Наодинці з собою [Марк Аврелій] (fb2) читать постранично

Марк Аврелій Наодинці з собою Роздуми

На шляху до Марка Аврелія

Імператор-філософ — така характеристика віддавна усталилася в європейській культурній традиції за римлянином Марком Аврелієм Антоніном^[1]. А втім, кожна історична доба, кожне покоління, кожна суспільна течія, кожен мислитель, які так чи так покликалися на Марка Аврелія, вкладали в цю характеристику своє розуміння — і ці розмаїті погляди на античну постать через призму щоразу іншої ідеологічної програми ледве чи могли дати змогу пильніше до неї приглянутися.

В літературі середньовічної Візантії поганин Марк Аврелій постає обізнаним у багатьох науках мудрецем і сповненим чеснот праведником, якому мало що бракує до навернення в істинну віру, а то й до святості: йому приписують і чудотворство (імператор нібито накликав дощ, коли його військо знемагало від нестачі води), і смерть, ледь не мученицьку (за хронікою Георгія Амартола, його отруїли підступні недоброзичливці); зауважмо, що цей образ мудрого й милосердного владця, майже-християнина, перейняла й давньоруська традиція.

Ренесансна Європа вбачала в Маркові Аврелієві досконалий взірець правителя-гуманіста, чия розсудливість в управлінні державою базується на всебічній освіченості та людинолюбному світогляді. Порівнювали з імператором-філософом і ранньомодерних «просвітлених монархів» — чи не для того передусім, щоб оздобити позолотою «людяності» і «спільного блага» абсолютистське правління й агресивну імперську експансію; парадоксально, але пізніші апологети більш чи менш радикальних демократичних реформ частенько малювали на своєму прапорі того ж таки Марка Аврелія.

Подібно до постаті імператора-філософа, знову й знову конструйованої відповідно до «вимог часу», змінювалося й прочитання славетного твору, з яким в уяві широкого загалу й асоціюється передусім його особа — серії нотаток у дванадцяти книгах, що мають традиційну назву «Роздуми». Арета, архиєпископ Кесарії, в листі, писаному близько 907 р., називає цей твір «вельми пожиточною книгою» — очевидно, пожиточною для спасіння душі; церковний історик Никифор Калліст Ксантопул (XIV ст.) вважає, що «Роздуми» — це письмове напучення синові Коммоду, і цим вписує твір римського імператора у традиційний візантійський жанр «повчань дітям», до якого, між іншим, належить і знамените «Повчання» Володимира Мономаха.

У Західній Європі «Роздуми» вперше видав (разом із латинським перекладом) німецький гуманіст Вільгельм Гольцман (знаний також як Ксиландр) у 1559 р. в Цюріху. Суспільство пізнього Відродження сприйняло «Роздуми» передовсім як збірник коротких настанов на тему людського щастя. Потужний сплеск релігійної свідомості, пов'язаний з Реформацією та Контрреформацією, також наклав відбиток на прочитання Марка Аврелія: ледве чи знайдеться ранньомодерний видавець чи перекладач цього твору, який не долучив би до тексту власних рефлексій щодо тотожності висловлених там ідей із тими, що їх можна знайти в Біблії. Тим-то «Роздуми» стали в один ряд із популярними тоді «духовними щоденниками» та «духовними путівниками». Гляньмо на титули: найдавніший англійський переклад Мерика Казобона зветься «Марк Аврелій Антонін. Його роздуми про самого себе, де трактується про природне щастя людини — в чому воно полягає і якими засобами його досягти»^[2]; дещо пізніший, Джеремі Кольєра, — «Імператор Марк Антонін. Його бесіди зі самим собою»^[3]; німецький переклад Йогана Адольфа Гофмана має назву «Повчальні роздуми римського імператора Марка Аврелія Антоніна про самого себе»^[4]. Цікаво, що в сприйнятті «Роздумів» простежується виразна паралель також із «Думками» Блеза Паскаля; навіть традиційний французький заголовок твору Марка Аврелія — такий самий, як у знаменитих паскалівських рефлексій: «Pensées». Ймовірно, саме ця паралель дала поштовх одній із пізніших версій щодо природи «Роздумів» — мовляв, Марк Аврелій, як і Паскаль, підготував нотатки для створення цілісного морального трактату, який, однак, лишився ненаписаним (або ж не зберігся).

До XIX ст. за твором Марка Аврелія остаточно закріпилася репутація чудового матеріалу для честивих розважань, щедрого джерела духовної розради і невичерпної скарбниці повчальних сентенцій. Про тодішню популярність «Роздумів» свідчить, зокрема, те, що до 1800 р. в Англії повний переклад їх здійснили чотири рази^[5], перевидали загалом 84 рази; в Росії ще наприкінці XVIII ст. на так званих «народних картинках» — морально-дидактичних ілюстрованих аркушах — з'являється зображення Марка Аврелія в супроводі цитат із «Роздумів», а століттям пізніше послідовники ідей Льва Толстого поширюють серед селян численні дешеві перевидання і цілого твору, і вибраних уривків із нього.