Марсіанські "зайці" [Олесь Павлович Бердник] (pdf) читать постранично, страница - 5

з них. На
них були записані уроки навчання для дошкільнят.
УР змонтував у палаті кінопроектор, запустив пер­
ший фільм. Ікс та Ігрек, побачивши на екрані постать
жінки, яка дивилася на них і щось говорила, радісно
кинулися до неї. Але вони зіткнулися з холодною
16

поверхнею екрана. Діти здивовано відступили, знову
підійшли ближче. Жінка, як і раніше, не виходила до
них, вона перебувала у білій рамці.
Діти довго плакали від образи, а УР стояв над
ними, не розуміючи, чого їм треба. Він знову ввімкнув
кінофільм, але маленькі космонавти не хотіли дивити­
ся на нього.
Та минули дні, і дітям забажалося знову погляну­
ти на постать, яка була такою хвилюючою і рідною.
Вони показали УРу на кінопроектор. Автомат охоче
ввімкнув апарат. На цей раз діти сиділи спокійно і ди­
вилися на жінку. Вони уважно прислухалися до її
слів, намагаючись зрозуміти, чого вона хоче...
Минав час. Діти вже повторяли багато слів, які
промовляла жінка. Вона називала ймення предметів,
істот, вона показувала маленьким учням чудові крає­
види Землі — ліси, океани, чарівні ріки і золоті моря
хлібів, потужні заводи і лабораторії, сквери з веселою
дітворою і світлі класи у школах.
Діти почали розмовляти. УР, нарешті, впустив їх
в інші приміщення, але не дозволив нічого чіпати на
пультах управління. Близнята з подивом дивилися на
зоряне небо за ілюмінаторами, запитували:
— Урчик, а чого тьотя нам показує і воду, і ліс, а
тут тільки зірочки сяють?
— Вода і ліс на Землі, — пояснював УР. — Зем­
ля — це наша планета.
— А де вона, Урчик?
— Далеко, серед зірок.
— А ми побачимо її?
— Побачите. Але не скоро. Спершу треба побува­
ти на іншій планеті.
— На іншій Землі?
— Так.
— А для чого?
17

— Є таке завдання. Ви потім узнаєте.
— Урчик! А живої тьоті тут немає? Чого вона
лише на екрані? Чому вона не показується нам?
УР подумав над цим запитанням, завагався. Якесь
сплетіння асоціацій не дозволяло йому сказати, що на
кораблі були живі космонавти, що вони загинули.
І тому автомат відповів:
— Ви одні тут, Ікс і Ігрек. Вам Земля дала зав­
дання. Незабаром я скажу вам про нього. А тьотю
слухайтеся. Вона вчить вас, щоб ви зрозуміли зав­
дання.
V

Пішов п'ятий рік. Зореліт «Серце» наближався до
системи зірки Епсілон Ерідана — мети подорожі.
Урчик перевірив дані всіх вузлів корабля і ввімкнув
автомати гальмування. Телескопічні установки зоре­
льота свідчили, що біля зірки є планета. Після роз­
рахунків УР спрямував корабель до неї. При підході
до планети він дозволив Іксу та Ігреку сидіти у кріслах
пілота і штурмана. Вони дивилися на екрани пе­
рископів, захоплено вигукували:
— Дивись, дивись — яка здорова куля!
— Вона роздувається!
— То не куля, — пояснював УР, — то планета, до
якої ми летимо.
— Інша Земля? — запитували діти.
— Інша.
— Вона така сама, як і наша?
— Побачимо. Ми для цього й прибули сюди.
Зореліт пробив хмари і помчав над планетою. Вни­
зу виднілися темні простори океану, синюваті звиви
рік, масиви лісів і хребти високих гір. УР увімкнув
приймачі енергії всіх частот, виділив хвилю, на якій
18

було зловлено на Землі сигнали. Прилади відзначили,
що ритмічні сигнали набули величезної сили. Вони ста­
ли особливо потужними тоді, коли зореліт пролітав
над широким плоскогір’ям. Зробивши ще один виток
навколо планети, УР дав команду вести корабель на
посадку. Керівні автомати слухняно виконали наказ.
Діти здивовано і злякано дивилися в перископ,
тривожно запитували УРа:
— Ми падаємо?
— Ні, сідаємо на планету.
— Ми не розіб’ємось?
— Ні. Сидіть спокійно.
— А що це таке — широке і синє?
— То океан.
— А на Землі він інакший!
— Бо ви бачили його із берега.
— А це що — зелене?
— Ліси.
— A в них є звірі, як на Землі?
— Напевне, є.
— Ой, як здорово! — вигукував Ігрек.
— От би походить у них! — вторив йому Ікс.
— Ще походите, — запевняв УР. — Не заважайте.
Зореліт, здригаючись від потужних потоків повіт­
ря, повільно опускався серед плоскогір’я, недалеко від
дивовижної, високої конічної споруди...
VI

Діти захоплено визирали в ілюмінатори, оглядали
місцевість. Вони бачили зарості густих дерев, біло­
сніжні вершини гір, золотий диск тутешнього сонця.
Все це було дуже схоже на те, що вони спостерігали
у фільмах про Землю.
— Урчик, — просили вони свою няньку. — Ми по­
19

гуляємо в лісі. Ми ж бачили — діти на Землі гуляють
у лісах.
— Підождіть, — попередив УP. — Тут може бути
небезпечно. Я мушу все перевірити сам.
Він спустився вниз, закривши перед тим дітей в
ізоляторі. Перейшовши у вихідний шлюз, продезин­
фікував його і вийшов назовні. Пересуватись було
важко. Під ногами-коліщатами відчувалася не гла­
денька підлога приміщень зорельота, а нерівний ске­
лястий грунт. Але УР не звернув на те уваги, йому
треба було будь-що оглянути дивну будівлю, звідки
чулися сигнали.
Конічна