Мартос Иван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

вчилися

у стародавніх майстрів, опанували ремесло вирубування з мармуру.

ДЯДЬКА ВБИЛИ БАНДИТИ, з дослідження О. Машкіна «Матеріали фонду малоросійського

губернського правління ЦДІАК як джерело з історії економічної діяльності іноземців в Україні»

Значно розширюється наша уява і про натуралізованих німців. Так, нині навіть учні 9-го класу

середньої школи знають прізвище І. Мартоса – уродженця Чернігова, академіка Санкт-

Петербурзької академії мистецтв, автора пам’ятників К. Мініну й М. Пожарському на Красній

площі у Москві, градоначальнику Одеси Е. Ришельє, надгробків гетьману К. Розумовському в

Батурині й генерал-губернатору П. Румянцеву у Києві. Але завдяки тільки вищезгаданому типу

архівних джерел ми маємо всі підстави стверджувати, що на цих сторінках вперше в українській

історичній науці вводяться в обіг факти про життя таких його дядьків і племінників, як Ф. Мартос

– поміщик Лубенського повіту, котрий загинув від рук бандитів у листопаді 1798 р., П. Мартос –

роменський землевласник і винокур, Я. Мартос – пирятинський підстароста й суддя.

СКРОМНІШИЙ ЗА УЧНІВ, з повідомлення президента академії мистецтв міністрові народної

освіти Росії

Через власну скромність Мартос ніколи не обтяжував проханнями про себе уряд і має утримання з

державної скарбниці таке, яким користуються деякі його учні.

ШЕДЕВР РОЗІБРАЛИ ДЛЯ ПОБУТОВИХ ПОТРЕБ, з статті «Батурин – славнозвісне місто-

фенікс, що відроджується з попелу» на інтернет-сайті privatbank.ua

У центрі Батурина височить над кручею храм Воскресіння Христового, ще один пам’ятник історії

та архітектури. Церква збудована за бажанням і коштом Кирила Григоровича Розумовського. Існує

версія, що архітектором її є Джакомо Кваренгі. Храм Воскресіння Христового споруджено в стилі

пізнього класицизму. Фасади церкви прикрашені портиками з трикутними фронтонами, знизу

портики підтримуються колонадою тосканського ордеру. Баня увінчана сферичним куполом, що

несе на собі циліндричну башту з хрестом.

Цю архітектурну пам’ятку К. Розумовський будував як власну усипальницю. Останній гетьман

України 9 січня 1803 року і був з великими урочистостями похований в Воскресенський церкві.

По смерті батька його сини Андрій та Олексій замовляють надгробний пам’ятник відомому

скульптору, уродженцю м. Ічні, Івану Петровичу Мартосу.

З Італії на Україну привозять брили білого каррарського мармуру, з якого майстер робить

надгробок. В 1805 році пам’ятник встановили в церкві над склепом, де упокоївся Кирило

Григорович. Надгробок являє собою піраміду з барельєфом небіжчика та поховальною урною під

флером.

З боку епітафії розміщено дві ідентичні плити із зображенням фамільного гербу Розумовських, на

яких девіз латиною «Славу примножувати справами».

Директор Конотопського окружного музею О. Поплавський влітку 1927 року розкрив склеп,

забрав звідти цінні предмети, за що був знятий з посади.

Доля пам’ятника не менш трагічна. Окремі його частини в різний період часу потрапили в

користування місцевим жителям, а також до Чернігівського художнього музею.

До могил наших гетьманів час був немилостивим...

ПОТЬОМКІНА ХОВАЛИ ЗА ГЕТЬМАНСЬКИМ ОБРЯДОМ, з кореспонденції О. Патали

«Гетьман Грицько Нечеса»

Невдовзі після укладення Ясської мирної угоди Потьомкін тяжко захворів і наказав везти себе до

Миколаєва. Карету гетьмана й фельдмаршала супроводжували козаки. Відчувши наближення

смерті, Потьомкін наказав чорноморцям винести його у степ і покласти на килим, розстелений на

траві. Так він зустрів свої останні хвилини. Сталося це 5 жовтня 1791 року.

Ховали князя Таврійського у Херсоні за гетьманським обрядом: за труною несли булаву, шаблю й

прапор, вели коня.

Зі смертю Потьомкіна закінчився й золотий вік відродження українського козацтва. Згідно указів

Катерини II, у 1792 році розпочалося переселення на Кубань Чорноморського козацького війська,

а у 1796 році Катеринославське козацьке військо було переформовано у регулярні кінні частини

російської армії. Але пам’ять про Потьомкіна як гетьмана жила. Мармурову плиту над його

похованням у Катерининському соборі Херсона прикрашало зображення перехрещених

маршальського жезлу та гетьманської булави (нині втрачені).

У 1835 році Потьомкіна увічнив видатний скульптор Іван Петрович Мартос, нащадок козацького

старшини Василя Мартоса.