ЗАМИРАЙЛО Віктор Дмитрович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.
Графік, живописець, театральний художник.
З міщанської родини.
Народився 12 (24) листопада 1868 р. в м. Черкасах Київської губернії Російської імперії (нині –
адміністративний центр однойменної області України).
Помер 2 жовтня 1939 р. в м. Петергофі Ленінградської області СРСР (нині – м. Петропалац
Ленінградської області РФ). Похований на цвинтарі інтернату для безпритульних. Могила не
збереглася.
Закінчив Київську малювальну школу М. Мурашко (1881-1886),
Працював помічником у В. Васнецова, М. Врубеля, М. Нестерова, на книжкові видавництва І.
Кнебел, О. Ступіна, І. Ситіна, «Земля і фабрика», «Друкар», «Червона новина», «Алконост».
Член об’єднання «Світ мистецтва» (1914).
Разом з М. Врубелем реставрував фрески Кирилівської церкви, а з В. Васнецовим – виконував
написи і орнаменти для Володимирського собору у Києві. Його живопис відрізнявся експресією, зламаністю і графічністю.
Як книжковий графік дебютував стилізованим рукописним текстом до ювілейного видання «Пісні
про віщого Олега» О. Пушкіна, здійсненого за розпорядженням створеної імператором комісії з
нагоди 100-річчя з дня народження поета (1899). Нині небезпідставно вважається одним із
шедеврів оформлення російської книги на межі XIX-XX ст. Московський торговий будинок «BS-
Владліт» за примірник книги на аукціоні запросив 5000 американських доларів (2006).
Обкладинки З. відрізнялися вигадкою, оригінальним стилем орнаментації, декоративним
багатством шрифтів. Він яскраво і індивідуально сполучив шрифт з орнаментом. В ілюстраціях
віддавав перевагу казкам, баладам, легендам, тобто, фантастичним, повним вигадливих
контрастів образам. При цьому вмів лаконічно і цікаво передавати сюжет літературного твору.
Серед найвідоміших ілюстрацій – до видань: «Джек – підкорювач велетнів» К. Чуковського
(1921), «Як ні в чому не бувало» О. Толстого (1924), «Мандрівка Гуллівера» Д. Свіфта (середина
1920-х), «Маленький шарпак» Д. Грінвуда (1929).
Наш земляк – творець великої серії фантастичних малюнків під спільною назвою «Капричіо»
(1908-1910).
З. виконав 18 ескізів декорацій до опери А. Г. Рубінштейна «Демон» (1919 ).
Добутки З. зберігаються в Третьяковській галереї, в музеї Інституту російської літератури (обидва
– м. Москва), Державному російському музеї (м. Санкт-Петербург). Місцезнаходження багатьох
робіт – невідоме.
Трагічний кінець життя З.: сліпого і безпорадного, його всі забули і видатний графік скінчив свої
дні в заміському будинку для старців.
Серед друзів та близьких знайомих З. – М. Врубель, В. Васнецов, Є. Шварц, Д. Мітрохін, К.
Чуковський, М. Нестеров, М. Добужинський та ін.
***
НЕ МОЖНА НЕ ДИВУВАТИСЯ
, з життєвого кредо В. Замирайла
Дивлячись на світ, не можна не дивуватися.
ДО ВАС ПРОХАННЯ, з листа М. Врубеля В. Замирайлові влітку 1896 р.
Високошановний Вікторе Дмитровичу,
Не нарікайте на мене, якщо помилився у вашому по-батькові; я так звик величати вас: Замирайло.
У мене до Вас велике прохання: після отримання цього листа підіть до Олексія Викуловича
Морозова – це там, де я працював панно – погляньте на них ще раз; а потім сходіть до фотографа і
не соромлячись ціною (Олексій Викулович обіцяв мені заплатити рахунок фотографа) запросіть
сфотографувати по 6 екземплярів кожного панно...
...Мені, далебі, совісно Вас утрудняти. Але Ви не відмовите? Мені все це так важливо, а тим часом
сам я раніше жовтня не буду в Москві. Не відмовте повідомити мене, як все пішло, за адресою
Швейцарія – Suisse Lucerne Altsweizerhaus. Vrobel.
Тисну Вашу руку
М. Врубель.
БЛАГОРОДНИЙ, ГОРДИЙ, ПРИНЦИПОВИЙ, з статті «Замирайло Віктор Дмитрович» на
hghltd.yandex.net
Ідеї до України приходили не з півночі, а із заходу, через Будапешт і Прагу, потім Львів і, нарешті, Київ. ...Романтичному складу таланту молодого Віктора Замирайла імпонували містичні і таємничі
мотиви робіт Густава Доре. Цю зараженість літературою і романтизмом книжкової ілюстрації
художник проніс крізь усе життя.
У 1928 році Комітет з популяризації художніх ідей (до речі, непогано б завести такий Комітет і
зараз), мав намір надрукувати книгу Бенуа з обкладинкою Замирайла «Виникнення «Світу
Мистецтва», але, на жаль, ставлення до цього об’єднання художників у влади змінилося, і книга не
була випущена. Гоніння на художників почалися ще раніше, за декілька років до цього. Їх
звинувачували в гріху стилізації, у відірваності від життя тощо.
...Доречно зауважити, Замирайло до останніх днів життя являв собою дивну в післяреволюційну
епоху постать: ходив в старомодній крилатці, яка розвивалася на вітру, в широкополому капелюсі
«болівар», з великим бантом на блузі, був благородний, гордий, принциповий і тому подібне.
ХУДОЖНИК-ОДИНАК, із «Спогадів» Г. Єпіфанова
У 1927 році на курсовому іспиті разом з нашими педагогами з’явився, запрошений Мітрохіним,
його друг Віктор Дмитрович Замирайло. Ми вже знали цього дивака, який багатьох з нас вже
давно заінтригував. Одягнений він був у пальто-крилатку, з копицею сивого волосся, що
вибивалося з-під капелюха і з лупою в руці. Кожну роботу він ретельно переглядав у лупу,
вишукуючи, як ми потім довідалися, слід рейсфедера чи лінійки.
Це була дуже своєрідна людина. Вдома в нього існували свої правила зустрічі з бажаючими його
відвідати. Якщо у вікні був вивішений лист паперу з малюнком черепа і кісток – краще його не
турбувати.
Живучи в комунальній квартирі, він від роздратування, яке викликав шум сусідів, шпурляв у
стінну перегородку стільці і книги.
Замирайло пережив захоплення цирковою наїзницею, котра часто фігурувала в його добутках, як
основний сюжет, і під враженням свого захоплення ним була створена акварель «Відьма». Якось, обідаючи в ресторані, він опинився поруч із сусіднім столиком, де обідала група офіцерів, і один з
них грубо відгукнувся про цю наїзницю. Художник, не довго думаючи, встав, підійшов до столика
і дав ляпас офіцеру, який погано сказав про його даму. Офіцер вихопив шаблю, намірюючись
ударити кривдника, проте втрутилася публіка і згасила скандал.
У мистецтві є художники, творчість яких у значній мірі обумовлена біографічними моментами. І є
відокремлені мрійники, келійні затворники, чиє життя небагате зовнішніми подіями, але
зосереджене на внутрішньому досвідові, чия творчість живиться не видимістю, а спогляданням, зверненим до схованок власної свідомості. До цієї другої категорії і належав Віктор Дмитрович
Замирайло.
…Щоб не говорили про вплив на нього Дорі, Гранвіля і навіть Врубеля, для нас очевидна
виняткова своєрідність цього майстра, який вмів по своєму бачити світ і по своєму його
відображати.
Творчість близьких за духом художників іноді дає йому якийсь стимул, тему, натяк, але в
конкретному втіленні того чи іншого задуму він завжди вірний собі, своєму смаку, своєму
світосприйманню. Навіть у слабких малюнках Замирайло немає банальності, немає трафарету,
немає дешевої ремісничої жвавості. Завжди почувається великий художник, наполегливий і
сумлінний.
В акварелях Замирайло особливого розгляду заслуговує колорит і улюблений прийом – м’який
сірий мишачий тон розведеної туші чи сепії. Іноді він підфарбовує малюнок, застосовуючи
неяскраві, приглушені тони в нечисленних вишуканих сполученнях.
В. Д. Замирайло – типовий художник-одинак. У нього не може бути послідовників і наслідувачів.
Він не створить школи. У нього навряд чи можна вчитися. Та, власне, ми в нього і не вчилися, тільки вдячно любувалися його роботами, вникаючи в напівпримарний, таємничий, моторошний,
але прекрасний світ фантазії. Я дякую долі, що мені довелось у свій час так близько його бачити і
доторкнутися до його творчості.
Він найсильніший там, де не зв’язаний ніяким завданням, ніяким заздалегідь даним сюжетом.
Раптово породжені з надр підсвідомого життя встають перед ним образи невимовно чарівні.
А хіба цього мало для молодого студента, що збагачує свою душу такою могутньою радістю? А
яка виникає атмосфера для процесу творчості! Скільки пробуджується схвильованих почуттів! За
все це я надзвичайно вдячний Замирайлові. Усе це сторицею перекриває сухі, нормальні процеси
звичайної школи. Небезпека впасти в безпредметну лірику теж дуже близька. І я нескінченно
вдячний щасливій порі навчання в Замирайла. Спасибі і Д. І. Мітрохіну за те, що не побоявся
залучити до педагогіки такого складного, але найцікавішого майстра. Це, по суті, одна з
найяскравіших сторінок мого скромного життя.
До геть похилих років Замирайло жив під опікою колишньої натурниці, нескінченно йому
відданої, на руках якої і помер. Натурницю, що опікувалася Віктором Дмитровичем, я не знав. Не
знаю і її прізвища...
ВІДЧУТТЯ НЕРЕАЛЬНОСТІ, з книги Є. Шварца «Білий вовк»
Я побачив у редакції людину невисоку, з обличчям апатичним, блідим, трохи одутлим. Це і був
він, таємничий Замирайло. У редакції він тримався, як усі, відповідав на запитання цілком
поштиво. А коли пішов, то молоді художники відгукнулися про нього нешанобливо, зауваживши,
що він – епігон Дорі.
...Прямую до Лернера, пушкініста і літературознавця. Я повинен довідатися в нього, хто така –
відома своїм багатством, благочестям і впливом у колах вищого духівництва особа, яку згадували
у Панаєвої.
До Лернера потрапляю через кухню. Усі парадні двері в Петрограді ще забиті. Можливо, саме тут
я побачив кішку на кухонному цебрі, а до Замирайла стукався знадвору. В одному не сумніваюся: голодне і холодне місто відчував і там, і тут; і на підступах до талановитого художника, і на кухні
в літературознавця; і в квартирі Чуковського, куди потрапляли теж через кухню з давним-давно, роки назад, остиглою плитою.
…Приголомшений і затуманений усім різноманіттям пережитих пригод, повертаюся я в
Манежний провулок, до свого володаря.
Високі стелі, високі вікна без фіранок, світло б’є в обличчя. Корній Іванович дивиться на мене
своїми незрозумілими очима, і дивне почуття нереальності всього, що відбувається, охоплює мене.
Навіщо я ходив до Лернера, у Публічну бібліотеку, стукався до Замирайла? Чи потрібні
Чуковському всі ці праці, що лежать на письмовому столі, і навіщо йому секретар? Та й сам
Корній Іванович – чи існує він?!
РОБОТУ НЕ ВПІЗНАЛИ, з рецензії І. Ободова «Третій аукціон М. В. Добужинського»
Особливу прикрість викликають коряві елементи недостатньої компетентності укладачів нового, апріорі, звичайно ж, необхідного багатьом, – на безриб’я! – каталогу.
…Олівцевий малюнок 1920 року рішуче названий «На набережних Неви». Проте, хоча персонаж
на першому плані і зображений «по-кайботськи», однак у ньому за округлим силуетом і
характерній стрижці з довгими пасмами прекрасно впізнається Віктор Замирайлом...
Понад те, внизу малюнка рукою автора чітко написано: «В. Д. Замирайло» – тільки для цього
треба ретельно вдивитися в оригінал чи у його репродукцію в інтернет-версії.
ВОЛОХАТЕ СЕРЦЕ, бувальщина
Якось К. Чуковський попрохав Є. Шварца сходити до В. Замирайла і довідатися, коли будуть
готові малюнки до певної дитячої книги.
Посланець пізніше розповідав, що він потрапив у нетрі – сирі і темні. Завзято і неспинно Є. Шварц
довго стукав в оббиті клейонкою двері. За два кроки від нього на підлозі лежала перевернена
догори дном ванна, невідомо навіщо витягнена з належного вмістища. На помийному цебрі
прилаштувалася кішка, котра з відразою, обтрушуючись так, що бризки летять в усі боки, їла...
солоний огірок.
Гість втомився грюкати руками і почав робити це ногою. Аж доки з дверей навпроти не визирнула
пані в хустці. І повідомили, що художник вдома, але, уже зрозуміло, не відчинить.
– Він взагалі нікому не відчиняє, – додала сусідка.
– Волохате серце! – подумав Є. Шварц з гіркотою. – Адже це я стукаю, я. Як можна ховатися від
мене? Хіба я тебе скривджу?
Волохате серце – так називав себе Замирайло, виправдуючись перед товаришем, якого дарма
скривдив.
А обурений Є. Шварц так і пішов геть, не достукавшись.
Последние комментарии
37 минут 48 секунд назад
47 минут 17 секунд назад
52 минут 34 секунд назад
1 час 12 минут назад
1 час 21 минут назад
1 час 42 минут назад