Бiлi звiрi [Ігор Маркович Росоховатський] (fb2) читать постранично, страница - 11

матиму нiякого вiдношення до твоїх дослiдiв.

На одну-єдину мить вiн зустрiвся очима з братом i побачив: той зрозумiв, якого болю завдав йому.

— Роби, як знаєш, — вiдповiв Євген. — Але пам'ятай: те, що лишиться пiсля нас, — це i є наша справжня цiна, наша суть, тобто ми самi».

…Тiм торкнув Семенове плече, щоб нагадати про себе. I тодi той насилу вимовив:

— У легендi була правда. Це небеснi звiрi. I знаєш, з якої планети?

В його очах з'явився недобрий блиск, який не сподобався Тiмовi. Вiн заглянув через плече товариша i побачив лiтери, вибитi на металi.

— Хай йому чорт, невже це…

Тiм замовк, пiдшукуючи потрiбнi слова. Його обличчя скривилося. Вiн хапав повiтря ротом, мов риба, захлинаючись вiд образи й лютi, вiд дурної безпорадностi, вiд свiдомостi того, що вже нiчого не можна змiнити, що все вже сталося. Цi почуття переповнювали його, гнiтили. Вiн не знав, як позбутися їх. Давлячись вiд огиди, вiн виплюнув кiлька непристойних слiв.

Семен здивовано звiв голову.

— Не допоможе, — сказав вiн. — Перевiрено.

Вiн мiцно стулив губи, i Тiм ще раз вiдзначив, якi вони схожi iз своїм знаменитим братом. Вони разом працювали в генетичному центрi, згадував Тiм. Семен пiшов звiдти пiсля сварки з братом. Казали, що приводом до неї була якась дрiбниця: Євген хотiв негайно перевiрити вплив космiчного випромiнювання на виведену ним винятково чисту породу мишей, якi нiбито здатнi вiдчувати найнезначнiшi порцiї опромiнення. А Семен вважав, що робити це рано. В подальшому тi мишi мали бути iндикаторами на кораблях i у фiзичних лабораторiях…

Рiзко пролунав Семенiв голос:

— Можна вважати доведеним, що на цiй планетi бiлих звiрiв практично не лишилося.

Тiм подивився йому просто в очi:

— Отже, ми можемо повертатися назад?

— Так, — вiдповiв Семен. — Але спершу я передам дещо на корабель.

Вiн увiмкнув передавач. Тiм слухав Семена й думав: на кораблi здивуються його рекомендацiям, однак виконають їх. Семен просив, щоб уся команда й пiдручнi автомати негайно почали збирати насiння i сiк чагарника лиху.

Тiмовi хотiлося спитати, навiщо їм так багато, однак вiн промовчав i взявся допомагати Семеновi упаковувати кiстяк бiлого звiра, готувати його до транспортування.

— Щелепи в них точнiсiнько такi, як у земних гризунiв, — зазначив вiн. — Тiльки набагато бiльшi…

— Нiчого дивного, — вiдгукнувся Семен. — Коли їхнi предки перебували в бiосупутнику, вони називалися бiлими мишами… Так, так, бiлими лабораторними мишами, — повторив вiн. — Земнi генетики, щоб одержати iдеальнi iндикатори для космiчних кораблiв i орбiтальних станцiй, вивели надчисту породу! Надмiрно чутливу до випромiнювань.

— Це був той самий бiосупутник, який потягла за собою комета? — спитав Тiм. Вiн волiв би не питати, та треба було з'ясувати все до кiнця.

— Так. Вона потягла його i повела за собою, мов бичка на мотузочку…

Тiм бачив: Семеновi губи пересохли, i вiн раз у раз облизує їх. Бажаючи якось утiшити товариша, Тiм сказав:

— Мандрiвка з кометою могла викликати мутацiю.

— Могла, — вiдрубав Семен. — Однак це не зменшує нiчиєї вини. Той, хто виводив чисту породу, зобов'язаний був передбачити й такi наслiдки. В тому ж, що чужинцi пристосувалися до мiсцевих умов краще, нiж самi аборигени, нема нiчого дивного. Iсторiя нашої Землi знає чимало прикладiв, коли рослини, тварини або мiкроби, занесенi з одних мiсць в iншi, пригнiчували i губили мiсцевi породи… До речi… вiн помовчав, напружено думаючи про щось i рухаючи жовнами, — чиста порода могла зазнати мутацiї в такому ж напрямку не лише в космосi.

Його очi блищали двома сталевими кульками, в яких вiдбивалося свiтло. Брови, застиглi й напруженi, здавалися двома стрiлами, вже накладеними на тятиву. Семен згадував, як одного разу Євген сказав: «Ця порода мишей гарна ще й тим, що розмножується втричi iнтенсивнiше вiд будь-якої iншої породи мишей. Пiд час польоту змiниться щонайменше чотирнадцять поколiнь, кожне з яких перебуватиме в космосi на три тижнi менше попереднього. Ми можемо з'ясувати з бiльшою точнiстю, що означає ця рiзниця для впливу космiчного випромiнювання на мозок тварин. Тодi я вiдповiм на твоє питання про психiчнi зрушення у деяких космонавтiв на далеких рейсах…» I ще звучали в нього у вухах Євгеновi слова: «Те, що залишається пiсля нас, — це i є наша справжня цiна, наша суть, тобто ми самi…»

Невже вiн усе життя помилявся в своєму братовi, а водночас, виходить, i в собi?

Корабель сiв на космодромi штучного супутника. Пiдйомник прийняв металеву сигару капсули в пружнi обiйми i опустив на нижнiй ярус. Цього разу, порушуючи субординацiю, Семен першим вийшов iз капсули. Привiтався з диспетчером i, дивлячись на його золотi нашивки, спитав:

— Ну, що там, на Землi?

— Ви вже знаєте? — здивувався диспетчер. — Але звiдки?

— Про що це ви? — спитав астронавiгатор. — Що сталося?

— На Землi з'явилися якiсь незнанi бiлi звiрi, — вiдповiв диспетчер. — Кажуть, що вони…

— Ми привезли засiб боротьби з ними, — урвав його Семен. — Треба негайно доставити його на Землю.