Марсіанські "зайці" [Олесь Павлович Бердник] (pdf) читать постранично, страница - 3

підсунула до УРа.
— Тепер все гаразд, — почувся голос автомата. —
Я виконаю ваше прохання, Маріє. Монтаж забере не
більше трьох годин. Діти витерплять стільки?
— Постарайся... скоріше, Урчик, — майже не­
чутно озвалася жінка. — Там біля них... в пляш­
ках... УП.
— Я знаю, — заспокоїв УР. — Я бачив. Так робив
капітан.
— Вірно, Урчик... Дякую тобі... Все інше... прочи­
тай... Поспішай, друже...
Марія звелася на ноги, намацала керівний пульт,
ввімкнула зв’язок. Тихо скомандувала:
— Ізолятор. Палату дев’ять...
У каюту ввірвався пронизливий крик дітей. На
екрані з’явилося зображення широкого ліжка. На
ньому звивалися два маленькі тільця новонародже­
них, сповитих у білі пелюшки. Вони галасували,
10

вимагаючи їжі, жалібно кривилися, не відчуваючи
біля себе теплого тіла матері. Марія судорожно підня­
лася, впираючись руками в пульт, сльози відчаю зро­
сили її обличчя.
— Зараз... я зараз, маленькі мої... я прийду...
Вона ступила до дверей, забувши про все на світі.
Крик дітей, їхній жалібний поклик владно ввірвав­
ся в материнське серце, потягнув її до синів.
— Маріє! Не можна, — попередив УP.
Вона не чула слів автомата. Добралася до дверей,
простягла руки і впала ниць на порозі. На неї покоти­
лася звідусіль зоряна безодня, заколисала і поглину­
ла у своє безмежне лоно...
II

УР кілька хвилин дивився червоними очима на тіло
жінки. Потім пролунав його дзвінкий голос:
— Маріє! Чому ви не рухаєтесь?
Жінка не відповідала. Вогники автомата тривож­
но замиготіли. Він сказав сам собі:
— Марія перестала існувати.
Подумавши, додав:
— Треба поспішати.
Він притягнув до себе руками-маніпуляторами
прибиральну машину і уважно оглянув її, аналізую­
чи конструкцію. Потім впевнено розібрав верхню час­
тину, яка, власне, й займалася прибиранням, зали­
шивши підставку з ногами-коліщатами. УР довго роз­
глядав рухову частину механізму, вивчав систему
моторчиків, реле і живлення. Подумавши, збагнув, як
можна ввімкнути підставку до своєї системи, щоб пе­
ретворювати імпульси-бажання в рух. Для цього
треба було попрацювати не менше двох годин.
11

УР згадав про маленьких людей. Він підняв ру­
ку-маніпулятор, ввімкнув систему зв’язку і попро­
сив керуючого робота дати ізолятор, палату номер
дев’ять.
Діти знемагали від крику. УР швидко виключив
зв’язок, промовив:
— Їхня система потребує енергії. Маленькі люди
вимагають живлення. УР зробить все, що необхідно,
і прийде до них.
Він підсунувся до інструментальної шафи, відчи­
нив її, знайшов там витки проводів, інструменти, яки­
ми користувався капітан. УР подумав, розшукав у
своїй пам’яті інформацію про прийом роботи, яку тре­
ба виконати. Згадавши все, він хутко почав перебудо­
ву підставки. Коли проводи з’єднали руховий вузол
«кінцівок» з енергетичним центром автомата, він, під­
нявшись на руках-маніпуляторах, «сів» на підставку.
Наклавши з боків кілька пластинок, УР з’єднав себе
з ногами-коліщатами.
— Здається, все, — сказав він, посилаючи в систе­
му руху імпульс-бажання.
Коліщата закрутились. УР швидко помчав до две­
рей, вдарився об поріг. Сказав:
— Не треба поспішати. УР ще не звик. Необхідне
тренування, накопичення досвіду.
Подумавши, УР промовив:
— А тепер — в ізолятор.
Він підкотився до дверей, де лежала Марія. Спря­
мувавши на неї приймачі радіації, УР відзначив висо­
ку активність випромінювання тіла. Він обережно охо­
пив Марію руками, відтягнув її вбік. Подивився на
неї, подумав про те, що треба дослідити її тіло,
а також тіла інших космонавтів. Але це потім, після
відвідин ізолятора.
УР минув довгий коридор, обмацуючи шлях
12

поперед себе невидимими променями локації. Нарешті
він підкотився до круглого люка ізолятора і підняв ру­
ку, щоб натиснути кнопку. Потім згадав, що зараже­
ний радіацією. Він вернувся назад, зайшов у лабора­
торний відсік і ввімкнув аналізаторну установку.
Його поверхня справді була радіоактивною. УР увім­
кнув дезинфекційний пристрій, прийняв потужний га­
зовий душ. Після цього він, вже не вагаючись, уві­
йшов до ізолятора.
Ось і палата № 9. УР відчинив двері. Пронизли­
ві крики маленьких космонавтів оглушили його. УР
миттю
зменшив
потужність
сприймання
звуку,
сказав:
— Маленькі люди ще не вміють контролювати ви­
трату своєї енергії. Я згодом навчу їх.
Він підкотився до широкого ліжка, заглянув у ньо­
го. Обличчя дітей — маленькі, зморщені — були багро­
вими від натуги. УР поглянув навколо. Рядом із ліж­
ком стояв стілець, а на ньому — два флакони з черво­
ними м’якими наконечниками. УР взяв один флакон,
прочитав: УП.
— Марія сказала, що їм треба давати УП, —
згадав автомат.
Він сунув м’який наконечник у рот одній дитині,
потім другій. Немовлята миттю замовкли, смокчучи
приємний напій. Тільки інколи, в паузах між смоктан­
ням, вони ще жалібно схлипували, ніби