Про мертвих, живих і ненароджених. Герої (не)війни [Олег Криштопа] (fb2) читать постранично

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

2016

ISBN 978-617-12-2085-0 (FB2)

Жодну з частин цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва

Електронна версія зроблена за виданням:

УДК 94(477)

ББК 63.3(4Укр)6

К85

Дизайнер обкладинки Олексій Чекаль

ISBN 978-617-12-1635-8

© Depositphotos / MrHamster, обкладинка, 2016

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2016

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», худож-нє оформлення, 2016

Краснопілля

Було –25 °С, але сонячно. Сніг іскрився — аж боляче дивитися. Золотисто-біла безкрая рівнина і таке саме небо — без помежів’я між ними. Нарешті приземлення: ліворуч від дороги з’явилися пофарбовані в синє і жовте лінії електропередачі, а праворуч — хрести. Краснопільський цвинтар під Дніпропетровськом. На його околиці — могили військових.

Я сподівався, що когось тут побачу — родичів, друзів, побратимів. Не було нікого. Тільки чорна ворона сиділа на одному з пам’ятників і спокійно спостерігала за нами. У снігу не було навіть натяку на стежку. Ми важко йшли по крижаній кірці, іноді провалюючись мало не по коліна.

Усього кілька пам’ятників, де-не-де фотокартки, переважно однаковісінькі казенні хрести з написом «Тимчасово не встановлений захисник України. Реєстр №…». І дати смерті. Майже в усіх — 29 серпня 2014-го. Іловайськ.

Я намагався фотографувати таблички з іменами, щоб потім щось дізнатися принаймні про ідентифікованих. Зробив лише кілька фото, потім пальці замерзли так, що телефон випадав із рук.

— У мене однокласник на війні загинув, — раптом сказала Надійка, моя місцева провідниця. — Ми в школі практично не спілкувалися. Уже останнім часом знайшли якісь спільні теми. А потім дізналася, що він загинув. На похорон не змогла піти. Нам пізно сказали, того дня я була дружкою на весіллі…

Весілля важливіше за похорон. Життя перемагає смерть.

Уже два роки в країні війна, і до неї звикли. Більше того — її перестали помічати. Несвідомо. Свідомо. Щоденні звістки про поранених і загиблих не вражають. У п’ятницю ввечері в пабах неможливо знайти вільний столик, концерти і виставки, політики ведуть боротьбу за владу і ресурси.

— Неможливо постійно носити тавро печалі на обличчі, — сказала одна волонтерка.

— У попередню війну, ту, що зараз називають Другою світовою, усе ж було так само, — каже інший. — Затуляли вікна фіранкою — і були танці. Це ж природа, проти неї не попреш. Продовження роду. Під час війни неймовірно хочеться їба…ся.

За кілька годин після Краснопілля ми з Надійкою зайшли в гості погрітися до дніпропетровського музиканта. У нього теж загинув однокласник. Саме під Іловайськом. Похований на Краснопільському кладовищі.

— Ми там кліп зняли, — хвалиться знайомий. — Прибігла адміністрація, хотіли нас вигнати — мовляв, дозвіл потрібен, але на святу справу він не потрібен.

Він вмикає кліп. Мені не подобається. Танці на кістках. Такого нині багато. Сподіваюся, ця книжка — не танці на кістках.

У перші місяці війни всі хлопці у формі були героями. Героїзували навіть відвертих покидьків. Сьогодні вчорашні захисники викликають страх і дискомфорт. Мертві менш страшні, ніж живі.

Слово герой грецького походження і означає «звитяжець, лицар». Етимологи ідуть ще далі — до санскриту — і кажуть, що первісно ішлося про захисника. Уже давні греки з їхньою любов’ю до міфів перетворили реальних героїв-захисників на вигаданих ідеальних створінь, напівбогів, утім, усе ж смертних. Тому навіть у грецьких міфах герої помирають. Не вмирають вони, як би це банально не звучало, лише в переказах і пам’яті.

Ця книга — спроба по свіжих слідах згадати декого із захисників, героїв — хай вибачать ті, про кого не згадали, бо тоді був би потрібен багатотомник. Ми свідомо уникали писати про тих, кого часто показували по телевізору. Щоб не міфологізувати війну. Хотіли показати захисників такими як є. Звичайними і водночас надзвичайними людьми, які свідомо чи ні потрапили у м’ясорубку історії. Кожен вийшов із цього випробування по-різному.

P. S. Краснопільське кладовище. Коротко про встановлених і невстановлених героїв

У нього нема навіть фото. Тільки номер. Козирний. 7077. Нікому принести квітів, запалити свічку. Родина залишилася на окупованій Луганщині. Він сам родом звідти — з безкраїх степів Донбасу. Звання — майор. Начальник штабу батальйону 93-ї бригади. Коли виходили з Іловайська, він сидів у БМП (бойова машина піхоти) поруч із водієм.

— Якщо