору.

«Розумний, дотепний і цілковито захопливий роман... Переконлива демонстрація Мак’юеном хисту оповідача, точності і контролю над словом, а на додачу — новонабуте щире задоволення від вибагливої словесної гімнастики у стилі Тома Стоппарда»

The New York Times

«Компактний та принадний... Текст — стрункий та жилавий, часто — просто розкішний. Мак’юен показав себе як один із найдосвідченіших майстрів сюжету та стилю».

The New York Times Book Review

«Неймовірний... Несподівано напружений, блискуче інтелектуальний та глибинно серйозний».

Washington Post

Примітки

1

«Так має бути», зі струнного квартету № 16, Ор. 135 Бетховена (тут і далі — прим. пер.).

(обратно)

2

Шордіч — район в Іст-Енді, у східному Лондоні; етимологічно його назва, ймовірно, походить від слів sewer ditch — «каналізаційна канава», «риштак».

(обратно)

3

Вірш Роберта Сервіса (1874-1958) і поема Томаса Стернза Еліота (1888-1965).

(обратно)

4

Неокласичний стиль XVIII ст., названий на честь його засновників, братів Роберта і Джеймса Адамів.

(обратно)

5

Рядки з «Кануну святої Агнеси» Джона Кітса й «Гімну приреченої молоді» Вілфреда Оуена.

(обратно)

6

Район у центрі Лондона, у Вестмінстері. Дослівно «Ліс святого Йоана» («святого Джона»): колись на цьому місці був ліс, який належав лицарям ордену святого Йоана — госпітальєрам.

(обратно)

7

3 «Улісса» Джеймса Джойса, розділ «Сцилла і Харибда», пер. О. Тереха й О. Мокровольського.

(обратно)

8

Дягель (Archangelica oficinalis)— трав’яниста медоносна рослина родини зонтичних.

(обратно)

9

Девіз на гербі Вільяма Шекспіра.

(обратно)

10

«Вміють тут плакать над горем» — з «Енеїди» Вергілія, 1:462, пер. М. Білика.

(обратно)

11

3 «Улісса» Джеймса Джойса, розділ «Телемак», пер. О. Тереха й О. Мокровольського.

(обратно)

12

3 невеликими змінами — цитата з «Левіафана» Т. Гоббса, пер. Р. Димерця, В. Єрмоленка, Н. Іванової, Є. Мірошниченка, Т. Олійник.

(обратно)

13

Прімроуз-гіл, дослівно — «Первоцвітовий пагорб», — один із найпрестижніших і найдорожчих районів у північному Лондоні, із північного боку Регентського парку.

(обратно)

14

Пісня Елтона Джона 1973 року, присвячена Мерилін Монро, яка померла за 11 років до того; 1997 року він записав нову версію пісні в пам’ять про принцесу Діану.

(обратно)