Остап Вишня
ХТО ВИНЕН?
Гумореска
Мал. Сідорова
Розкажу я. братця, вам, через віщо не так швидко й не так повно шириться та квітне театральна справа на Україні нашій Радянській...
Ширитись-то вона шириться, та не так, як-би нам хотілося... А нам-би хотілося, щоб у кожному селі, при кожнім селянськім будинкові, при кожній хаті читальні, а то й просто собі при просторій клуні — та був-би хороший драматичний гурток, злитий, витриманий, солідний...
Щоб так грав, щоб так грав.?! Одне слово, ви самі знаєте, щоб як він грав. Так чого ще нема цього?!. А от послухайте, чого..
Розкажу я вам, братця, про випадки з власної практики. А власна практика в мене була, бо нема-ж на Україні такої людини, щоб у «театрі» не грала, і не так просто собі грала, а грала «найкраще од усіх»...
***
І я грав... І, само собою розумієтся, «найкраще од усіх»...
Діло було може давно, а може й недавно. Заснували ми аматорський гурток... Артисти всі такі, що «дай тільки показать»...
Було, Терешко прийде до школи, де ото ми збиралися, стане серед хати й каже:
— Я їм як заграю, так, їй-же богу, як Садовський! От побачите!
Та всі ми були такі, що... Та куди там?
Сидиш у школі, доки ото вчителька прийде (а вчителька в нас за режисер була) й думаєш:
— Ох, і вуса-ж намалюю! А сорочку яку надіну, та сині штани, та червоний поясь?!. Куди ото Терешко заграє?! Я їм як заграю?!
І артистки такі-ж, як і ми: хороші... Сидять, насіння лускають, перешіптуються одна з одною... Дивляться на Терешка чи на котрого з нас, а з очей так і стрибає:
— Почекай! Почекай! Ось я як вив'яжусь! Ось я як уквітчаюсь! Буде тоді тобі Садовський!!
***
Довго ото ми так ходили, обговорювали все... П'єс чекали. П'єс у нас не було, так учителька до міста по них послала...
Приїхали п'єси.
Поприлітали ми до школи, аж тримтимо всі...
Показує вчителька п'єси: «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», і «Невольник».
— Почнемо, — каже, — з «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Це — дуже хороша п'єса... Маруся труїть Грицька, а сама співає.. І Хома зарізується... Дуже хороша п'єса...
Прочитала вона нам ту п'єсу... П'єса таки дуже хороша... Про любов… А що вже ролі?! Особливо для Грицька й для Марусі...
—От як-би мені Грицька, — думаю собі. А Одарка Перепелівна присунулася до мене, та:
— Я Марусю гратиму, а ти Грицька! От як заграємо!?! Тільки-ж цілуватись не насправжки, а так тільки, щоб губами не притулятися... Губи ніби до губ, а щоб «цмок» — так щоб не зовсім... Добре?
— Добре, — кажу...
— Так ти-ж дивись!
— Ну, йдіть, — каже вчителька, — додому, а взавтра приходьте, ролі будемо розподіляти...
Цілу ніч не спав я, все думав, які вуса я намалюю... І як ото очі ті обмалювати, щоб великі були, велики... І ото думаю собі, як я падатиму, коли мене вже Маруся отруїть... Витягнусь, думаю собі, вже витягнусь, так ніби мене правцем узяло, праву ногу підійму, вона задріжить, як у корчах, а я так жалісно-жалісно до Марусі:
— Марусе! Що ти наробила?!
І вмру.
А засинаючи, так кулаком під рядном нахвалився:
— Підождіть, — мовляв. — Я вам заграю!!
***
Другого дня були в школі ми всі дуже зарані, ще вчителька й пообідати не встигла...
Ходимо, один на одного поглядаємо й ніхто нікому нічого не говоримо.
– Все одно, я Грицька гратиму, — кожний сам собі думає...
— Все одно, я Марусю гратиму, — кожна сама собі думає...
Вийшла вчителька...
— Ну, хлопці й дівчата, давайте будемо ролі призначати… Марусю, значить, гратиму я...
Зирк я на Одарку на Перепелівну:
— От тобі, думаю, й «цмок так щоб і не зовсім»...
А дівчата всі так ніби ото бджоли, коли на них димом пхукнуть... Голови в плечі повтягали й на керсетки собі дивляться...
— А от ти, Одарко Перепелівно, — вчителька до Одарки. —Дарину гратимєш... Роля невеличка, ти з нею й управишся, як слід...
Дивлюсь: сопе, сопе, сопе моя Одарка... А потім:
— Не гратиму я, мабуть... Мені ніколи... Мати казали, що коноплі до посту щоб допрясти...
Встала Одарка й вийшла...
А за нею всі дівчата з хати — шаміль-шаміль-шаміль...
Залишилися самі хлопці...
— Що це таке з дівчатами? — вчителька питає...
— Хто й зна...
— Ну, що-ж, давайте за чоловічі ролі. Грицька погодився грати фершал, з Дейкалівки. Він дуже хороший артист... А хто-ж із вас, хлопці, на Потапа та на Хому..?
Та до мене:
— Може ти, Остапе, Потапа заграєш? Із ножем він ото на Грицька накидаєтся...
— А я думав, що я-б Гр…
— Ні, Грицька ти не вдереш... То дуже трудна роля... Там трагизму з драматизмом багато... Тобі більше Потап підходить...
—Ні, — кажу, — мабуть, я не гратиму. На тім тижні, — батько казали, — під хуру треба їхати... Пшеницю до міста повеземо! Грайте самі,..
І пішов... І думав усю дорогу:
Потапа я їм гратиму?! Хай самі грають...
І всі хлопці пішли...
І правильно зробили...
Що-ж їм маленькі ролі грати, чи що, коли кожний із їх може найкраще Грицька заграти...
Не краще, положим, ніж я, а всеж-ж таки... І не вийшла в нас вистава...
* * *
Хто тут винен? Думаєте, вчителька?
— Ні!
— П'єса винна. Автор винен...
Коли вже ти пишеш п'єсу, пиши так, щоб усі головні ролі були! Хіба тобі не все одно, як писати?! Так чого-ж ти одному велику ролю пишеш, головну, а другому — дрогорядну, маленьку...
Тепер, брат, рівність!
А через авторів і вистави часто не відбуваються... Театральна справа страждає...
Так от, братця, хто винен!
6/11 1925 р.
_____________________________
Примітка.
Гумореска Остапа Вишні «Хто винен?» представлена тут за публікацією у харківському журналі «Сільський театр» № 1, 1926.
Оглавление
Остап Вишня
ХТО ВИНЕН?
Примітка.
Последние комментарии
12 часов 27 минут назад
16 часов 34 минут назад
16 часов 52 минут назад
17 часов 12 минут назад
19 часов 54 минут назад
1 день 3 часов назад